Сторінка
4
Буду бога я просити, щоб був ти щасливий,Чи зі мною, чи з другою — повік мені милий .
З психологічного боку такий напрям думок Марусі здається цілком виправданим: вона кохала Гриця глибоко й щиро і заради його особистого щастя приносила себе в жертву. Та життя без коханого не мало для неї ніякого сенсу.З народних оповідань ми дізнаємось, що нещасна дівчина не знайшла в собі сили забути зрадливого коханого. У відчаї вона кинулася із греблі у Ворсклу, щоб покінчити з життям. Та, як розповідав про цю трагічну подію О. Шаховськой, була врятована Іваном Іскрою, який випадково був поблизу. Він витягнув з води непритомну Марусю, приніс її додому і потім довгий час доглядав її разом із старою Горпиною Чурай .
Ми не можемо зараз точно стверджувати, чи дійсний цей факт, чи він є плодом творчої фантазії О. Шаховського. Та, очевидно, спроба самогубства справді була, бо про це згадується в думі тих часів. У ній мова йде про дівчину, яка
.плаче і ридає,долю свою проклинає:— Ой недоле, всім немила,Чом ти мене не втопила?Краще було б утопити,Аніж з милим розлучити.
З цих рядків можна зробити висновок, що думу створено після невдалої спроби покінчити життя самогубством, що думки про смерть не залишали дівчину, вона лише чекала нагоди, коли зможе здійснити свій намір. Про це свідчать останні рядки тієї ж таки думи:
Скарай, боже, мене з неба,Бо життя мені не треба.Ой піду я утоплюся Або в камінь розіб’юся .
Як бачимо, у всіх наведених вище думах і піснях ще немає й натяку на помсту. О. Шаховськой, на підставі народних розповідей, пише, що після спроби втопитися Маруся довгий час хворіла, і можливо, після одужання знову б наклала на себе руки, як про це вона співала у своїй думі. Та незабаром сталися події, що зовсім змінили напрям думок нещасної дівчини.
Якось восени приятелька Марусі, дочка полтавського старшини Мелася Барабаш, влаштувала вечорниці. Важко сказати, що примусило Марусю піти туди: чи вона хотіла трохи розвіятися, чи мала таємну надію побачити там Гриця. Він справді прийшов на вечорниці, та ще й не сам, а з своєю молодою дружиною. Там вони й зустрілися. Саме ця зустріч призвела до рішучого зламу в настрої Марусі. Вона сколихнула її палку натуру. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, згадки про нещасливе кохання, про нездійснені дівочі мрії — все це разом завирувало в її душі і породило страшний план помсти.
Маруся була сильною, вольовою натурою. Жодним натяком вона не розкрила свого внутрішнього стану, свого наміру. Зовні вона була чарівною, колишньою веселою Марусею і знову полонила Гриця. До нас не дійшли подробиці цих вечорниць. Ми не знаємо, коли саме встигла Маруся запросити Гриця до себе, чи, може, він сам напросився.
Про дальший хід подій ми дізнаємося з Марусиної пісні, в якій вона детально розповіла про те, як здійснювала свою помсту.
Пісня починається зверненням до Гриця, ніби попередженням йому, щоб він не ходив на вечорниці, бо це приведе до фатального кінця:
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки-чарівниці. Не важко догадатися, що під дівками-чарівницями Маруся мала на увазі і свою суперницю Галю Вишняк, і саму себе. Галі Вишняк відведено у пісні всього два рядки:
Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала.Тут уже прямий натяк на те, що Галя Вишняківна відбила у неї коханого.Ніби відчуваючи, що більше пісень їй співати не доведеться, вона поспішала викласти все, що було в неї на душі:
Інша дівчина чорнобривая,Та чарівниченька справедливая .
Тут Маруся протиставляє себе Галі Вишняк. Вона підкреслює свою справедливість, бо вважає, що задумана нею кара є цілком справедливим актом відплати за зганьблену честь. І тому з такою методичністю розкриває вона в пісні свій план дій:
У неділю рано зіллячко копала,А у понеділок переполоскала,Як прийшов вівторок — зілля ізварила,У середу рано Гриця отруїла.У четвер надвечір Гриценько помер,А прийшла п’ятниця — поховали Гриця.
Тут маємо певне відхилення від історичної правди, бо за старими церковними звичаями померлих ховали лише на третій день.
В кінці пісні Маруся намагається виправдати свій вчинок. Звертаючись до матері, вона каже:
— Ой мати, мати, жаль ваги не має, Нехай же Гриценько двоїх не кохає! Нехай він не буде ні тій, ні мені, Нехай дістанеться сирій землині.
І далі:
Оце тобі, Грицю, за теє заплата — З чотирьох дощок темная хата .Вражає, в цій пісні послідовність, з якою Маруся здійснювала свою помсту. В тексті пісні ми не знаходимо й натяку на каяття або на жаль з приводу заподіяного.
Це дає підставу вважати, що пісню було створено до отруєння. Що це саме так, видно з того, що коли померлого Гриця принесли до церкви, туди прибігла сповнена відчаю Маруся. Вона кинулась до труни, цілувала небіжчика і, обливаючись сльозами, розповіла про свій злочин. Тим часом в пісні немає цього каяття.
Марусю посадили до острогу. Незабаром відбувся суд, який засудив дівчину до смертної кари. Було це, очевидно, влітку 1652 року.
В день страти вдосвіта на центральний майдан Полтави почав збиратися народ. Невдовзі під’їхав віз з засудженою, і два кати втягли на поміст майже непритомну, закуту в кайдани Марусю. Писар почав читати вирок. У цей час через натовп прорвався на змиленому коні вершник. Як свідчать народні перекази, іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припинив читання цього вироку і вручив писареві гетьманський наказ.
Тут ми одразу ж повинні попередити: у виданих Академією наук УРСР універсалах Богдана Хмельницького цього наказу немає. Можливо, це був не офіційний документ, а приватне розпорядження полковникові Мартину Пушкареві, копії якого в справах канцелярії Богдана Хмельницького не залишилось, а можливо, оскільки справа була термінова, не було й часу для офіційного оформлення цього документа, і тому гетьман обмежився власноручно написаною грамотою-наказом.
Очевидно, цей наказ зберігався разом з іншими документами в цій справі в канцелярії полтавського козацького суду, матеріали якої до Великої Вітчизняної війни були у Полтавському обласному архіві. Але точних даних щодо цього немає. Річ у тім, що до Великої Жовтневої соціалістичної революції державних архівів на території Полтавщини не було. Через відсутність належного догляду і в результаті несприятливих умов зберігання документів у відомчих і приватних архівах багато їх псувалося й гинуло, і немає ніякої гарантії, що серед знищених паперів не було матеріалів козацького полтавського військового суду. А втім, до останнього часу ніхто розшуками архівних матеріалів, що стосуються Марусі Чурай, не займався, і оскільки фонди Полтавського обласного архіву в період Великої Вітчизняної війни і тимчасової окупації Полтави гітлерівськими загарбниками були значною мірою знищені, зараз немає жодної можливості відновити втрачені матеріали. Таким чином, для відтворення тексту гетьманського наказу доводиться користуватися лише народними переказами, фольклорними записами.
Завантажити реферат