Сторінка
1

Методика виведення зонального типу м’ясної худоби в західному регіоні

Подальше збільшення виробництва яловичини, покращання її якості і зниження собівартості можливе за спеціалізації та інтенсифікації галузі скотарства. Природно-кліматичні умови Західного регіону України зумовили необхідність створення зонального типу м’ясної худоби. До того ж, біологічна повноцінність і висока якість яловичини спеціалізованих м’ясних порід дають змогу більшою мірою задовольняти попит споживача. Серед актуальних проблем скотарства велике значення має проблема виробництва яловичини. Нинішній рівень виробництва не забезпечує науково обгрунтованих норм харчування. В Україні, у тому числі й у Західному регіоні, ріст виробництва м’яса значною мірою забезпечується за рахунок яловичини. Цьому сприяють природно-кліматичні умови Західного регіону України, ефективне використання тваринами зелених і грубих кормів при порівняно низькому використанні концентратів (30%). На сьогодні в Україні створено українську м’ясну та волинську м’ясну породи. Затверджено поліську м’ясну породу. Ведуться завершальні роботи зі створення знам’янської, асканійської м’ясної порід, розпочато роботи зі створення суперінтенсивної симентальської м’ясної худоби та зонального типу м’ясної худоби в Західному регіоні. Мета і завдання роботи — шляхом цілеспрямованої селекційно-племінної роботи, відбору і добору, спрямованого вирощування молодняку створити на основі масиву худоби м’ясного напряму продуктивності новий зональний тип м’ясної худоби в Західному регіоні для Прикарпаття, Карпат і Закарпаття; отримати консолідований масив м’ясної худоби з показниками продуктивності бажаного типу. Для Прикарпаття:

Методика виведення зонального типу м’ясної худоби в західному регіоні

- жива вага бугаїв — 1000–1200 кг;

- жива вага корів третього отелення і старших — 550–650 кг;

- жива вага бичків у 18-місячному віці — 550–600 кг;

- середньодобові прирости молодняку — 1000 г і більше;

- молочність корів (жива вага телят при відлученні у 8 міс.) — 260–270 кг;

- забійний вихід у 15–18 міс. — 60% і більше;

- затрати корму на 1 кг приросту — 6,5–7,0 к.о.;

- плодючість — не менш як 90 телят на 100 корів. Для Карпат:

- жива вага бугаїв — 900–1000 кг;

- жива вага корів третього отелення і старших — 500–550 кг;

- жива вага бичків у 18 міс. — 500–550 кг;

- середньодобові прирости молодняку — 700–900 г;

- молочність корів (жива вага телят при відлученні у 8 міс.) — 220–230 кг;

- забійний вихід бичків у 15–18 міс. — 60% і більше;

- затрати корму на 1 кг приросту — 6,5–7,0 к.о.;

- плодючість — не менш як 90 телят на 100 корів. Для Закарпаття:

- жива вага бугаїв — 1000–1100 кг;

- жива вага корів третього отелення і старших — 550–630 кг;

- жива вага бичків у 18 міс. — 550–600 кг;

- середньодобові прирости молодняку — 900–1000 г;

- молочність корів (жива вага телят при відлученні у 8 міс.) — 250–260 кг;

- забійний вихід бичків у 15–18 міс. — 60% і більше;

- затрати корму на 1 кг приросту — 6,5–7,0 к.од.;

- плодючість — не менш як 90 телят на 100 корів. Методика проведення досліджень

В основу створення нового зонального типу м’ясної худоби в Західному регіоні України закладено метод великомасштабної селекції, який включає в себе:

- оцінку і добір бугаїв-плідників;

- створення міжгосподарської селекційної групи корів;

- проведення “замовних” схрещувань;

- накопичення сперми від перспективних бугаїв-плідників. Із родинних груп, створюваних на основі схрещування чорно-рябої, симентальської (комбінованого напряму), бурої карпатської порід на маточному поголів’ї, використовують плідників таких порід: українська м’ясна, волинська м’ясна, лімузин, герефорд, абердин ангус, знам’янська м’ясна (на першому етапі), симентальська м’ясна (на другому і третьому етапах), а також відбираються найкращі бугаї-плідники, продовжувачі запланованих ліній, які відповідають вимогам тварин бажаного типу. При доборі враховують породність, походження, ріст і розвиток, відтворну здатність, оплату корму, м’ясні форми, якість нащадків. Водночас переглядається міжгосподарська селекційна група корів. До маток селекційної групи корів вимоги такі: тварини мають бути міцної конституції, достатньо великі, без наявних вад екстер’єру. Тулуб довгий, широкий, глибокий, з добре розвинутою мускулатурою, особливо задньої частини. У кожному господарстві складаються плани добору маток до плідників згідно зі схемою 1, 2, 3. На корів селекційної групи складається замовлення парування для отримання ремонтних бичків. На найкращих корів закладаються родини. Із отриманого потомства відбираються продовжувачі ліній і родин. Виведення ліній, закладених на бугаїв, проводиться з використанням селекційних та генетичних маркерів. Оскільки в генетичній структурі такі лінії об’єднує спадковий матеріал кількох порід, тобто лінії є синтетичними, при виборі продовжувачів (починаючи з четвертого покоління і далі) враховуватиметься наявність у них відповідних маркувальних генів родоначальника. Тим самим досягнута генетична спільність продовжувачів з родоначальником за збереження необхідної структури ліній, які слід відселекціонувати. Добираючи маточне поголів’я для отримання продовжувачів ліній і родин, враховують наявність у них відповідних маркерів родоначальників. Поряд з використанням маркерів у роботі з лініями і родинами на всіх етапах застосовується імуногенетичний контроль вірогідності запису про надходження племінних тварин за групами крові як невід’ємної частини всієї селекційної роботи. Контроль походження проводиться наприкінці підсисного періоду у віці 6–8 місяців. Усе поголів’я племінних тварин паспортизується за групами крові. Оцінка бугаїв-плідників за якістю потомства проводиться в господарствах-репродукторах. Основні принципи оцінки бугаїв такі:

- порівняння бугаїв між собою щодо власної продуктивності;

- порівняння дочок і синів бугаїв з ровесниками і ровесницями, відповідно. Накопичення сперми від бугаїв проводиться на елевері та контрольних станціях у репродукторах. Важливим елементом у роботі є отримання у тварин бажаних якостей, розмноження особин бажаного типу і доведення поголів’я до необхідного рівня для розведення популяції “в собі” згідно з “Положенням про апробацію селекційних досягнень у тваринництві” (Київ, 1992). Робота проводиться в базових господарствах, де утримання всіх технологічних груп тварин безприв’язне на глибокій підстилці з вільним доступом до годівниць на вигульних майданчиках з легкими навісами і напування із автоматичних автонапувалок з підігрівом АТК-4. Вирощування молодняку від народження до 8-місячного віку — на підсисі з вільним доступом до матерів, після 8 місяців — безприв’язне, групове. Бичків під час оцінки за власною продуктивністю або енергією росту на елевері утримують на прив’язі. Штучне запліднення або парування корів і телиць проводиться, відповідно, або глибокозамороженою спермою, або ручним паруванням згідно з планами добору. Методи визначення запланованих показників