Сторінка
1

Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника

План

1. Кредитоспроможність позичальника та основні джерела інформації для її визначення.

2. Ліквідність балансу позичальника. Показники, що характеризують фіна-нсовий стан позичальника.

3. Аналіз використання основного та оборотного капіталу позичальника.

4. Аналіз рентабельності роботи позичальника.

Література:

1. Постанова Правління НБУ «Про кредитування».

2. Постанова Правління НБУ «Положення про порядок формуванню і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредиті ними операціями банків».

3. Козлова О. Й. Оценка кредитоспособности предприятий.

4. Шульга Н. П. Оценка кредитоспособности клиента.

5. Сопко В. В. Методика анализа баланса предприятия.

6. Банковское дело / Под. ред. В. Колесникова.

7. ОсновьІ банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза.

8. Вступ до банківської справи / За ред. М. 1. Савлука.

9. Курилин Б. Й. Безопасность банковских операций. Оценка й ми-і нимизация рисков.

10. Банковское дело / Под ред. О. Й. Лаврушина.

11.Банківські операції / За ред. А. М. Мороза.

1. Кредитоспроможність позичальника та основні джерела інформації для її визначення

Кредитоспроможність позичальника – здатність юридичної чи фізичної особи повністю й у зазначені терміни ви­конати всі умови кредитної угоди.

Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємст­ва своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характе­ру, що мають певні терміни сплати. Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на про­гнозований період. Кредитоспроможність позичальника на відмі­ну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період або на яку-небудь дату, а прогнозує його платоспромож­ність на найближчу перспективу.

У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і залишається одним з основних критеріїв при ви­значенні доцільності встановлен-ня кредитних відносин. Кредито­спроможність визначається не лише як можливі-сть повернути основну суму боргу і проценти за ним, але й як бажання клієнта виконати свої обов'язки.

Деякі економісти говорять, що кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розв'язання питання про можливість та умови кредитування і дає змогу перед­бачити ймовірність своєчасного повернення позик та їх ефектив­ного використання.

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використову­ються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки тощо.

Вибір методу залежить від низки чинників:

- типу економічної системи,

- ступеня розвиненості ринкових відносин,

- особливості побудови балансу та інших форм звітності клієнта,

- галузевих особливостей,

- виду діяльності,

- характеру позичальника (підприємство, фізична осо­ба),

- форми власності.

Широкого застосування набув метод коефіцієнтів, який дає змогу визначити ва­жливі показники діяльності клієнта.

Кордони вивчення кредитоспроможності залежать від:

— розміру позики;

— терміну позики;

— результатів минулої діяльності позичальника;

— забезпечення кредиту (яка форма забезпечення використо­вується);

— взаємини банку з клієнтом.

Жодних твердих правил із цього приводу не існує, оскільки кожний клієнт, котрий подав кредитну заявку, може володіти специфічними особливостями, що вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспро-можність потенційного позичальника:

- використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

- отримання інформації із зовнішніх джерел; використання великої кількості довідкових і аналітичних звітів, при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правила передання конфі­денційної інформації.

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високооорганізова-ного і якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність під-приємств поки немає. Однак, якщо банк зацікавлений у підтвердженні досто-вірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він (банк) може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси.

Основне джерело внутрішньої інформації – фінансові звіти позичальни-ка (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше проаналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Нарівні з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий фінансовий стан позичальника, ринкова вартість підприємства.

Банківські працівники, які ухвалюють рішення про кредитування, приймають відразу три рішення:

По-перше, необхідно виявити ризик (і, якщо можливо, оціни­ти ймовірність виникнення цього ризику).

По-друге, треба мінімізувати або уникнути ризику взагалі (прийняти заставу або застрахувати кредит).

По-третє, банкір намагається отримати компенсацію за ризик, стягуючи комісійні, проценти та визначаючи інші умови надання кредиту.