Сторінка
1

Молочна кислота, пробіотики та консервування кормів сучасними методами

На корми в тваринництві чи птахівництві припадає близько 70% собівартості готової продукції, тому кожен господар, зацікавлений у високорентабельному веденні господарства, дбає про них найперше.

Ні для кого не є новиною той факт, що корми не лише потрібно виростити чи своєчасно зібрати з поля, а ще й правильно заготувати про запас.

Сіно (солому) зберігають у скиртах, тюках або сіносховищах. Для деяких соковитих (коренеплоди) потрібні теплі сховища або добре утеплені кагати (бурти). Для концентрованих кормів треба склади або елеватори. Найскладнішою є проблема приготування й зберігання соковитих кормів — силосу та сінажу.

Слід враховувати, що ці два види корму становлять понад 50% поживності зимового раціону жуйних тварин. А в інтенсивному тваринництві, за переходу на поточне годування тварин однотипним раціоном, ці корми стають головною складовою раціону цілий рік. Тому якість силосу й сінажу — це якість і ефективність годівлі тварин у цілому.

Закладання силосу або сінажу — процес, що обумовлюється багатьма чинниками, взаємодія яких і визначає поживну якість готового корму. Складність полягає в тому, що ступінь поживної якості можна визначити лише тоді, коли відкрили яму з силосом та сінажем, і щось змінити (з початку використання й до повного споживання) вже неможливо. Ось і виходить, що часто-густо в окремих господарствах заготовляють 5–6 тис. тонн низькоякісного силосу або сінажу. А скільки грошей і зусиль на це потрачено! І вся ця робота може стати марною або майже марною, якщо не забезпечити якість і стабільність мікробіологічного процесу силосування.

Де криється головна помилка, що робить заготовлений силос неякісним?

Людина, яка займається питаннями технології силосування, має пам’ятати, що визначальною умовою високої якості силосу є забезпечення швидкості та ефективності молочнокислого бродіння й значне перешкоджання будь-якому іншому мікробіологічному процесу в силосній масі.

Вищої якості силосу можна досягнути виключно за рахунок штучного управління процесами бродіння з допомогою сучасних бактеріологічних заквасок. Поживність силосу, виготовленого традиційним методом за участю тільки епіфітної мікрофлори, що попадає в яму з рослинами, на 30–40% нижча за контрольований процес, який створюється в разі додавання заквасок. Причому питома ціна таких заквасок у собівартості якісного силосу зовсім невелика.

Справа тільки в тому, що треба ретельно підійти до вибору консервувального агента, витримати дозу й технологію внесення.

Сьогодні мікробіологічна промисловість України, країн СНД і далекого зарубіжжя пропонує досить багато різноманітних заквасок для консервування зерна, соковитих кормів та відходів рослинництва. Кожний із таких препаратів містить одну або кілька культур мікроорганізмів, які, потрапляючи в середовище, багате на поживні речовини, починають розмножуватися, виділяти певний продукт своєї життєдіяльності і в такий спосіб створюють ефект консервування сировини. Але, слід зазначити, що не кожна культура бактерій виділяє потрібну консервувальну речовину, незважаючи на те, що рослинній сировині треба їх не так уже й багато.

Для успішного перебігу процесу консервування силосу, сінажу, вологого чи подрібненого зерна потрібно лише дві органічні кислоти — молочна та, меншою мірою, пропіонова. Тільки ці кислоти (в комплексі) є запорукою правильного, направленого молочнокислого бродіння. Зазвичай, їх виробляють молочнокислі бактерії та стрептококи — культури, які знайшли широке застосування в харчовій промисловості (кисломолочні продукти) і які поступово підкорюють галузь сільськогосподарського виробництва. Решта мікроорганізмів виділяє різноманітні продукти життєдіяльності, які “консервують” сировину лише тим, що пригнічують розвиток інших мікроорганізмів, у тому числі й патогенних. Наприклад, усім відома сінна паличка bacillus subtilis, розвиваючись, пригнічує всі наявні мікроби, виділяючи продукти життєдіяльності (антибіотичні речовини), які “дозволяють жити” в сировині лише їй. Але чи правильне це консервування? За суттю — це просто гальмування процесів псування сировини; такий ефект має й звичайна кухонна сіль, від якої поступово відмовляються як від консерванту для кормів. За такого способу консервування цитоплазма рослинної клітини блокується, що призводить до порушення транспортування поживних речовин клітини та до її загибелі. Є також способи консервування рослинної сировини та зерна напряму, органічними кислотами (мурашина, оцтова, лимонна, янтарна тощо). Вони, у невеликих кількостях, не отруйні для живих організмів, їх легко додавати в сировину, їм властиві фунгіцидна та бактерицидна дії. Але водночас ці кислоти спричинюють поступове псування обладнання, бо вони належать до летких жирних кислот, які з часом просто випаровуються і, найголовніше, вони не впливають так позитивно на організм, як молочна.

Чому саме молочнокислі бактерії такі цінні? Перед тим, як відповісти на це запитання, пригадаймо, що таке молочна кислота і яке її значення для тваринного організму.

Нормофлора травного тракту здорової тварини захищає його організм від патогенних збудників. Крім того, деякі види корисних бактерій мають здатність продукувати антимікробні субстанції (які ще називають бактеріоцинами) і які пригнічують розвиток інших мікроорганізмів. Нормофлора стимулює імунні реакції у тварини, слаборозвинені в молодняку. Але в період стресу в тварин може відбутися (і в більшості випадків, так і буває) зміна мікробного балансу на користь патогенних бактерій, які збільшують ризик виникнення діареї, закрепів, газоутворення тощо. Наприклад, у поросят період відлучення є критичною точкою, оскільки перехід від молока свиноматки до сухого корму — це справжнє випробовування для їхньої травної системи. Сучасне інтенсивне тваринництво базується на високоефективній годівлі та трудовому менеджменті, що означає утримання великої кількості тварин одного віку й генетичного потенціалу на відносно малій території. Однак це, своєю чергою, спричиняє виникнення в тварин масового стресу разом із імуносупресією, інфекційними захворюваннями та шлунково-кишковими розладами, такими як діарея, поствідлучальний колібактеріоз або неспецифічна дизентерія. Тепер здоров’я травного тракту, пов’язане із збалансованою мікрофлорою кишківника, вважається основною умовою низькозатратного та сприятливого для навколишнього середовища тваринництва. Стало відомо, що здоровий кишківник тварини — найважливіша умова для трансформування поживних речовин корму в продукцію.

Останнім часом спостерігається значне занепокоєння суспільства щодо ризику виникнення бактеріальної резистентності, якій сприяє регулярне використання в тваринництві антибіотичних стимуляторів росту. Ситуація й справді є дуже серйозною проблемою, оскільки бактерії можуть чинити опір антибіотикам, і така резистентність може достатньо швидко передаватися різним видам бактерій, що, безперечно, призводить до неефективності антибіотичної терапії в разі інфекційних захворювань людей та тварин. У зв’язку з цим, антибіотичні стимулятори росту з 2006 року було офіційно заборонено в країнах Європейського Союзу. Виробники кормових добавок теж вдалися до пошуку продуктів, які можуть стати альтернативою антибіотикам. Серед них натуральні стимулятори росту — органічні кислоти, імуномодулятори (імуностимулятори), пробіотики, пребіотики, кормові ферменти тощо. Всі ці продукти мають величезний потенціал сприятливої дії на травний тракт, ріст та продуктивність тварин.