Сторінка
3

Сучасна диригентсько-хорова освіта України в системі педагогічної антропології

q функціонування на кафедрі провідних в Україні авторських музикознавчих шкіл в галузі хорового (професор І.І.Гулеско) та вокального (професор О.Г.Стахевич) мистецтва і педагогіки; яскраво виражена культурологічна зорієнтованість діяльності цих шкіл; спрямованість на досягнення цими галузями музикознавства та музичної педагогіки сучасного рівня наукових знань;

q інтенсивний розвиток на кафедрі студентської наукової творчості; активна діяльність дослідницької групи “Жанрово-стильові процеси в хоровій творчості: традиції і сучасність” (керівник професор І.І.Гулеско) у межах студентського науково-творчого товариства (СНТТ) факультету народної художньої творчості;

q налагодження наукових та творчих зв’язків зі спорідненими кафедрами вузів культури і мистецтв України та країн СНД.

Українознавча спрямованість наших наукових пошуків значною мірою обумовлена роботою автора в Центрі музичної україністики під керівництвом академіка І.Ф.Ляшенка над розбудовою соціально і етнічно зорієнтованої музичної педагогіки. В епіцентрі цієї системи – такі складові елементи як освіта, навчання і виховання. Основною умовою функціонування цієї педагогічної тріади, яка розвивається в лоні музичної україністики є, на думку вченого, взаємоузгодженість всього комплексу навчальних дисциплін та їх гармонізація на рівні етнокультурології, що забезпечить фундаментальність теоретичної і практичної підготовки студентів. Ми приєднуємося до думки І.Ф.Ляшенка про те, що освіта має перерости в гуманістичну та гуманітарну освіченість, навчання - в професійну майстерність, виховання - в активно діючу національну самосвідомість майбутніх фахівців.

Інтенсивний розвиток українського хорового мистецтва зумовлений художніми традиціями нашого народу. Хорова культура сучасності постає як закономірний спадкоємець багатовікових традицій. Багатовіковий педагогічний досвід хорових діячів, українських композиторів має стати предметом детального вивчення в процесі підготовки хорового диригента.

Непересічним мистецьким і педагогічним явищем в Україні постає диригентська діяльність Микола Віталійовича Лисенка. Геній, дух, феномен М.Лисенка можна осягнути найповніше, якщо розглядати його життя і творчу діяльність не лише з суто мистецтвознавчих позицій, але і як втілення в його особі історико-культурного феномену духовного розвитку українців. Вивчення життєвого і творчого шляху визначного митця дає підстави для припущення, що його діяльність є важливим джерелом формування національної свідомості в Україні, і це переконливо засвідчує розвиток хорової культури ХХ століття.

Найвищим надбанням української музичної культури другої половини ХХ століття стали національні диригентсько-хорові школи. До найсуттєвіших компонентів їх функціонування ми відносимо джерела традиції, комплекс мистецьких та педагогічних засад і принципів у всій їх різноманітності, естетичні установки, процеси та тенденції у виконавстві, форми організації хорових колективів, своєрідність звукового еталону епохи, розвиток музикознавчої думки в галузі хорознавства.

Маємо підстави зробити висновок про те, що диригентсько-хорова освіта в музичні культурі України ІІ половини ХХ століття постає цілісним і динамічним явищем власне музичної освіти та важливим компонентом розвію української музичної культури загалом. Разом з тим зазначимо, що панівна в розглянутий нами період тоталітаристська антиукраїнська ідеологія, не дозволяла нашим попередникам всебічно розвивати і повною мірою користуватись в практиці досягненнями світової гуманітарної науки та національно-традиційними надбаннями.

Проведений аналіз різноманітних джерел дав нам змогу визначити сьогоденні вектори мистецтвознавчої методологічної науки в світлі вимог сучасної диригентсько-хорової педагогіки, означити той соціокультурний та професійно-прикладний простір, де методологічні чинники впливу на перебіг педагогічного процесу потребують особливої уваги. Розробка і втілення курсів диригентсько-хорових дисциплін, що ґрунтуватимуться на основі національних традицій з урахуванням світового досвіду, культурологічних освітянських курсів, де здійснюватиметься розгляд українського хорового співу на рівні національної духовної практики та створення дійових методик опрацювання психологічних професійних чинників на рівні взаємодії “творча особистість – процес виконання твору - хоровий гурт” тощо - значно употужнять і поглиблять процес формування особистості хорового диригента.

Творчого застосування гуманістично орієнтованих світоглядних засад, теорій та спеціалізованих методик сучасних наук про суспільство та індивіда вимагає й потреба адаптації вже опанованих виконавчих традицій та теоретичних засад сучасної хорової педагогіки до потужного впливу соціокультурних і технологічних чинників та тенденцій, притаманних постіндустріальному суспільству XXI ст. Ще нагальнішою стає така потреба, зважаючи на розвинуті традиції хорового мистецтва, як мистецтва об’єднуючого, з огляду на експансію різноманітних форм музичної, споживацько збідненої, так званої маскультури, та деякі інші негативні процеси в українській музичній культурі, що проявляються на зламі суспільно-економічних епох і тотальної політизації українського суспільства.

Література:

1. Лащенко А.П. Українське хорове мистецтво ХХ ст. Науковий вісник НМАУ ім П.І.Чайковського. Музичне виконавство. Вип. 14. Кн. 6. К.; 1999. - С. 18 – 31.

2. Ляшенко І.Ф. Музична україністика в світлі сучасної культурної політики: аспекти гуманізації та гуманітаризації національної освіти // Українське музикознавство. Вип. 28.- К.: НМАУ ім. П.І.Чайковського, 1998. – С. 3-8.

3. Шейко В.М. Історія української культури: Монографія. – Х.: ХДАК 2001. – 400с.