Сторінка
2
В 60-70 рр. відбувається подальший підйом хорової культури. Про це засвідчують такі основні тенденції, як виникнення камерних хорів (фундатор цього руху в Україні – В.Іконник); розширення мережі мистецьких колективів, зокрема, заснування першої в історії України професійної чоловічої капели (художній керівник С.Дорогий); надзвичайно плідна співпраця композиторів з хоровими колективами; поглиблення музикознавчих досліджень в галузі хорового мистецтва; піднесення регіональних диригентсько-хорових шкіл.
На зламі 60-70-х рр. в розвитку хорової культури все помітнішими стають негативні тенденції і явища. Маємо на увазі її надмірну політизацію та зневажливе ставлення органів влади до національної мистецької спадщини; адміністративне втручання в творчий процес; схильність до проведення різноманітних ювілейних заходів тощо. В хоровому мистецтві негативні ознаки виявилися також в недооцінці та несприйнятті новітньої, особливо авангардної хорової музики; надмірному культивуванні народних хорів та неприродній диференціації виконавських напрямків; постійних ідеологічних обмеженнях щодо виконання певних хорових творів тощо.
В 80-90 рр. незважаючи на різні труднощі і негативні явища відбувається подальший розвиток української хорової культури. До найбільш характерних її ознак відносимо такі як:
q зростання ролі громадських організацій та установ, церкви в культурно-мистецьких процесах;
q поглиблення інтеграції української хорової культури в європейський та світовий соціокультурний простір;
q розквіт хорової творчості цілої плеяди композиторів (Л.Дичко, Є.Станкович, В.Степурко, Ю.Алжнєв, В.Зубицький, А.Караманов і ін.);
q надзвичайно плідна диригентська діяльність метрів хорового професіоналізму та нової генерації митців (П.Муравський, А.Авдієвський, В.Іконник, М.Кречко, В.Палкін, Є.Савчук, Б.Антків, В.Газінський, С.Фоміних і ін.);
q велика організаційна робота визначних хорових діячів (А.Авдієвський, О.Тимошенко, Є.Савчук) з розбудови культури та музичної педагогіки незалежної України;
q заснування нових професійних хорових колективів в різних регіонах; досягнення ними високого рівня майстерності; активна участь хорових капел в культурно-мистецькому житті України;
q розширення та поглиблення наукових досліджень в галузі хорового мистецтва та диригентсько-хорової педагогіки; функціонування на кафедрах хорового диригування мистецьких ВУЗів провідних в Україні музикознавчих науково-педагогічних шкіл (А.Лащенко, І.Гулеско, О.Стахевич);
q піднесення науково-творчого потенціалу кафедр хорового диригування; розробка і впровадження нових навчальних планів і програм, авторських курсів; наявність новітніх підходів в системі навчання.
Ми розглянули провідні тенденції розвитку хорової культури України другої половини ХХ століття, що дозволяє відтворити панораму формування диригентсько-хорової освіти і зробити висновок щодо розвиненості, багаторівневості та цілісності цього процесу. Однією з визначальних рис цієї галузі музичної освіти є прагнення виявити контекстуальні зв’язки диригенстько-хорової педагогіки і культури у різноманітних її проявах.
Новітність матеріалу нашого дослідження значною мірою пов’язується з продуктивністю для нього системи ідей щодо культурологізації освіти, викладених в працях академіка Шейка В.М. З урахуванням нової соціокультурної ситуації ним розроблено концепцію функціонування Харківської державної академії культури, яка передбачає збереження і нарощування науково-освітнього, художньо-творчого потенціалу цього провідного закладу гуманітарно-культурологічної освіти Лівобережної України і має стратегічну спрямованість на досягнення вузом загальноєвропейського рівня гуманітарної освіти.
В контексті дослідження диригентсько-хорової освіти в музичній культурі України другої половини ХХ століття особливого значення набувають сформульовані вченим принципи функціонування гуманітарного вузу, зокрема, такі як:
q фундаментальність культурологічної та мистецької освіти, яка передбачає глибоку теоретичну і практичну підготовку;
q тісний взаємозв’язок освітньої, науково-дослідницької та творчо-виконавської діяльності;
q актуалізація змісту навчання у відповідності з потребами соціуму і культурного середовища;
q впровадження нових освітніх технологій, які спрямовані на подальшу культурологізацію і гуманітаризацію освіти і передбачають розробку авторських та експериментальних курсів і удосконалення існуючих у відповідності з професіограмою підготовки студентів;
q органічне поєднання в діяльності вузу загальнодержавного і регіонального компонентів, яке враховує специфіку, традиції певного регіону та сучасні тенденції в розвитку його культури, мистецтва і освіти;
q збереження культурної і педагогічної спадщини, її творче переосмислення на основі нового бачення раніше створених цінностей;
q підтримка діючих і створення нових наукових та художньо-творчих шкіл і напрямів; відображення в навчальному процесі їх провідних ідей і концепцій;
q розвиток інтеграції, наукових і творчих зв’язків споріднених вищих навчальних закладів.
З реалізацією цих та інших ідей вченого і керованого ним колективу пов’язана надзвичайно плідна діяльність Харківської державної академії культури в системі сучасних освітніх установ. Результати нашого дослідження дозволяють зробити висновок про те, що ця концепція особливо позитивно вплинула і на сучасні процеси реформування диригентсько-хорової освіти. Вагомими здобутками в цьому напрямку позначена різнобічна діяльність кафедри хорознавства та хорового диригування ХДАК.
Досліджуючи сорокарічну історію кафедри ми звернули особливу увагу на суттєві зміни методологічного характеру в роботі цього визначного центру хорової культури. Про їх наявність засвідчують такі основні тенденції:
q впровадження нової моделі спеціаліста за двома новими спеціальностями: “Музичне мистецтво” і “Музичне виховання” з кваліфікаціями викладач-хормейстер, диригент хору, вихователь вокального колективу;
q у відповідності з цією моделлю розробка в межах основних нових курсів, які мають яскраво виражену культурологічну спрямованість: у межах курсу “Хорова література” введення нових курсів “Сучасне хорове мистецтво”, “Інтонаційно-стильовий аналіз”, за курсом “Вокал і вокальний ансамбль” – “Історія вокального мистецтва”, за курсом “Хорове мистецтво” – “Теорія хорового мистецтва”.
q цілісність навчального процесу, яка передбачає взаємозв’язок і координацію курсів диригентсько-хорової спеціальності із суміжними дисциплінами загально-культурологічного, психолого-педагогічного і музично-теоретичного циклів, що сприяє всебічному осягненню студентами різноманітних явищ культури;
q наявність суттєвих змін в структурі навчальних курсів, що засвідчує їх методологічна зорієнтованість на висвітленні широкого кола питань більш узагальненого характеру; спрямованість на формування у студентів наукового підходу до джерелознавчих проблем; впровадження нових методів аналізу різноманітних явищ хорового мистецтва і педагогіки в контексті провідних культурологічних концепцій та суспільно-історичного розвитку національних шкіл;
Завантажити реферат