Сторінка
2

Туризм як одна із форм соціалізації людини

Гуманістична функція визначається тим, що ми розглядаємо туризм як засіб міжлюдських відносин, як форму міжособистісних комунікацій. Вона має такі похідні:

- ідеологічна функція, яка полягає в тому, що в туризмі виявляється світогляд суспільства. Не можна погодитися з висловом, що туризм – поза ідеологією. Світ подивитися і себе показати (як заповідав Тарас Шевченко: "І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь") – це бажання схоже на патріотизм, прагнення до утвердження вітчизняних ідеалів. Підготовка до туризму повинна поєднуватися з підготовкою громадянина до виконання свого громадянського обов'язку. Підготовка до туристської практики, проведення відпусток та здійснення подорожей є частиною процесу навчання молоді.

- політична функція туризму, яка зумовлена тим, що він не тільки сприяє культурному збагаченню націй, але й є дієвим засобом налагодження мирних відносин між країнами і суспільного прогресу людства.

- сутність етичної функціїполягає внамаганні туризму збалансувати розбіжності в соціально-культурних традиціях та звичаях народів світу, в сприянні реалізації прав кожної людини щодо напрямків та форм туристської активності. Сучасний туризм став фактором соціальної рівноваги, взаєморозуміння між людьми і народами і розвитку особистості. Крім його добре відомих економічних аспектів він набуває культурного та духовного значення, які повинні бути захищені від негативних наслідків, обумовлених економічними факторами.

Говорячи про екологічну функцію туризму, необхідно відзначити, що туризм, як правило, не виснажує екологію, не порушує природну рівновагу. Використовуючи у своїй діяльності природні об'єкти, автодороги, пам'ятники культури, історії, архітектури, туристична галузь зацікавлена в тому, щоб вони знаходилися в порядку, а в разі потреби вчасно відновлювалися і реставрувалися. Задоволення туристських потреб не повинно наносити збитку навколишньому середовищу й особливо природним ресурсам, що є одним з основних чинників залучення туристів.

Туристичні ресурси різних країн складаються як із природних багатств, так і з матеріальних цінностей. Всі туристичні ресурси є надбанням людства. Національні суспільства і міжнародна спільнота повинні проводити необхідні заходи по їх захисту. Захист природних, історичних, культурних та релігійних місць за будь-яких обставин, а особливо під час конфліктів, повинен бути однією з основних обов'язків держави.

Однак сучасний туризм у певній мірі наносить шкоди навколишньому середовищу. Відбувається зміна природних умов, особливо погіршення життєвих умов людей, представників тваринного і рослинного світу.

Завантаженість природи туризмом перетворилося зараз у центральну проблему людства. Вплив, що зазнають природні комплекси з боку туристської активності людей, не минає безслідно. Так, наприклад, дослідження в одному з національних парків США довели, що якщо гірською тундрою протягом декількох днів в сезон щороку проходять невеликі групи людей (менше п'яти), то це не призводить до значної зміни рослинного покрову. Але ж групи в сотні людей протягом одного-трьох тижнів можуть повністю знищити траву альпійських луків. А відтворення первозданної рослинності в місцевості, що відвідувалася постійно туристами протягом 25 років, може зайняти понад 500 років [2,73-74].

Для управління туристськими потоками з метою збереження екологічної рівноваги використовується інструментарій візитного менеджменту, який контролює час поїздок (максимальну тривалість перебування, час відвідувань), види відвідувань (дозволені види спорту) або інтенсивність використання реґіону (максимально припустиме число відвідувачів). Обмежувальні міри вводяться інформуванням населення, підвищенням вартості подорожей або державних указів.

Збереження цілісності навколишнього середовища є найважливішою передумовою розвитку туризму, тому що тільки первинна природа залучає туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування навколишнього середовища рано чи пізно призводить до зникнення в реґіоні туризму як галузі економіки. Отже, проблематику в розвитку туризму можна визначити таким чином: з одного боку, ми не хочемо відмовитися від туризму як від чинника економічного зростання держави; з іншого боку, він несе загальну відповідальність за руйнування нашого життєвого простору. Ця дилема вирішується – на індивідуальному рівні – через усвідомлення кожним туристом необхідності збереження навколишнього середовища і зміни його відношення до цього середовища; на державному рівні – через розвитокм'якого туризму, що прагне зберегти рівновагу між навколишнім середовищем, відпочинком і економічним відтворенням, або між екологією, суспільством і економікою [123,86-87]. Таким чином, стан екології впливає на систему туризму, тому що туристична галузь сильніше всіх інших галузей економіки залежить від цілісності навколишнього середовища. Туризм же як масове явище значно руйнує навколишнє середовище.

Якщо розглядати місце України в історичній генезі від аграрного, індустріального та інформаційного суспільства (А.Тоффлер), то українське суспільство знаходиться на стадії переходу від індустріального до інформаційного. В останньому центральну роль, на відміну від живої праці, грають теоретичні знання та інтелектуальні технології. Базовим типом продукту в інформаційному суспільстві є вже не товар, а інформація, знання та послуга. Так, Д.Белл визначає індустріальне суспільство як “економіку товарів”, протиставляючи його постіндустріальному як “економіці інформації”, що зумовлює зміну суспільних і, зокрема, виробничих відносин [4,CLIV].