Сторінка
10

Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов’язковими для обох сторін трудових відносин. Вони направлені на створення здорових та безпечних умов праці; регулюють працю жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю; направлені на обмеження нічних та надурочних робіт, та інші випадки, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких прагне держава в трудових відносинах. При імперативному способі діяльності сторін не може суперечити положенням, що встановлені державою.

Норми про заборону також носять імперативний характер. Забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок – на підземні роботи, звільняти їх, та тих, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів з дитиною до 14 років або дитиною-інвалідом, крім випадків повної ліквідації підприємства (ст.184 КЗпП).

Залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання трудових відносин:

1) державно-нормативний;

2) колективно-договірний (локальний).

Державно-нормативний метод правового регулювання виражається в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші нормативно-правові акти, що впливають на здійснення всієї системі державного управління суспільством. Всі законодавчі акти, що приймаються державними органами та органами управління є результатом дії цього методу регулювання.

Колективно-договірний (локальний) метод правового регулювання проявляється переважно у формі колективного договору, що вміщує особливі положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, охороні праці, що розробляється власником або уповноваженим ним органом та профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах поданих йому прав. Поряд із колективним договором є й інші форми локальних актів: правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, інструкції щодо охорони праці. Цим методом регулюються питання, які мають значення тільки для конкретного підприємства, установи, організації. Сторонам надано певну ініціативу. Участь у цьому регулюванні професійних спілок створює ще одну особливість індивідуальних та колективних трудових відносин, що входять до предмету трудового права.[22]

Для власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів разом із профспілковим комітетом, які розробляють та приймають локальні нормативно-правові акти, останнім часом важливого значення набули рекомендаційні норми, за допомогою яких держава пропонує сторонам самим урегулювати певні відносини. Вони не є обов’язковими для сторін. Якщо сторони відповідної норми не прийняли, то рекомендована норма не може бути застосована при вирішенні спору, що виникає між сторонами трудових відносин.

Якщо локальні норми приймаються власником або уповноваженим ним органом з погодження профкому, то експериментальні норми є спеціальними актами компетентних державних органів, якими санкціонується проведення правового експерименту на відміну, або, навіть, всупереч тим нормам, що регулюють дані суспільні відносини. Відмінність локальних норм від експериментальних полягає в тому, що локальні норми доповнюють та конкретизують загальні норми трудового права стосовно конкретного підприємства, установи чи організації. Експериментальні ж норми, навпаки, роблять винятки із загальних норм або приймаються всупереч тим нормам, що регулюють дані суспільні відносини з тим, що можливо, в майбутньому у разі позитивних наслідків експерименту ці загальні норми будуть змінені на нові. Прийняття нових норм здійснюється методом державно-нормативного регулювання.

Дещо під іншим кутом зору особливості методу трудового права розглядають Г.І. Чанишева та Н.Б.Болотіна. У своєму дослідженні вони використовують структуру методу галузі права, що визначена загальною теорією права та держави.[23] На їхню думку метод регулювання суспільних відносин характеризуються такими ознаками:

1) порядком виникнення, зміни чи припинення правовідносин;

2) загальним юридичним становищем учасників правовідносин;

3) характером встановлення прав та обов’язків;

4) засобами, які забезпечують виконання зобов’язань (санкції).

Методу трудового права притаманний договірний характер праці, встановлення її умов. Найбільш поширеною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір (контракт). В умовах переходу до ринкових відносин підвищується значення договорів – як колективних договорів та угод, так і індивідуальних договорів – в регулюванні трудових прав та обов’язків, умов праці та її оплати, соціально-побутового забезпечення. Договірний спосіб регулювання взаємодіє з імперативним та рекомендаційним способами.

Питання співвідношення імперативного та диспозитивного методів пов’язаний з загальним становищем суб’єктів трудового права, особливо зі становищем сторін при укладанні трудового договору (контракту).

В науці трудового права прийнято вважати, що при укладенні трудового договору сторони є юридично рівними. Таке положення відповідало реальному становищу за часів адміністративно-командній системи, коли не було безробіття в його сьогоднішніх масштабах. Однак, в умовах, коли Україна переживає перехідний етап свого розвитку, коли вона знаходиться в умовах економічної кризи, ми спостерігаємо й все більше виражену нерівність працівника та працедавця.

Працедавець стає сильнішим, особливо якщо це платоспроможний працедавець. Тому всі положення законів щодо становища на ринку праці працівника і працедавця, повинні бути направлені на захист прав робітників.

В процесі трудових відносин працівник повинен підкорятися волі працедавця. Разом з тим обидві сторони трудового договору мусять підкорятися у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Виходячи з вищенаведених фактів стає зрозуміло, що юридична рівність сторін трудових правовідносин не співпадає з сьогоднішнім станом речей.

На міжнародному рівні це питання також становить проблему. Навіть Генеральний директор Міжнародного Бюро Праці у 1986 році визнав, що сьогодні основна мета розвитку трудового законодавства і систем трудових відносин є в тому, щоб покінчити з фікцією цивільного права XIX століття, яка оголошувала рівність сил сторін індивідуального договору найму.

Сьогодні становище сторін при укладанні трудового договору характеризується не рівністю, а свободою вибору, бо юридична рівність не дає рівності соціальної.

Характер встановлення прав і обов’язків суб’єктів трудових правовідносин має такі відмінності та особливості: по-перше, участь трудових колективів, профспілкових органів або інших уповноважених на представництво трудовими колективами органів в установленні та застосуванні умов праці найманих робітників; по-друге, співвідношенням централізованого і локального регулюванню трудових відносин. Централізоване регулювання передбачає закріплення мінімального рівня гарантій трудових прав працівників. При цьому в прийнятих нормативно-правових актах містяться як імперативні, так і рекомендаційні норми. В ринкових умовах буде розширюватися зона диспозитивного методу, внаслідок чого підвищиться значення локальної нормотворчості. Однак, через мірне застосування диспозитивного методу може призвести до порушень прав працівників, тому в законодавстві повинні бути чітко сформульовані положення, які не можуть бути змінені на шкоду працівникові.