Сторінка
3

Вплив зовнішньої торгівлі на соціально-економічний розвиток України

Отже, зовнішня торгівля є одним із вагомих стабілізуючих факторів національної економіки. В умовах економічного спаду за рахунок експорту товарів і послуг компенсується недостатність сукупного попиту.

На відміну від імпорту, який, як зазначалось вище, залежить від динаміки внутрішнього попиту, експорт (при достатніх ресурсах) визна­чається попитом зовнішніх ринків і залежить від динаміки економік зарубіжних країн. Якщо зарубіжні економіки знаходяться на підйомі і їх ВВП зростає, відповідно зростатиме й попит на товари і послуги ззовні. І, навпаки, спад в економіці зарубіжних країн негативно впливає і на експорт України. Так, різке погіршення кон’юнктури на зовнішніх ринках під дією фінансово-економічної кризи 1998–1999 років спричинило скорочення попиту на основні товари українського експорту.

Динаміка чистого експорту спрацьовує як компенсаційний механізм в умовах підйомів і спадів національної економіки. Так, при зростанні ВВП збільшується потреба в імпортній сировині, енергоносіях, обладнанні, технологіях, споживчих товарах. Експорт за таких умов виступає як засіб заробляння іноземної валюти і компенсації від’ємного сальдо зовнішньо торгівельного обороту. В умовах спаду національної економіки змен­шується потреба в імпорті, а експорт компенсує недостатність внутріш­нього попиту і стає фінансовим джерелом для майбутніх імпортних надходжень. Ефективність експорту визначається питомою вагою в його структурі імпортної компоненти. Наприклад, якщо експортна продукція має високу імпортоємність (енергоносії, сировина, технології тощо), то збільшення експорту буде спричиняти і збільшення імпорту. А тому збільшення ВВП за рахунок чистого експорту буде незначним. Це стосується у першу чергу продукції з низьким рівнем доданої вартості. Враховуючи дану залежність, можна зробити висновок про неефективну структуру українського експорту, який складається переважно з товарів низького ступеня переробки, товарів сировинного характеру і наявності високої питомої частки імпортної компоненти в експортованих товарах.

Так, основний приріст експорту товарів і послуг у 2000 році досягнуто за рахунок збільшення питомої ваги продукції металургії та хімічної промисловості. Імпортоємність цих галузей дуже висока. Вони споживають більше половини всіх енергоресурсів (переважно імпортних) і становлять відповідно 44,9 % та 10,7 % українського експорту[3]. Тому позитивний ефект від експорту продукції таких галузей з відрахуванням платежів за спожиті енергоресурси дуже низький.

В умовах обмеженості ресурсів (енергетичних, сировинних, фінан­сових) прогресуючий розвиток експорто-орієнтованих галузей із низькою часткою доданої вартості відбувається за рахунок галузей із підвищеним ступенем обробки (доданої вартості), але менш орієнтованих на експорт. Це негативно впливає на динаміку ВВП. Україна може значно прискорити створення передумов для ефективної міжнародної інтеграції її економіки через концентрацію ресурсів на тих сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки і дають можливість реалізації не наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Йдеться про пріоритетний розвиток високотехнологічних галузей, до яких, згідно з міжнародною статистикою, відносяться аерокосмічна, комп’ютерна, фармацевтична, ви­робництво нових матеріалів, наукових приладів, продукції електро­машинобудування[4].

Український ринок пройшов фазу експорту традиційних продуктів, яка характеризує поверхневу інтеграцію країни в світове господарство. Сьогоднішню ситуацію на внутрішньому ринку визначає витіснення цілого ряду імпортних товарів широкого вжитку продукцією національних виробників. Разом з тим, цю позитивну тенденцію, яка є результатом зрушень у харчовій та, частково, легкій промисловості, повинні супро­воджувати аналогічні процеси в експортозаміщенні: традиційні товари повинні витіснитися або новими більш складними виробами, або більш досконалими аналогами чи субститутами.

Довготривале перебільшення імпорту над експортом негативно впливає на грошовий обіг, валютний курс і, зрештою, на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання, який практикувався до 30-х років ХХ ст., запропонований ще Д. Юмом та Д. Рікардо у XVIII ст., в сучасних умовах діє слабо.

Макроекономічна політика стабілізації передбачає наявність урівноваженого платіжного балансу країни як умови цінової і валютної стабільності та економічного зростання у довгостроковій перспективі. В умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності зрівноваження балансу міжнародних розрахунків потребує активного втручання і цілеспрямованих заходів держави.

Одним із методів ліквідації дефіциту або надлишку платіжного балансу є припинення або обмеження потоку торгівлі та капіталу за допомогою митних тарифів і квот.

Таке регулювання потоків експорту-імпорту є лише косметичним засобом усунення нерівноваги. Для відновлення рівноваги платіжного балансу на довгострокову перспективу існують інші засоби, які полягають в формуванні ефективної структури виробництва. Так, держава нама­гається сприяти розвитку наукомістких конкурентоспроможних на світо­вому ринку галузей, підтримувати національних експортерів продукції з високим вмістом доданої вартості, сприяти урізноманітненню експорту та його географічній диверсифікації.

Одним із найважливіших чинників макроекономічного регулювання є валютний курс, через який здійснюється вплив на ВВП країни та міжнародні потоки товарів та капіталів. Одним із факторів, який визначає динаміку валютного курсу, є стан платіжного балансу країни і, відповідно, попит і пропозиція валют на валютних ринках. Вплив валютного курсу на зовнішньоекономічну діяльність здійснюється за наступною схемою. Підвищення курсу національної валюти робить імпортні товари відносно дешевшими, що сприяє імпорту. Зниження курсу, навпаки, створює вигідні умови для експорту товарів та залучення іноземного капіталу оскільки національні товари, фінансові активи підприємства та нерухомість стають дешевшими, ніж імпортні.

Таким чином, з погляду платіжного балансу, обмінний курс визначається сукупним попитом і пропозицією валюти, а його динаміка – станом платіжного балансу.