Сторінка
4

Вплив зовнішньої торгівлі на соціально-економічний розвиток України

Купівельна спроможність валют – ще один фактор, який визначає обмінний курс. Теорія паритету купівельної спроможності, запропонована шведським економістом Густавом Касселем на початку 20-их рр. ХХ сторіччя, передбачає визначення обмінного курсу на основі паритету купівельної спроможності (ПКС). Останній визначає потребу в певній валюті для купівлі однакового обсягу товарів і послуг[5]. Урівнюючи ціну корзин однакових товарів і послуг у двох країнах визначають їх обмінний курс.

Індекс ефективності обмінного курсу в кожній країні визначається як частка від ділення обмінного курсу (ОК) на паритет купівельної спро­можності (ПКС). Залежно від того, є цей індекс більшим чи меншим від 100 %, країна, що порівнюється, вважається дорогою або дешевою відносно базової. Індекс ефективності обмінного курсу вимірює ціну іноземної валюти в даній країні. Якщо він перевищує 100 %, це свідчить про заниження курсу національної валюти проти паритету та виграш для власників валюти іноземної, якщо нижче цієї величини – про завищення курсу та програш при обміні. М. Меламед показав, що у 1993 році курс національної валюти проти долара США було занижено у 5,6 раза. На кожному доларі в українській валюті можна було отримати прибуток нормою 460 %. Отже, Україна була надзвичайно дешевою країною. За період реалізації програми фінансової стабілізації індекс ефективності обмінного курсу долара знизився більш як у три рази – до 1,8, а норма прибутку від конвертації у гривню – майже у 6 разів[6]. Тобто в Україні відбувається поступове зближення обмінного курсу та ПКС внаслідок зміцнення національної валюти.

Обмінний курс, на основі теорії паритету купівельної спроможності (ПКС), виражається наступною формулою:

ОК= ПКС/ІРЦ,

де ОК – обмінний курс;

ПКС – паритет купівельної спроможності;

ІРЦ – індекс порівняного рівня цін.

Згідно з наведеною формулою, реальна стабільність національної валюти забезпечується тоді, коли номінальна ревальвація обмінного курсу перекривається відповідним підвищенням рівня цін, або коли девальвація супроводжується його зниженням. Порушення умов узгодженості таких змін на користь ревальвації національних грошей сприяє збільшенню імпорту товарів і послуг, зміни на користь девальвації створюють умови для активізації експорту.

Вивчаючи проблеми ревальвації обмінного курсу, необхідно зазначити, що вона є позитивним фактором тільки тоді, коли існують реальні і стабільні темпи економічного зростання. Для українських реалій потрібно використовувати девальвацію як засіб макроекономічного регулювання, спрямований на нарощування експортного виробництва і врівноваження зовнішньоторгівельного балансу.

На рівень обмінного курсу впливає і рівень відсоткової ставки. Приплив іноземного капіталу відбувається у випадку, коли рівень дохідності вкладів у банківські депозити та цінні папери вищий ніж за кордоном. Але необхідно враховувати і інфляційний чинник відсоткової ставки. Згідно з ефектом Фішера, зростання номінальної відсоткової ставки в результаті зростання реальної відсоткової ставки призводить до зростання курсу національної валюти[7]. Зростання номінальної відсоткової ставки в результаті зростання очікуваних темпів інфляції є причиною падіння курсу національної валюти. Тобто в довгостроковій перспективі зміна рівня обмінного курсу дорівнює різниці відсоткових ставок між двома країнами (rн – ri) та різниці очікуваних темпів інфляції в цих країнах (ін – іі)

ОКt+1 - ОКt

= rн – ri = –

ОКt

де ОКt – обмінний курс у поточному році;

ОКt+1 – обмінний курс в майбутньому (форвардний курс);

rн – відсоткова ставка в даній країні;

rі – відсоткова ставка в іноземній країні;

– очікувані темпи інфляції в даній країні;

– очікувані темпи інфляції в іноземній країні.

Чинники, які визначають реальний валютний курс, умовно діляться на дві групи. До тих, що знецінюють національну валюту, належать: дефіцит платіжного балансу, загальний рівень цін, інфляційні очікування, імпорт товарів і послуг, експортні тарифи і квоти, грошова маса в країні. Зростанню курсу національної валюти сприяють: зростання ВВП, реальна відсоткова ставка в країні, експорт товарів і послуг, імпортні тарифи і квоти. Оскільки в практиці українського курсоутворення не враховується динаміка вищезазначених чинників, а незалежно плаваючий валютний курс визначається лише на основі співвідношення попиту і пропозиції на валюту на валютному ринку, це призводить до валютної нестабільності та макроекономічної розбалансованості економіки під впливом короткотер­мінових (спекулятивних) чинників. Валютна інтервенція, яка має на меті обмеження динаміки курсу національної валюти, ефективна лише при тимчасовій незбалансованості розрахунків і не може протистояти глобальній незбалансованості.

Більш ефективним, на нашу думку, є керований плаваючий валют­ний курс (managed floating exchange rate), при встановленні якого центральний банк бере до уваги такі макроекономічні показники, як стан платіжного балансу, обсяги міжнародних резервів, рівень інфляції тощо. При коригуванні валютного курсу враховується стратегія економічного розвитку держави. Для сучасного стану економіки України найбільш ефективною є політика помірної девальвації гривні для підтримки цінової конкурентоспроможності економіки, стимулювання експорту, обмеження некритичного імпорту, залучення іноземного капіталу, обмеження боргової залежності та покращання стану платіжного балансу, що є особливо актуальним в умовах високої відкритості економіки. В економічній політиці України необхідно змінити сам підхід до проблеми взаємодії економіки України та світового господарства. В основу економічної політики, на нашу думку, потрібно покласти “експортоорієнтовану” ідеологію. Ті чи інші економічні новації повинні оцінюватися саме з погляду сприяння експорту. За певних умов можна користуватися навіть заходами протекціоністського характеру. Так, на думку ряду експертів, важливим висновком, який повинна зробити Україна, є відстоювання необхідності тимчасового протекціонізму там, де швидка та необґрунтована лібералізація торгівлі може призвести до швидкої втрати потужностей та гальмування росту платіжного балансу[8].

Стратегія інтеграції України до світового ринку передбачає під­вищення ефективності зовнішньоекономічних зв’язків. Основними її напрямами є: в першу чергу, структурна перебудова економіки, при­скорений розвиток високотехнологічних галузей та наукомісткої про­дукції; в умовах обмеженості внутрішніх фінансових ресурсів, залучення закордонних інвестицій та допомоги, при ефективному їх використанні та спрямовуванні на розвиток експортного потенціалу і стратегічно важливих галузей національної економіки, які б забезпечили вихід українських експортерів на світовий ринок; проведення тактики “експортного про­риву”, яка передбачає в умовах обмеженості ресурсів нарощування експорту невеликої групи конкурентоспроможних товарів; диверсифікація виробництва, оновлення продукції – це ще один стратегічно важливий напрям розвитку, що дає можливість національній економіці адекватно реагувати на зміну міжнародної економічної кон’юнктури; оскільки більший вплив на динаміку ВВП справляє експорт товарів із високим вмістом доданої вартості та низькою імпортоємністю, сприяти фор­муванню даної структури експорту; удосконалення структури імпорту, надання переваги технологічному та такому, що стимулював би інноваційні процеси в країні; з метою покращання стану платіжного балансу, скорочення імпорту товарів непершорядного значення та розвиток імпортозамінюваних виробництв.