Сторінка
1

Мислення та світоглядні уявлення в первісному мистецтві

Причини появи первісного мистецтва криються в особливостях первісного мислення та первісного суспільства. Саме в цих двох умовах криється той перший поштовх, який за своїм значенням споріднений з ефектом самого опстання світу.

Для з’ясування генезису первісного мистецтва вирішальне значення мають стадії розвитку мислення, особливо ті форми, що пов’язані із художньою уявою. Для палеоантропа було характерним дифузне (аморфне мислення. Воно було основою свідомості і пізніше - у верхньому палеолі ті, хоча на нього вже тоді нашарувалися інші форми мислення - конкретне, міфологічне тощо. Стадія дифузного мислення, за спостереженнями лінгвістів, тривала понад 100 тисяч років. Саме цей період став підставою для створення ідеального світу як світу фантазії та уяви. На цьому етапі людина вже намагається якось пояснити світ. Шлях поясненні "світу завершився в мезоліті та неоліті створенням міфологічної картини світового порядку. Завдяки цьому легко виникала персоніфікація. Людськими рисами наділялися тварини, рослини і навіть неживі предмети: звірі розмовляють, рослини думають тощо. Власне у цьому бере своє коріння метафора.

Із особливостей первісного мистецтва народилися первісні світоглядні системи тотемізму, фетишизму та анімізму. Для них характерна розвиненість магічних, чаклунських ритуалів і віра в можливість засобами магії впливати на хід подій.

ТОТЕМІЗМ (тотем – рід) характеризується віруванням у кревну спорідненість із певною твариною чи рослиною. Тотемізм виник у верхньому палеоліті: вже тоді з явилася віра в охоронний зв’язок людини і її тотему. Найпоширенішими тотемами-охоронцями наших предків були: серед тварин і птахів - коза, ведмідь, кінь, лелека, ластівка, журавель; серед рослин - дуб, верба, береза, калина, полин, рута-м’ята, васильки тощо.

ФЕТИШИЗМ (фетиш – амулет) у вигляді культу не одухотворених предметів був найдавнішою формою первісної релігії. Це свого роду приписування неживим предметам здатності впливати на долю і здоров я людей, віра в прикмети і поклоніння речам, об’єктам природи. В Україні від найдавніших часів до сьогодні збереглися такі фетиші, як зірка, місяць, вода, вогонь, коровай, підкова, мак, кольоровий камінь тощо.

АНІМІЗМ (аніма - душа) - віра в існування різних нематеріальних істот (духів). Це значно складніший крок у розвитку первісного світогляду - народження уявлень про духів, заселення світу багатьма невидимими істотами, здатними впливати на людей. Якщо ритуальні й чаклунські дії згідно з фетишизмом та тотемізмом скеровані на предмети, то на стадії анімізму увага звертається на контакти з надприродними силами в оразах духів. Отже, дологічному мисленню було властиве ототожнення людських рис та її поведінки із предметами, явищами природи, тваринним світом. Стосунки людей і духів мали діалогічний характер. Спершу діалог був спонтанний і лише в період неоліту він набув сталих форм.

В діалозі діють такі формотворчі явища, як повторність та циклічність. Саме від повторності й циклічності первісних уявлень про світ беруть початок усякі символи кола, змійки, дворядності, півкола тощо.

З самого початку первісне мистецтво виконувало одночасно різні функції - магічні, трудові, регуляторні. Через те воно було поліфункціональним, синкретичним та аморфним. А в цілому - картинним, тобто образним. Іншого пояснення як ототожнення себе із світом в первісної людини не було. Предмет, яким користувався язичник, набував в його очах значення його частки. Таким чином вія оживав і вважався нєбід ємним від власника. Саме цим пояснюється звичай класти в могилу особисті речі померлого. Людина пояснювала світ за допомогою уяви.

Магічне освоєння світу супроводилося також практичними розрахунками. Вважалося, що слово і образ мають реальну силу впливу на долю і навіть на життя людини (так звана вербальна магія).

Намагаючись вплинути на природу, люди вдавалися до інтонацій голосу - благальних, вольових, лагідних, грізних тощо. Таким чином в наспівах сформувалася спонукальна, питальна та розповідна модальність.

Найдавніше із усіх сформувалася спонукальна модальність. Вона як провідна у мовленні проіснувала аж до середини неоліту. На ранніх ступенях розвитку мови ще не були вироблені засоби граматичного розрізнення модальності, тому головним засобом була інтонація. Спонукальна модальність передавалася за допомогою напруженого звучання голосу, підвищення мелодичного контуру та утримування його на певній висоті. Таким чином спонукальна модальність поширюється на усі ранні "музичні сигнали". Виразові риси спонукальної модальності і до сьогодні ще простежуються в контурах багатьох обрядових мелодій.

Питальна модальність як засіб мелодичного творення сформувалася на другому етапі розвитку музичного синтаксису, тобто в той час, коли в мові відбувається поєднання двох або кількох незалежних одне від одного (або деколи частково залежних) простих речень. В даному випадку перше мелодичне речення розгортається знизу вверх як запитання, а друге, що слідує на ним, - навпаки - зверху вниз. тобто творить своєрідну арку. Такого роду "діалогізм" часто спровокований словесним діалогізмом (коли словесна структура сформована у формі запитання і відповіді) але в ніякому разі на синтаксичному рівні від нього не залежить. До речі. питальна модальність формується лише на рівні строфи, тобто автономно від приспіву або заспіву (приспів та заспів - це автономні артефакти, які виступають скоріше всього у формі обрядових знаків).