Сторінка
2

Маруся Чурай

Іван Іскра був людиною трохи мовчазної й похмурої вдачі й відзначався винятковою правдивістю та благородством. Він палко любив Марусю Чурай, хоч ніколи не відкривав їй своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому. Цим іншим був молодий козак, син хорунжого Полтавського полку Грицько Бобренко, якого О. Шкляревський, спираючись на відомості, одержані ним від Г. Квітки-Основ’яненка, помилково називає в своєму нарисі Грицьком Остапенком.Гриць Бобренко був молочним братом Марусі. Високий на зріст, з русявими кучерями й карими очима, він вигідно відрізнявся від Івана Іскри. Зовнішність Гриця описано в повісті О. Шаховського і цей опис збігається з тим описом, що ми його знаходимо в одній з пісень Марусі Чурай:

Коли б же я знала, маляра б найняла,Його біле личко та й намалювала.Карі оченятка, котрі я любила,його русі кудрі я б позолотила.

Проте, як уже відзначалося, Гриць був людиною слабовольною, безхарактерною. Хлопець був під великим впливом своєї матері, яка й чути не хотіла про одруження сина з Марусею. Вольова і користолюбна жінка єднала за дружину Грицеві племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка, Ганну (Галю) Вишняк.

Гриць, очевидно, не приховував від Марусі цих намірів, і, звичайно, вони хвилювали молоду дівчину. Особливо болісно перешивала вона, коли Гриць не приходив на обіцяне побачення. Тоді в голові дівчини народжувались сумні думки, які вона виливала в чудові поетичні рядки:

Болить моя головонька від самого чола: Не бачила миленького ні тепер, ні вчора, Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся, А як вийду за ворота, од вітру валюся. Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються: Од милого нема людей, од нелюба шлються.

У цих рядках Маруся недвозначно натякала на те, що покірний матері Гриць не засилав до неї сватів, тоді як Іван Іскра, це добре відчувала дівчина, мріяв бачити її своєю дружиною.

В іншій думі, створеній тоді ж, вона змальовує коханого, який іде Полтавою. Сумніви краять дівоче серце: чи любить її Гриць, чи згадує її:

Ішов милий горонькою, Мила — під горою, Зацвів милий роженькою, Мила — калиною.—Ой ти живеш на гороньці,А я під горою;Чи ти тужиш так за мною, Як я за тобою?

Та кохаючи Гриця, Маруся водночас добре знала вади свого обранця й висміювала їх у жартівливих та гумористичних піснях. Ось одна з них:

Грицю, Грицю, до роботи! —В Гриця порвані чоботи .Грицю, Грицю, до телят! —В Гриця ніженьки болять .

Було б помилкою вважати, що Маруся хотіла показати свого коханого якимсь ледацюгою. Ці рядки лише тонко натякали, що Гриця ніщо не цікавило, крім коханої:

— Грицю, Грицю, до Марусі!— Зараз, зараз уберуся!

Невблаганна Маруся вирішує посміятися з бідолашного хлопця, який не може відстояти своє кохання, і. в пісні з’являються гострі й дотепні рядки:

— Грицю, Грицю, хоч жениться?— Не можу одговориться!

Це вже прямий натяк на те, що Гриць не може відмовити своїй матері в її намаганнях одружити його з Галею Вишняк, і тому, як зле глузування, звучать слова пісні:

— Грицю, Грицю, кого взяти?— Краще Галі не зіськати .

Пізніше Маруся ще раз підкреслить у своїй пісні безвольність Гриця, безвольність, яка згодом приведе до трагічної розв’язки, і тоді створені нею рядки будуть сповнені справжнього драматизму й глибокого суму:

Чом ти мене не послухав, як тобі казала:«Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала».Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш.

Суворим докором звучать заключні слова цієї чудової пісні:

Тяжкий камінь, тяжкий-важкий на серденьку буде. Покидаєш через неньку — сам бог свідком буде!

Матір Гриця в піснях Марусі згадується дуже часто. Це допомагає глибше вбагнути страшну драму, яка випала на долю дівчини.

Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. На чолі народу став талановитий полководець і мудрий державний діяч Богдан Хмельницький. Піднявся на боротьбу з польськими поневолювачами і Полтавський полк, в якому були Іван Іскра і Грицько Бобренко. Для Марусі розлука з коханим була тяжким ударом. Очевидно, саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену глибокого болю й страху перед невідомим. Ця пісня в наші дні співається в маршовому темпі і починається словами «Засвистали козаченьки». Зовсім не так співала цю пісню Маруся. Вона співала її повільно, виповнюючи кожний рядок глибоким сумом і печаллю. Проникливо звучали перші початкові рядки:

Засвіт встали козаченькиВ похід з полуночі,Заплакала МарусенькаСвої ясні очі .

Ці слова правдиво передавали тогочасну дійсність. Адже, готуючись до походу, козаки дійсно вставали засвіт, тобто вдосвіта, і скликали їх зовсім не свистом, який не був притаманний козацькому побуту.

Сигналом для збору у козаків були гучні удари литавр.

Коли пісня співалася у повільному темпі, вимовляти слова «засвіт встали», в яких стоять підряд чотири приголосних, було не важко. Та коли згодом темп пісні почастішав і вона з ліричної стала бойовою козацькою піснею, важкі для вимови слова, через незручність артикуляції, перетворилися на «засвистали» .Проте нас у цій пісні цікавить не тільки її початок, але й зміст, бо тут знову є прямий натяк на взаємини між Марусею і матір’ю Гриця. Рушаючи в похід, козак, очевидно, Гриць, звертається до своєї матері:

— Ой бог знає, коли вернусь,У яку годину.Прийми ж мою Марусеньку,Як рідну дитину.Прийми ж її, матусенько,Бо все в божій волі,Бо хто знає, чи жив вернусь,Чи ляжу у полі!

В наші дні відповідь матері козакові звучить так:

Ой рада б я Марусеньку за рідну прийняти,Та чи буде ж вона, мене, сину, поважати?

Та хіба така відповідь була природною в устах старої Бобренчихи, яка рішуче повстала проти кохання Гриця і Марусі, яка весь час прагнула одружити сина з Галею Вишняк? Безперечно, ні. Отже, з цього слід зробити висновок, що наведені два рядки є нашаруванням пізніших часів і не відбивають фактичного стану речей. Справжні рядки, складені Марусею, такі:

— Яка ж би то, мій синочку,Година настала,Щоб чужая дитиночкаЗа рідную стала?

Саме ці рядки відповідають вдачі і настрою Грицевої матері.