Сторінка
2

Ринок євровалют: причини появи та принципи функціонування

Головним джерелом ринку євродоларів виступають іноземні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації з запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків. Найсуттєвішою перевагою ринку євродоларів є більш висока його прибутковість у порівнянні з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розширювати масштаби ринку євродоларів.

З погляду техніки операцій ринок євродоларів відрізняється високою оперативністю. Він складається із сотень банків-посередників, які знаходяться в найбільших фінансових центрах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобільності ринок євродоларів перетворився на найбільший міжнародний валютний ринок, важливу складову сучасної міжнародної валютної системи.[8, с. 237]

Спроби створення валютних союзів між різними європейськими державами неодноразово робилися ще в XIX – початку XX ст.

З 13 березня 1979 року почала функціонувати Європейська Валютна Система у складі 8 країн: Німеччина, Франція, Бенілюкс, Італія, Ірландія, Данія. Механізм ЄВС утворювали три елементи: європейська валютна одиниця – ЕКЮ; режим сумісного коливання валютних курсів – “суперзмія”, Європейська фундація валютної співпраці.

ЕКЮ – складова валюта, її підтримував кошик національних валют країн Співтовариства, причому частка кожного учасника залежала від ваги країни в сукупному валовому продукті і взаємній торгівлі. Квоти розподілялися таким чином:

32,7 % Німецька марка;

20,8 % Французький франк;

11,2 % Англійський фунт;

10,2 % Голландський гульден;

7,2 % Італійська ліра;

8,7 % Бельгійський і Люксембурзький франк;

4,2 % Іспанська песета;

2,7 % Датська крона;

1,1 % Ірландський фунт;

0,7 % Португальське ескудо;

0,5 % Грецька драхма; [6, с.18]

Діючий механізм обмінних курсів країн ЄС обмежував зміни валют в межах 2,25 відсотка одна щодо іншої і в діапазоні не більше 15 відсотків.

В рішенні про створення ЄВС передбачалося, що ЕКЮ стане:

1) основою для розрахунків в рамках механізму, що визначає валютні курси;

2) основою для визначення показника відхилень курсу якої-небудь з грошових одиниць, що входять в цю систему від середнього показника по країнах-членам ЄС;

3) засобом здійснення валютних інтервенцій, висновку операцій і надання кредитів;

4) засобом розрахунків між центральними банками країн-членів, а також між валютними органами ЄС;

5) реальним резервним активом. [5, с.10]

Новий етап в розвитку західноєвропейської інтеграції – програма створення валютного і економічного союзу, була розроблена комітетом Ж. Делора в квітні 1989 року.

Зараз обсяги операцій на євроринках зростають з кожним роком, і євробанки діють більш ефективно та з меншими витратами, ніж внутрішні банки, через те, що євроринки не підлягають деяким національним правилам. За останні десятиріччя євровалютний ринок став одним із найголовніших центрів міжнародного фінансового посередництва. [4, с. 7]

1.2 Етапи розвитку ринку євровалют

Найважливішою особливістю розвитку світового ринку позичкових капіталів у другій половині ХХ століття відносять виникнення і швидке зростання євроринків, тобто ринків, на яких здійснюються операції у євровалютах. Євроринки стали ринками світового значення і в даний час пропонують операції по розміщенню капіталів і кредиту всім міжнародним кредитним операторам. Вони не мають статусу національних державних ринків. Операції на них не підлягають під державне валютне регулювання і податкове законодавство жодної країни.

Появі євроринків багато в чому сприяли колишні соціалістичні країни, що не бажали вкладати долари в американські банки або розміщати на валютних ринках США, побоючись блокування своїх рахунків у випадку можливих конфліктів. [10, с. 62-63]

Євроринок пройшов наступні етапи розвитку:

· Перший етап з 1950 по 1960 роки. З 1965 року уряд США став проводити політику обмеження експорту капіталу з країни, впливаючи на іноземних партнерів з метою розвитку ринків капіталу в західноєвропейських країнах. В травні 1963 року консорціум англійських банків надав бельгійському уряду позику у формі придбання облігацій за долари на суму в доларах строком на три роки по ставці 5 % річних. Це була перша позика англійського банку не у фунтах стерлінгів. Як заміна Нью-Йорку склався міжнародний ринок, кредиторами на якому виступали банки і інші фінансові організації різних країн, що об'єднуються в консорціуми для забезпечення прийнятних умов придбання облігацій. Згодом вони стали виступати з попитом на довгостроковий капітал, коли національні ринки не мали свій в розпорядженні необхідних ресурсів. Форма емісій на євроринку збереглася до наших днів. При ухваленні рішень про здійснення емісії консорціум банків з різних країн укладає угоду з групою банків-гарантів про розміщення позики. Ці банки оповіщають про випуск емісій своїх кореспондентів, після чого підписка у разі конкурентоспроможних умов випуску закінчується протягом тижня. Тому до моменту публічного оголошення про емісію велика частина позики вже виявляється розміщеною. Подібна практика суперечить класичній формі емісій, що практикувалася в Європі до початку 60-х років. Класична емісія проводиться спеціальними інвестиційними інститутами кредиторів, а подальше просування паперів здійснюють біржові ділери і брокери.

· Другий етап з кінця 1960 до 1968 рік. В кінці 60-х років ринок європозик оформився як самостійна наука. Велика частина операцій стала відбуватися в Лондоні. В перші роки об'єм вторинного обігу був невеликий унаслідок наступного: дата поставки паперів відстояла від дати закінчення операції на тиждень і більш; при розрахунках переважала поставка, вільна від платежу; основним інструментом були облігації (з 1970 року) з плаваючою процентною ставкою, що переглядається шість місяців. Популярними були випуски конвертованих облігацій. За допомогою європозик фінансувалися витрати по покриттю бюджетного дефіциту, промислові капіталовкладення і поповнення довгострокових банківських пасивів. Основними кредиторами на євроринку капіталів були Швейцарія, Великобританія, США, Бельгія, Голландія і Італія. Валютою випуску були долари США і ЕКЮ. Оборот на ринку єврооблігацій був незіставно малий в порівнянні з оборотом на ринку євровалют і тому питання про регулювання не підіймалося і розв'язувалося самими учасниками з міркувань власних зручностей.