Сторінка
1

“Ти прекрасна, о наша Вітчизно” хор в супроводі оркестру з опери “Навуходоносор”Джузеппе Верді

Загальні відомості про твір та його авторів

“Ти прекрасна, о наша Вітчизно” – хор в супроводі оркестру з опери “Навуходоносор” Джузеппе Верді.

Джузеппе Верді (1813-1901) – класик італійської музичної культури, один з самих визначних композиторів ХІХ ст.

Перу композитора належить 26 опер, духовні і інструментальні твори, романси. Найбільш значну частину творчого наслідства Верді складають опери, багато яких звучать з сцен оперних театрів всього світу вже більше сто років. Твори інших жанрів, за винятком Реквієма, практично не відомі, рукописи більшості з них загублені.

Джузеппе Верді прожив довге життя. Він народився в сім’ї сільського корчмаря і пралі. З великим трудом отримав музичну освіту. Його вчителями були сільський церковний органіст Й.Байстрокки, потім Ф.Провезі, що очолював музичне життя в Брусето, диригент Міланського театру Ла Скала В.Лавинья. Це були приватні уроки, тому що спроба поступити у Міланську консерваторію закінчилася невдачею.

Перший успіх композитора був пов’язаний з постановкою в міланському театрі. Ла Скала опери “Оберто” в 1839 р. Пізніше через 3 роки була поставлна опера “Навуходоросор”.

Серед опери 60-х рр. найбільшу популярність набула опера “Дон Карлос” (1867) по одноіменній драмі Міллера. Музика “Дона Карлоса” насичена глибоким психологізмом, настроює на вершини оперної творчості Верді – “Аїду” і “Отелло”.

“Аїда” була написана 1870 р. до відкриття нового театру в Каїрі. В ній органічно злились досягнення всіх попередніх опер6 досконалість музики, яскрава колористичність, відточеність драматургії.

Слідом за “Аїдою” був створений “реквієм” (1874) після якого наступило довготривале (більше 10 р.) мовчання. Викликане кризи сом суспільного і музичного життя. Це був час падіння пріоритету національних художніх традицій.

В роздумах про даль нішу судьбу італійської музики, Верді приступив до втілення замислу опери “Отелло” (1886 р.) ставшої істинним шедевром. “Отелло” являється особливою інтерпретацією шекспірського сюжету в оперному жанрі, зразком музично-психолоічної драми, доствореня якої композитор ішов все життя.

Останній твір Верді – комічна опера “Фальстаф” (1892) дивує своєю життєрадістю і незвичайною майстерністю: він ніби відкриває нову сторінку в творчості композитора, на жаль, не отримавши продовження.

Інтерес до цікавої і правдивої творчості Верді не ослаблюється. Для нових поколінь любителів музики вона залишається в собі ясність думки, вдохновенні почутті і музичну досконалість.

“Навуходоросор”

Пізньої осені 1841 р. Верді приніс директорові театру свою нову оперу “Навуходоносор” (Набукко), яка принесла композиторові широку популярність. У неповіреннях європейського народу, що втратив свою бальківщину і страждає, потрапивши у полон до вавілонян. Італійці побачили долю свого народу, гнобленого і своїми, і чутними володарями. Музика нового твору захоплювала слухачів з першого такту: - Такої музики досі не було, - одноголосно твердили співаки, оркестранти і критики. – це щось зовсім нове і нечуване . Верді зміг у звуках, у гармонічних сполученнях передати всі інші думки .

На репетиціях робочі, монтери, декоратори і машиністи кидали свою роботу і разом з хором співали популярні вже мелодії. А коли 9 березня 1842 р. відбулася прем’єра опери, в залі діялося щось неймовірне: кожен номер опери, кожна арія переривалася бурхливими оплесками, і Верді, котрий сидів непомітний для публіки, в оркестрі, настільки хвилювався, що не був спроможний вийти на сцену на вимогу публіки. – Я б хотів сьогоднішнього вечора бути на вашому місці, маестро, - сказав йому один з музикантів. – Але я щасливий вже тим, що сиджу поруч з вами.

Через незручну вимогу імені Навуходоносор перетворено в зменшене – Набукко, і тому оперу дуже часто почали називати “Набукко”.

Правда, “Набукко” викон4валась у старих костюмах, так як постановка трьох інших опер в тому сезоні ввела імпресаріо в великі розходи. Верді прийняв всі умови, так як вв програмі сезону у антрепренера уже були намічені три нові опери відомих хорів, поставити четверту оперу молодого і не завоювавшого ще слави композитора він рахував рискованим і думав, що краще відкласти постановку “Набукко” до весни. По пораді друзів Верді показав оперу Стреппоні, друзів Верді показав оперу Стреппоні, для неї була призначена роль дочки Навуходоносора Абігаіли. Зацікавлена твором, Стреполі сказала. Що “Набукко” буде її першою оперою в сезоні.

В кінці лютого, коли розпочались репетиції підчас роботи Верді помітив ряд недоліків. Верді прийшов до висновку, що написаний ним любовний дует лише ний біблійної величі, яка проходить через весь сюжет. Він задумав внести замість нього більш драматичну сцену – пророцтво Захарія про Вавилона.

Успіху опери немало допомагало і сильне виконання кращих співаків: в “Набукко” Маріалья Дери вис. Цією оперою, по-суті, почалась артистична кар’єра.

“Наубкко”, ранній твір Верді, не залишений від суттєвих недостатків. Це бідність речитативів, громіздка перегружена міддю оркестровка, дуже багато маршових режимів, які даючи музиці енергійний характер, в той же час роблять її грубоватою і деколи примітивною. Але навіть в самій грубості цієї музики відчувається велика сила, іскренність і переконання.

Верді, автор “Набукко”, значно нижчий від своїх попередників в майстерності і творчій зрілості. Але його опера розказуючи про народні страждання, покорює переконанням художника, пов’язаного з народом.

Лібрето Солера не вільне від ряду умов, звичних для італійських опер того часу, грішить часто наївністю, неправданістю драматичних ситуацій. Біблійну легенду опутує доволі складна інтрига. Боротьба суперниць – двох доньок Новоходуросора, Фенени і Абігайми, люблячих іудея Ізмаїла, переплітається з честолюбивими діями. Абігаїли на трон батька. Багато поступків героїнь. Частково перетворення Фенени в віру її коханого і самовбивство Абігаїли, не показані в дії, а про них розповідається. І тим не менше, лібрето, написане талановитою рукою, в цілому притягує своїм драматизмом і великою відкритістю. Не в запутаній авантюрно-любовній інтризі центр кульмінації сюжету.

Не честоливій Абігаілі, не Грозному Новуходоносору належить тут головне місце. Їх заслонив образ народу, його страдання, його гнів, його надія на визволення. Це було так близько до того. що творилось в той час на батьківщині Верді.