Сторінка
2

Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка

Леонтій Созонович Опанасенко не лише подав Сашкові ідею про вступ до вищого навчального закладу, але й порекомендував поступати саме до Глухівського вчительського інституту, бо не був єдиний на всю південно-східну Україну вищий навчальний заклад, куди дозволялося поступати й дітям хліборобів і де студенти отримували стипендію в розмірі ста двадцяти карбованців на рік, чого їм вистачало на сяке-таке прожиття.

Сам шістнадцятирічний Довженко мав надто багато планів на майбутнє, щоб їм усім збутися: "Мої мрії . літали десь у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, учителювання", - та прийшлося вибирати те, що гарантувало хліб насущний у майбутньому й можливість бодай протриматися за стипендію у студентські роки. Конкурс був неймовірно високий: на тридцять місць подали аж триста заяв, але Довженко витримав усі випробування і його зарахували студентом, хоча в стипендії відмовили, й батько продав десятину землі ("Відкраяв від серця", - як пізніше дуже точно сказав про це митець), щоб син не покинув навчання. У червні 1914 року інститут було закінчено. Олександр планував протягом навчального року вчителювати, а влітку малювати досхочу, бо вже давно відчував талант художника.

Свою вчительську кар'єру Довженко розпочав у Житомирі в Другому вище-початковому училищі, де викладав майже всі шкільні предмети, бо вчителів було мало: почалася Перша світова війна, а з нею і мобілізація чоловіків призовного віку. Олександра Петровича медична комісія визнала не здатним до військової служби через ваду серця. Від своїх учнів О.Довженко був не набагато старшим, але корис­тувався незаперечним авторитетом, а вчителі-колеги поважали Довженка за глибокі знання, педагогічні здібності й надзвичайну людяність і толерантність у поводженні.

Саме в Житомирі Олександр Довженко познайомився з вродливою вчитель­кою Варварою Семенівною Криловою. їх зблизила підготовка до вечора, присвя­ченого Шевченкові. Молодий вчитель вирішив ісценізувати уривки з "Назара Стодолі", "Гайдамаків" та "Катерини". Варвара ж не тільки дала кілька слушних порад, а й сама так заспівала пісню на слова Шевченка, що Довженко не втримався від зворушливої похвали: "Ох, Варенько-Варю, тобі б учитись у консерваторії!" їхнє кохання спалахнуло з такою силою, що вони вже не уявляли собі одне без одного й вирішили побратися.

А тим часом наблизилися хвилюючі події повстань і боротьби. Довженко над­звичайно перейнявся духом часу й почав рватися у Київ. Йому хотілося вчитися в Київському університеті, брати активну участь у політичному житті. Подружжя вирішило, що Варвара працюватиме за фахом у Житомирі, а Олександр поїде в Київ. Але влітку 1917 року Довженко переніс тяжку операцію й деякий час мусив оклигувати в батьків. Він послав документи в Київський університет, та на іспити так і не прибув через хворобу. Проте вже у вересні Олександр Петрович влашту­вався учителем у Київському сьомому вище початковому училищі й став вільним слухачем комерційного інституту. Але саме в цей час в Києві відкрили Академію мистецтв, і Довженко вступив до цього давно вимріяного закладу, який, як не дивно й не парадоксально, невідомо з яких причин покинув.

Подружжя проживало нарізно, але між Варварою і Олександром не гасло кохан­ня, в листах вони виливали одне одному душу, звірялися з найкращими почуттями. У роки громадянської війни денікінці закрили всі навчальні заклади Києва. Студен­ти влаштували демонстрацію протесту, і цю демонстрацію було жорстоко розстріляно. О.Довженко, який очолював студентське виборне самоуправління, був цим варварським актом надзвичайно вражений. На жаль, і в сімейному житті назріли негаразди. В останньому листі Варвара написала: "Я тебе люблю, але дружиною твоєю бути не можу. Не лай мене і не плач за мною". Несподівано приїхавши додому, Олександр застав Варвару в обіймах іншого. Білогвардійський офіцер зумів пере­конати Довженкову дружину в своєму безмірному коханні й умовити виїжджати з ним за кордон. Спочатку вони опинилися в Празі, а потім у Німеччині, де Крилова захворіла на туберкульоз кісток і джигун-облесник покинув тяжкохвору жінку в підвальному сирому помешканні на вірну смерть. Довженко, який в цей час перебу­вав у Берліні, випадково довідався про Варю, простив їй усе, забрав до себе й офіційно оформив шлюб. Великодушність і щира турбота коханого поставила вми­раючу жінку на ноги. Та до кінця своїх днів Крилова пам'ятала, якого удару завдала Довженкові своєю зрадою і втечею з білогвардійцем, а тому, коли прийшлося й самій випити чашу зради, вчинила благородно. Відчувши, що Довженко вже не любить її, одного разу вона запитала прямо:

- Сашко, ти закохався?

-Так.

Що пережила Варвара Семенівна в ту мить - знає тільки вона одна. Але не піддалася розпуці, ні словом не дорікнула, хоч як важко їй це давалося. Після болісних роздумів вирішила: "Не буду йому заважати".

Одного разу він прийшов додому, але дружини не застав. На столі у кришталевій вазі побачив троянди, небесно-білі. "Мої . улюблені". Та не безмежна радість огор­нула його, а надривний розпач полоснув серце: "Невже в лікарню . Ні, ні! Щось, напевно, гірше ." Під вазою помітив складений учетверо аркуш паперу. Миттю розгорнув. Прикипів очима: "Дорогий, рідний, коханий мій! Я прощаюся з тобою. Я їду назавжди від тебе. Розумію все-все. Найперше - те, що жити разом ми не можемо. Ти йдеш у велике мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг у житті, тобі потрібна натхненниця. Коли приходиш додому - стомлений, вкрай висна­жений, - маєш спочити душею. Твоє серце не повинна ранити жіноча милиця. О, ні! Не тривожся за мене, любий мій. Залишаю тебе свідомо. Не хочу, щоб недуга моя травмувала твою душу. Адже ти не зможеш творити, працювати по-справжньому. Я житиму до останнього подиху з тобою в серці своєму, в спогадах, думках, у снах. Вірю і знаю, що ти створиш багато прекрасного, доброго і вічного. Ти закохався, Сашко . Повір: од щирого, хоч і зболеного серця, відкидаю в ім'я тебе ревнощі й біль, хочу, щоб вона стала істинним твоїм другом, твоїм натхненням А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм прізвищем Прощай! Хай іде до тебе добро й щастя з Землі, з Неба, з Води!