Сторінка
2

Альтернативний вибір економічних теорій щодо реформування системи оподаткування

Проте теорія корисності не може пояснити, до якого мінімуму може спадати ціна товару, хоча за її концепцією – аж до нуля, бо затратами виробництва при цьому нех­тують. На початку XX століття теорія корисності стала основою неокласичної теорії завдяки роботам А. Маршала, Е. Чемберліна, Дж. Робінсона, Дж. Кейнса. За їх концеп­ціями ринкова ціна товару залежить від оцінки корисності затрат виробництва покупцем. Тобто вартість продукту не впливає на його ціну.

Елементи теорії корисності речі знайшли своє втілення в системі оподаткування Украї­ни, коли податок на додану вартість, акцизний збір додаються до ціни товару і переки­даються на рахунок споживача. Якщо він вважає товар корисним, то нехай платить за нього надлишок до ціни. Це призвело до зростання тіньової економіки, де ціни на товари нижче, бо там притримуються при ціноутворенні економічного закону вартості.

На жаль, при захопленні економічною теорією корисності було повністю відкинуто трудову теорію А. Сміта, Д. Рікардо і К. Маркса. Академік В. Геєць вважає, що внаслідок руйнацій не відбувається відтворення і передання через накопичення повсякденних знань, що нагромадилися в результаті історичного досвіду [8]. Тут доречно навести думку М. Хохлова, який пише, що „минуло 120 років від дня смерті К. Маркса, однак проде­мон­с­т­рована ним методологія наукового дослідження найскладніших соціально-еконо­мічних процесів залишається актуальною, не виправдано свідомо збіднювати свій методо­логічний арсенал і нехтувати спадщиною гігантів, до яких, безперечно, належить К. Маркс” [9].

Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму пов’язується з ім’ям В.І. Леніна, який вів боротьбу з критичним її осмисленням і подальшим творчим розвитком. У сучасних умовах знову з’явилася чергова хвиля критики теорії трудової вартості, представниками якої є такі західні вчені, як С. Сисмонді, М. Десаль, В. Брус, Дж. Холм, В. Фостер, П. Са­муельсон та інші. Вони оцінили опозиційно концепцію ціноутворення при соціалізмі, засновану на теорії трудової вартості і планового ведення господарства. П. Самуельсон вважав, що використання теорії трудової вартості в її найпростішій формі веде до непра­вильного і неефективного використання трудових і нетрудових ресурсів навіть у надеко­номічному соціалістичному суспільстві [10]. Хоча досить поширеною була думка П. Са­муельсона, що ціна одиниці товару визначається попитом і пропозицією в межах витрат виробництва.

Такий напад на теорію трудової вартості з боку західних вчених можна пояснити, з одного боку, роботою Й. Сталіна „Економічні проблеми соціалізму в СРСР”, в якій стверджується обмеженість товарного виробництва в умовах планового господарства [11]. А з іншого – невдалим досвідом будівництва соціалістичного суспільства СРСР. Проте, як доводить практика, у Китаї, який за офіційною доктриною будує соціа­лізм, досягнуто незаперечного успіху, а в Україні та інших пострадянських державах про­довжується боротьба з труднощами [7].

Крім теорії трудової вартості, до „витратних” концепцій належить також теорія ви­трат виробництва. Засновниками цієї теорії були Р. Торрене, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох. Вони розглядали витрати виробництва як основу ціни, але вважали, що вартість створюється не лише живою, а й уречованою працею. Ще можна для прикладу навести концепцію Ж. Б. Сейя і Д. Бастіа, які практикували формування вартості в проце­сі виробництва під впливом трьох факторів: праці, капіталу і землі. На позиціях інтеграції раціональних елементів різних економічних теорій стояли Н. Бухарін, В. Дмитрієв, Р. Орженський, А. Білімович і М. Туган-Барановський. Тут наведемо висловлювання Н. Бухаріна, який поєднав матеріалістичне сприймання економічних процесів із суб’єк­тив­ною оцінкою корисності речей: „Ми просто повинні подивитися, яка саме корисність залишилась би без задоволення, коли б не існувало речі, що оцінюються, – це і буде та корисність, яку нам потрібно визначити” [12]. А от на думку П. Струве, вартість формуєть­ся не внаслідок виробничих суспільних відносин, а відносин у процесі обміну [13].

У кінці XX століття частина західних вчених намагалася відкинути теорію трудової вартості, апелюючи це тим, що в сучасних умовах з’явилося нове основне джерело вартості – інтелектуальний потенціал: знання працівників. Тобто виникла нова концепція інформаційної вартості в межах постіндустріального суспільства. Цю концепцію висунули Д. Беллі, Р. Бар, Т. Кун, Ш. Жад, Ш. Рист, Р. Гроєпевечен.

Разом з тим існують роботи західних вчених, які тісно пов’язані із марксизмом, але творчо розвивають його, виходячи з умов ринкової економіки. Це такі вчені: К. Реннер і Б. Крайський (Австрія), В. Брандт і К. Шмідт (Німеччина), І. Пальме (Швеція), Д. Мітте­ран, Р. Гароді, А. Лефер (Франція), О. Шик (Чехія), В. Брус, Л. Бальцерович (Польща), Ф. Клаудін (Іспанія), Ден Сяоопін (Китай) та інші.

Аналізуючи вищеназвані теорії, необхідно обрати концептуальний підхід серед них щодо подальшої модернізації системи оподаткування. На нашу думку, найбільш опти­мальною для реформування і подальшого розвитку системи оподаткування буде теорія трудової вартості, яка з найменшими похибками відображає реальні соціально-економічні процеси, в основі якої лежать об’єктивні економічні закони: вартості, додаткової вартос­ті, попиту і пропозиції, росту продуктивності праці, максимізації прибутку та інші. Спираючись на неї можна виявити механізм виникнення і структуру доданої вартості, податків, зборів і обов’язкових платежів, їх перерозподіл на всіх ста­діях кругообігу капіталу. Можна буде здійснити диференціацію ПДВ по га­лузях народного господарства залежно від фондоозброєності і продук­тив­ності праці, трансформувати ПДВ в іншу площину у сфері торгово-посе­ред­ницької діяльності, відкинути складну технологію відшкодування ПДВ з бюджету. Теорія трудової вартості в системі оподаткування стане ефек­тивним засобом боротьби з тіньовою економікою, особливо в частині ухилення від сплати по­датків. Завдяки цьому буде продовжено традицію розвитку теорії трудової вар­тості, розпочату у роботах таких вітчизняних вчених XIX століття, як професор Київського університету Н. Зибер [14–15], Г. Цехановський [16], А. Антонович [17], І. Патлаєвський [18], Є. Слуцький [19], Г. Сидоренко [20] та інших.