Сторінка
9

Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

Права профспілок класифікуються на слідуючи групи: права по встановленню на підприємствах, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці; права в області застосування діючого законодавства про працю; права по контролю за дотриманням трудового законодавства. Так, профспілкові органи дають згоду на звільнення працівника з ініціативи власника, розробляють разом з власником правила внутрішнього трудового розпорядку; для організації робітників до понаднормових робіт, робіт у вихідні дні власник повинен отримати згоду профспілкового органу та ін.

7.Відносини по розв’язанню індивідуальних і колективних трудових спорів.

Трудові спори – це неврегульовані шляхом прямих переговорів протиріччя між робітником ( колективом робітників) і власником підприємства ( уповноваженим ним органом з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою у відповідний орган, що розглядує трудові спори (Комісія з трудових спорів або певна ланка судів загальної юрисдикції). Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих робітників, категорії найманих працівників, колективу робітників або профспілки отримав від власника або уповноваженого ним органу інформації про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника або уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачених Законом, пройшли, а відповідь від власника не було отримано. Основними органами, що розглядають і вирішують колективні трудові спори є примірна комісія, трудовий арбітраж, національна служба посередництва і примирення при Президентові України.[19]

Колективні трудові відносини характеризуються присутністю колективних суб’єктів, що було показано вище, які визнані правом і отримали свій реальний правовий статус.

Створено нове законодавство, прийняті Законом України “Про колективні договори і угоди”, “Про підприємства в Україні”, “Про оплату праці”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, які склали легальну базу для функціонування колективних трудових відносин. Україна ратифікувала конвенцію Міжнародної організації праці №98 “Про застосування принципів права на організацію та ведення колективних переговорів” (1949 рік),[20] Конвенцію Міжнародної організації праці №154 “Про сприяння колективним переговорам” (1981 рік.).[21] З розвитком соціального партнерства колективні відносини вийшли за межі підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, яка охоплює трудові відносини від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.

В соціальному партнерстві держава виконує особливу роль – визначення в законодавстві мінімальних стандартів і гарантій в сфері трудових відносин, а також здійснює пряме регулювання визначених відносин та передбачає судовий захист у всіх випадках порушення трудових прав робітників і трудових колективів.

З прийняттям законів України “Про соціальне партнерство”, “Про професійні спілки, їх права і гарантії їхньої діяльності” , “Про трудові колективи”, “Про об’єднання працедавців”, проекти яких розробляються, буде сформована правова база – основа для реалізації колективних трудових відносин.

Колективні трудові відносини – це середовище, в якому мешкають і існують індивідуальні трудові відносини. Вони зайняли рівноправне становище поряд з індивідуальними трудовими відносинами. Організаційний елемент притаманний не тільки колективним відносинам, а й в рівній мірі і індивідуальним. Інститути оплати праці, дисципліни праці, робочого часу – це всі інститути, які організовують індивідуальні трудові відносини. За всіма елементами індивідуальних трудових відносин простежується зв’язок з колективними трудовими відносинами.

Відносини по вирішенню індивідуальних і колективних трудових спорів (конфліктів) характеризується тим, що їхній розгляд здійснюється колективними органами, які спеціально створюються на підприємстві, і колективними методами, які проявляються в колегіальному порядку розгляду, і в колегіальному прийнятті рішень. До предмету трудового права входить досудовий розгляд трудових спорів на підприємстві.

Отже, другу частину суспільних відносин, що входять до предмету трудового права України, складають колективні трудові відносини, які мають свої особливості порівняно з індивідуальними трудовими відносинами. По-перше, вони характеризуються наявністю колективного характеру їхніх суб’єктів, по-друге, основними джерелами цих відносин є колективні договори і угоди, які приймаються, знову ж таки, трудовими колективами та власниками. По-третє, в рамках колективних трудових відносин існує інститут вирішення трудових спорів, який сьогодні ще формується.

ІV. РОЗДІЛ.

Особливості методу трудового права.

Якщо при характеристиці предмету трудового права необхідно визначити що або яке коло суспільних відносин регулює дана галузь права, то метод трудового права відповідає на питання, як, якими способами, засобами здійснюється це регулювання.

Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права та обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові способи впливу у випадку порушення вказаних прав і обов’язків.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин. За допомогою закріплення у відповідних правових нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксується три первинних способу впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона. Разом з тим, трудове право знає і такий спосіб як рекомендація, який використовується державними органами з метою надання можливості власникові не уповноваженому ним органу самостійно вирішувати конкретне питання з урахуванням побажань держави.

Дозвіл дає широкі можливості сторонам самим встановлювати для себе суб’єктивні права і брати на себе обов’язки по виконанню певних трудових повноважень. Держава дозволяє громадянином вступати в трудові відносини з досягненням 16-ти річного віку, з дозволу батьків або осіб, що їх замінюють, як виняток, навіть в разі досягнення особою 15-ти років; для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботи осіб по досягненню ними 14-ти річного віку при обов’язковій згоді одного з батьків, або осіб, що їх замінюють (ст. 188 КЗпП України). Сторонам дозволено на свій розсуд встановлювати строк трудового договору, передбачати неповну тривалість робочого часу, додаткові підстави припинення трудового контракту тощо. Цей спосіб становить основи диспозитивного методу у трудовому праві.