Сторінка
1

Альтернативний вибір економічних теорій щодо реформування системи оподаткування

Проблема вдосконалення ефективності системи оподаткування завжди була і є актуальною, тому що вона є необхідним інструментом будь-якої суспільно-економічної формації, обумовленої її фіскальною функцією, завдяки якій відбувається наповнення грошима державного бюджету. Фіскальна функція – це необхідна умова існування по­дат­­ко­вої системи. Разом з тим, є й інша умова – достатня. Вона полягає в можливостях по­дат­ко­вої системи здійснювати регуляцію прискореного розвитку певних галузей народного господарства, регіонів та окремих важливих об’єктів країни.

Важливий вклад у скарбницю досліджень системи оподаткування внесли вчені мину­лих століть, такі як: Фома Аквінський, Ж. Боден, К. Болдінг, Т. Гоббе, Г. Говіс, Д. Локк, Ф. Нетті, Ф. Неймарк, В. Парето, Д. Ринардо, Л. Секендорф, А. Сміт, Й. Юст та інші. Їх розробки, наукові висновки і рекомендації не втратили значимості в сучасних умовах розвитку системи оподаткування України. Вони знайшли своє продовження і творчий розвиток у роботах провідних вітчизняних дослідників податкової системи: М. Азарова, В. Андрущенка, О. Василика, В. Вишневського, А. Даниленко, О. Данилова, М. Кучеря­вен­ка, І. Луніної, П. Мельника, С. Онишко, В. Суторліної, Л. Тарангул, Ф. Ярошенка та інших. Їх концепції і практичні рекомендації стали основою Проекту модернізації податкової служби України. Фінансове забезпечення розробки та впровадження Проекту модернізації здійснюється за рахунок довгострокової позики згідно із Угодою між Украї­ною і Світовим банком реконструкції і розвитку, ратифікованою Верховною Радою України 20 листопада 2003 року (номер позики 4698-UA). Проект охоплює головним чином модернізацію організаційної структури управління ДПС України, вдосконалення обігу інформації за рахунок подальшої автоматизації збору, обробки та передачі даних. На жаль, він не включив питання вдосконалення системи оподаткування, яке проводило­ся до сьогодні спонтанно і зводилося в основному до зниження ставок податків з доданої вартості, на прибуток підприємств, з доходів фізичних осіб та одночасно простого зву­ження кола пільговиків щодо сплати податків. Таким чином, штучно виник дисбаланс між процесом модернізації ДПС (суб’єкт управління) і підсистемою оподаткування (об’єкт управління), хоча вони є компонентами єдиної податкової системи. „Проблемна ситуація полягає в тому, що автоматизація процесів адміністрування податків, – вважає Ф. Яро­шен­ко, – чи зміна структури ДПС до певної міри можуть підвищити ефективність її діяльності. Однак на підґрунті такого підходу досягти спрощення процесів збирання податків, створити умови для партнерських взаємовідносин між податківцями та плат­никами податків або закласти мотиваційні основи добровільності сплати податків як і розв’язати ряд інших проблем, задекларованих у Концепції модернізації податкової служ­би України, навряд чи можливо” [1].

Виникла іще одна серйозна проблема в розвитку податкової системи України: відсут­ність фундаментальної теоретичної економічної бази, на яку б спиралося методичне забез­пе­чення практики справляння податків. Так, М. Азаров констатує: „Аналізуючи пройде­ний етап, слід зазначити, що розвиток податкової політики в Україні вимагає від подат­кової служби немало зусиль з удосконалення в законодавчому порядку механізму нараху­вання та стягнення податків. Ці зусилля нерідко зводились на нівець із-за безсистемності податкової політики” [2]. Такої ж думки Л. Тарангул і С. Джигалов, які стверджують, що оподаткування залежить від успішної реалізації науково-обґрунтованої податкової політики [3]. На думку В. Полюховича та І. Ліппата, проблеми України в галузі побудови податкової системи передусім пов’язані з відсутністю чіткої економічної доктрини, що базується на тій чи іншій економічній теорії [4]. „Саме тому, – вважає П. Мельник, – теоретичне осмислення проблеми місця і ролі податкової системи в структурі інструментів державного регулювання економіки має велике значення для усвідомлення економічної сутності податків, а звідси – їх регулятивного потенціалу” [5]. На думку О. Гоща, еконо­мічні реформи у постсоціалістичних перехідних суспільствах не були б такими руйнів­ними, коли б політики спиралися на ґрунтовні політекономічні дослідження. Втрата науко­вої методології – перша і основна втрата української економічної науки [6].

Діалектика зміни концепцій економічної історії в Україні показує перехід від марк­сизму до нового класицизму. Характеристику цього переходу наводить П. Єщенко, який вважає, що раніше ми всі хотіли бути більшими марксистами, ніж сам К. Маркс, а тепер – неокласиками. Автори нової теорії, з одного боку, дають можливість подолати межі обмежених поглядів на капіталізм, а з іншого – вони не виходять за межі науки ”еконо­мікс”, яка головну увагу спрямовує на вивчення ринкової системи, ігноруючи, по суті, її суперечності, як і суперечності глобалізації. Економікс вивчає реально відтворюваль­ні, але поверхові явища економічного життя, які досліджуються на основі неопозитивно-емпіричного методу [7].

Як відомо, ціноутворення розглядається в економікс з позицій теорії корисності речі. Вона розроблена у XVIII–XX століттях Е. Бем-Баверколи, Л. Вальрасом, Т. Госсе­ном, У.С. Джевансом, Ф. Візером, Б. Кларком, К. Менгером. Вони вважали, що цінність това­ру визначається мірою корисності його для споживача, але за своєю природою є суб’єк­тив­ною категорією його уявленням. Корисність товару відображається в його ринковій ціні.

Ідеологічною основою економічної теорії корисності стала філософія ідеалізму Авена­ріуса, Берклі, Гегеля, Канта, Фіхте та ін. Наприклад, Джордж Берклі вважав, що всі якості речей та й самі речі – це сума лише відчувань людини. Економічна теорія корисності досить логічно обґрунтовує існування високих цін речей, набагато більших за їх вартість, які розраховані на снобів. Це антикварні речі, філателія, нумізматика, живопис та інше. Найбільше обґрунтування ціноутворення в ринкових умовах теорія корисності знайшла в філософських формах об’єктивного ідеалізму. Останній бере за основу існуючого не особисту суб’єктивну, а об’єктивну свідомість, відчування, уявлення. У. Джеване, К. Мен­гер, Е. Бем-Баверк розглядають ціну як предмет суб’єктивного визначення вартості товару залежно від його корисності, але під дією попиту і пропозицій суб’єктивна оцінка стає об’єктивною, тому що вона відображає думку великої кількості споживачів.