Сторінка
6

Ринок євровалют: причини появи та принципи функціонування

2.2 Характеристика ринку євровалютних депозитів

Основним джерелом міжнародних приватних фінансових кредитів та позик є міжбанківські депозити та вклади під євродоларові депозитні сер­тифікати. Оскільки більшість цих депозитів має короткостроковий харак­тер, актуальною проблемою для банків є їх пролонгація. Існує два основні види євровалютних депозитів: строкові депозити та євродепозитні сертифікати.

1. Строкові депозити. Депонент вкладає кошти на визначений час під встановлений відсоток і не може одержати кошти до обумовленого часу. Після закінчення терміну депозиту депонент одержує основну суму вкладу та відсоткові нарахування. Термін більшості євровалютних строкових депозитів не перевищує одного року. Строкові депозити не можуть бути передані іншим учасникам ринку. Згідно зі статистикою Банку Англії, строкові депозити становлять до 90% євродепозитного ринку, а депозитні сертифікати – лише 10%.

2. Євродепозитні сертифікати відіграють важливу роль через свою ліквідність на вторинному ринку. Тобто такий сертифікат можна продати, подарувати, обміняти в будь-який момент до настання терміну погашення депозиту. Існує три види євродепозитних сертифікатів: теп, транш та ролловер.

a. Теп – депозитний сертифікат, який має фіксований термін погашення, а його сума сягає одного мільйона доларів та більше. Тому, як правило, такі сертифікати використовують великі міжнародні депоненти.

b. Транш – депозитний сертифікат, який ділиться на декілька частин і використовується інвесторами, які оперують невеликими сумами.

c. Ролловерний – депозитний сертифікат, який є контрактним депозитом, а його умови узгоджуються між емітентом іта депонентом. Більшість євродепозитних сертифікатів випускають в американських доларах та японських ієнах на території Великої Британії. [24, с.124]

На ринку євровалютних депозитів, банки, розташовані поза країнами-емітентів якої-небудь національної валюти, приймають за певний відсоток депозити, виражені в даній валюті, а потім переуступають ці кошти, тобто надають їх в кредит за більш високий відсоток. Наприклад, нерезидент США – англійський експортер, отримавши виучку в доларах, поміщає її в крупний комерційний банк США "Чейз Манхеттенбенк". Коли ж цей банк переводить доларовий депозит (внесок) на рахунок іноземного банку, наприклад, німецького "Дойче банку", то в даному випадку долар перетворюється на євродолар. Отже, відбулася трансформація зобов'язань американського банку в зобов'язання німецького банку. Останній може надати євродолари в кредит іншому банку або промисловому концерну, причому у відсотках, більш високих, ніж він платить власнику доларового депозиту. Таким чином, кредит німецького банку, що надається на основі доларового депозиту, виражається не в національній валюті – євро, а в іноземній валюті – доларі США. Причому в кредит дається не сама ця валюта, а тільки її доларовий вираз, зафіксований на рахівницях німецького "Дойче банку". Перетворення доларів США в євродолари відбувається в результаті депонування доларів в іноземному банку, який використовує їх для кредитних операцій. Євродолари – це кредитні зобов'язання не американського банку, виражені в доларах, і є наднаціональною валютою. Дійсно, це вже не американська валюта, оскільки вона з'явилася в результаті діяльності іноземного банці за межами Сполучених Штатів, і на неї не розповсюджується валютне регулювання уряду США.

Відсутність оподаткування, обов'язкового резервування частини засобів кредитного інституту в центральному банку (норма якого у ряді країн звичайно досягає 20%, в США в 2003 р. вона була понижена до 10%), контролю над кредитною емісією дозволяє транснаціональним банкам встановлювати по операціях з євровалютами більш низькі процентні ставки, ніж по операціях на національних фінансових майданчиках. Тому якщо на перших порах функціонування євроринку національні процентні ставки служили орієнтиром для рівня котирувань по кредитах у відповідних валютах, то тепер ставки по позиках світового ринку не тільки більш автономні від національних фінансових майданчиків, але й впливають на останні. Причому зворотний зв'язок міжнародних ставок стимулює наростання тенденції до пониження котирувань національних ринків. Проте розрив між світовими і національними ставками зберігається, оскільки доступ на євроринок відкритий тільки для крупних кредиторів і позичальників. [28, с.68]

Якісна відмінність ринку євровалютних депозитів від національних фінансових майданчиків також обумовлена відсутністю контролю центральних банків за здійснюваними на ньому операціями. Завдяки наданій їм таким чином свободі дій, розширені можливості транснаціональних банків мають свій в розпорядженні для депозитної емісії в порівнянні з проведенням аналогічних операцій на внутрішніх ринках. І річ тут не лише в тому, що депозитно-чекову емісію національних грошей в ім'я боротьби з інфляцією ефективно обмежує центральний банк. Така лімітація якраз здійснюється за допомогою регулювання офіційних норм резервування, відсутніх на євроринку. Але головна перевага останнього полягає в якісній відмінності національних і світових грошей, тобто євровалют.

Характер світових грошей такий, що їх приватна емісія на міжнародному фінансовому майданчику у принципі виключає інфляцію. Адже монополія центрального банку означає встановлення примусового для резидентів курсу національних грошей, а це і служить безпосередньою причиною знецінення банкнот при їх випуску понад потреби грошового обігу. А світові гроші, завдяки відсутності над ними юрисдикції центральних банків, не обов'язкові до прийому агентами міжнародного ринку. Останні вільні у виборі валюти операції і, природно, мають право відмовитися від "неякісних, із їхньої точки зору, грошей".

Тому емісія євровалют загалом відповідає попиту на них на міжнародних фінансових майданчиках і не викликає інфляційних тенденцій, розміри яких перевищують відповідні темпи національних ринків. Більш того, сама техніка автономної емісії євровалют не зацікавлює євробанки в їх випуску понад реальну потребу світового ринку в ліквідних активах. Депозитна емісія, здійснювана міжнародними банками за допомогою взаємного надання безготівкових кредитів в євровалютах за рахунок депозитів нерезидентів (при цьому вони не обмежені лімітами офіційних заставних депозитів), дозволяє даним кредитним інститутам резервувати необхідну суму, звичайно не перевищуючу 10% об'єму кредиту. Тобто ТНБ мають можливість здійснювати депозитну емісію в розмірах, як мінімум удвічі перевищуючих відповідний потенціал внутрішніх ринків.