Сторінка
5

Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

Розглядаючи трудовий договір у вузькому значенні, слід обмежитися відносинами по його укладенню, зміні та припиненню. Це ядро всіх індивідуальних трудових відносин.

До індивідуальних трудових відносин на думку , Г.І.Чанишевої та Н.Б.Болотіної, можна віднести такі відносини:

· по професійній орієнтації та професійному відбору які здійснюються працедавцем;

· по укладенню, зміні та припиненню трудового договору;

· по навчанню працівників прямо на виробництві та підвищення їхньої кваліфікації;

· по відстороненню робітників від роботи;

· по оцінці та атестації робітників;

· по заробітній платі та нормуванню праці;

· по робочому часу і часу відпочинку;

· по дисципліні часу;

· по охороні праці;

· по дисциплінарній відповідальності працівника;

· по матеріальній відповідальності сторін трудового договору.

Відносини по дисциплінарній та матеріальній відповідальності є охоронними за своєю суттю та соціальною направленістю, однак реалізуються у межах трудового договору, який охоплює всю систему індивідуальних трудових відносин.

Що ж стосується трудових правовідносин, які становлять зміст індивідуальних трудових відносин, то В.І. Прокопенко їх визначає як двосторонні відносини працівника з власником або уповноваженим ним органом на підприємстві, установі чи організації які визначаються угодою, за якою працівник зобов’язується виконувати визначену роботу, а працедавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечити належні умови праці.[13]

У загальній теорії держави та права виділяють структуру правовідносин. Вона складається з суб’єктивних прав та юридичних обов’язків як змісту правовідносин, суб’єктів правовідносин, об’єктів правовідносин та юридичних фактів. Структура трудових правовідносин дуже подібне до загально-теоретичної конструкції, але при цьому має деякі особливості.

Так, Конституцією та законодавством України визначено основні права та обов’язки правовідносин. Серед основних прав можна виділити такі: право на працю (ст.43 Конституції України), право на страйк (ст.44 Конституції України), право на безпечні умови праці на заробітну плату, не нижчу, ніж визначено законом (ст.2 КЗпП).

Серед основних обов’язків можна виділити : обов’язок виконання трудової функції особисто (ст.30 КЗпП), забезпечення належної якості роботи, одержання режиму роботи, правил внутрішнього розпорядку та техніки безпеки, обов’язок дбайливо ставитися до майна власника(ст.139 КЗпП).

Суб’єктами трудових правовідносин є працівник та продавець, які повинні володіти необхідним об’ємом працездатності, щоб бути повноправними учасниками трудових правовідносин.

Трудова правова суб’єктивність (правоздатність та дієздатність працівників виникає за загальним правилом з 16 років. За згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до виробничої праці допускається приймання на роботу учнів з 14 років (ст.188 КЗпП України). Поряд з віковим критерієм трудову правосуб’єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб’єктами трудового право відношення особи, визнані судом недієздатними.

Трудова правосуб’єктність власника підприємства, установи та організації або уповноваженого ним органу, або фізичної особи виникає з моменту їх державної реєстрації й продовжується до ліквідації, окрім фізичних осіб, які не реєструються в якості підприємця і ця правосуб’єктність є за своїм характером спеціальною.

Об’єктом правових правовідносин є процес праці, жива праця, а не її матеріальний результат.

Основним юридичним фактом, з яким законодавство пов’язує виникнення, зміну чи припинення трудових правовідносин є трудовий договір. Визначення цього юридичного поняття подане у ст 21 КЗпП України. За цієї нормою трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємством, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації, або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею № 3 КЗпП України встановлено класифікацію трудових договорів на три види залежно від строку їхньої дії:

1) безстроковий, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким що укладається на час виконання певної роботи.

Особливості укладання трудових договорів з деякими категоріями працівників, наприклад, державних службовців, встановлюються спеціальними актами про них.

Щодо властивості цих трудових правовідносин, то визначені їх на думку О.Барабаш, професора Національного Юридичної Академії ім. Я.Мудрого, має важливе значення для ефективного функціонування і належного проходження процесу праці. Серед основних властивостей трудових правовідносин можна відмітити такі:

1.Трудове правовідношення, як волевиявлення його сторін.

Трудове правовідношення грунтується на вільному волевиявленні його сторін. Це один з найважливіших принципів трудового права. Тільки за взаємною згодою сторін такого правовідношення воно може виникнуться, можна бути змінити його зміст чи припинити. Лише в разі порушення правовідношення однією із сторін потерпіла сторона має право припинити його за підставами і в порядку, передбаченому законом, або угодою між ним. Жодна із сторін не може нав’язати волю іншій.