Сторінка
1
1. Модернізація Японії наприкінці XIX - на початку XX ст. та її наслідки
Японія була чи не єдиною країною Сходу, у чиєму розвитку період світового колоніалізму співпав не зі станом загальної внутрішньої кризи, а навпаки, із моментом бурхливого внутрішньополітичного піднесення після "революції Мейдзі" (“освічене правління” імператора Муцухіто ) 1867-1868 рр., яка об'єднала країну під проводом 1князівств із збереженням за ними десятої частини місцевих прибутків, але в 1871 р. був виданий указ про повну ліквідацію князівств і поділ Японії на префектури. Тоді ж була організована імператорська гвардія, підпорядкована урядові, а наступного року оприлюднений декрет про створення збройних сил на основі загального військового обов'язку.
Хоча самураї перестали бути провідним станом Японії й у кращому разі мали підстави претендувати на офіцерські посади в регулярній армії, дух самурайства не зник. Позбавлені колишніх прав і привілеїв, нащадки вчорашніх самураїв культивували свої військові доблесті й виховували відповідним чином солдат, відтепер войовничість самураїв була спрямована на зовнішній світ - сусідні з Японією країни й народи. Не випадково держава спершу взяла у свої руки будівництво арсеналів і верфів - без них вона не змогла б створити сильних збройних сил.
Імператорський уряд також видав декрети про зрівняння у правах усіх громадян, відміну цехових регламентацій, ліквідацію внутрішніх мит, свободу торгівлі та пересування людей і перевезення товарів. Запроваджувалися єдині закони та суди для всієї країни і всіх груп населення, була введена єдина валютна одиниця - ієна. Здійснювалася освітня реформа, створювалися нові школи, відкрився Токійський університет, заохочувалося відрядження японців за кордон для отримання освіти.
Протягом 1872-1873 рр. була ліквідована феодальна власність князів і самураїв на землю й офіційно дозволена її купівля-продаж. Власність на землю була визнана за тими, хто фактично нею розпоряджався, тобто за селянами. Проте значна частина дрібних землевласників, що заклали землю, втрачала свої ділянки і переходила в розряд орендаторів і наймитів чи переселялася в міста. Розквіту банківської справи сприяло рішення уряду в 1876 р. капіталізувати князівські пенсії, замінивши щорічні виплати одноразовою компенсацією. У 1880 р. був прийнятий закон, який дозволяв за безцінь продавати споруджені державою крупні й економічно неефективні підприємства (металургійні й військові заводи та ін.) торговельно-промисловим компаніям (дзайбацу Міцуї, Міцубіші, Фурукава та ін.).
З поч. 80-х рр. XIX ст. у Японії розгорнувся широкий рух за конституцію, в перших рядах котрого йшли підприємці й інтелігенція, підтримані окремими представниками дворянських і князівських родин. Відряджена до Європи і Північної Америки спеціальна місія, що мала ознайомитися з відповідними нормами, інститутами й процедурами за кордоном, зупинилася на німецькому варіанті О.Бісмарка. 11 лютого 1889 р. (у день сходження на престол міфічного засновника імператорської династії у 660 р. до н.е.) від імені Мейдзі був опублікований текст конституції Японії, що запроваджувала конституційну монархію з великими правами імператора (у т.ч. затвердження й видання законів, скликання й розпуску парламенту, призначення й увільнення всіх цивільних і військових посадових осіб). Хоча парламент контролював фінанси, він був позбавлений права створювати відповідальний перед ним уряд, конституція офіційно проголошувала демократичні права й свободи, але виборчим правом спершу користувався приблизно 1 % населення країни.
Найбільш визначальним чинником японської історії І пол. XX ст. став мілітаризм. Це було зумовлене, передусім, її географічним становищем і обмеженістю природних ресурсів, що штовхало в умовах швидкого розвитку промисловості (протягом 1900-1913 рр. обсяг промислового виробництва Японії збільшився на 181 %, а США - на 85 %, Німеччини - на 54 %, Британії - на 25 %) до пошуків джерел сировини та ринків збуту. По-друге, в Японії, як і в Росії чи Німеччині, держава відігравала надмірну роль в економіці й, відповідно, прагнула забезпечити сприятливі умови для розвитку національної промисловості. Нарешті, Армія та військові посідали ключове місце в політичній структурі країни, генералітет входив до Таємної ради при імператорі й здійснював величезний вплив на нього, а відтак і на всю політику країни.
У правлячих колах Японської імперії швидко сформувався мілітарний стереотип вирішення усіх проблем. Ще в 1876 р. японський експедиційний корпус нав'язав китайському васалові Кореї нерівноправний договір, через 9 років Китай визнав японські інтереси й права в Кореї практично рівними своїм, у 1895 р. японські агенти убили антияпонськи налаштовану королеву, а король змушений був шукати притулку в російському посольстві, в результаті перемоги над Росією у війні 1904-1905 рр. Японія встановила свій протекторат над Кореєю, а в 1910 р. перетворила її у колонію. Тоді ж за Портсмутським договором Токіо отримав Південний Сахалін, Ляодунський півострів і південну гілку КСЗД. Разом із загарбаними у Китаю Тайванем та прибережними островами це перетворювало Японію на крупну далекосхідну колоніальну державу.
У Першій світовій війні Японія, незважаючи на тісні урядові та військові зв'язки з Німеччиною, виступила на боці Антанти, пов'язуючи це з виконанням союзницького обов'язку за британо-японським договором 1902 р. Насправді ж Токіо розраховував на територіальні загарбання у Китаї, скориставшись "зайнятістю" великих держав на Заході. Оголосивши війну Німеччині 13 серпня 1914 р., Японія обмежилася окупацією невеликої, орендованої німцями території Ціндао, а її втрати у війні становили усього 2 тис. чол. На початку наступного року Японія висунула Китаю "21 вимогу", прийняття котрих означало перехід Піднебесної під повний політичний, військовий і економічний контроль Токіо. Але Британія і США висловили формальний протест, сподіваючись, що Японія не зможе "проковтнути" такий великий шматок, і дійсно Токіо невдовзі відмовився від найтяжчих вимог, зокрема, створення спільної японо-китайської поліції та побудови змішаних японо-китайських військових заводів.
Завантажити реферат