Сторінка
1

Засоби вимірювання грошей

Однією з визначальних функцій ринку є фор­мування відносної вартості та ціни товару, який є об'єктом його обігу. Цю функцію виконує і ринок грошей. Відносна вартість грошей складається взаємодією на монетарному ринку їх попиту і пропозиції.

Розглянемо це питання докладніше.

Попередники сучасних грошей — гроші-товар, що ви­никли на етапі зародження і становлення ринкових від­носин і «працювали» в наявній системі економічних від­носин кілька тисячоліть, мали власну внутрішню вартість. Вони втілювали в собі певну частку затрат суспільне необхідної праці й через те виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента. Це стосується і функції засобу обігу, яку гроші-товар виконували завдяки тому, що в метаморфозі Т — Г — Т вони приймалися в обмін на інший товар, оскільки мали власну вартість. Навіть тоді, коли в обігу функціонували розмінні на золото паперові гроші, вони розглядалися як знаки вартості мо­нетарного товару. Не маючи власної внутрішньої вартості, розмінні паперові гроші представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової частки золота. Скажімо, один долар представляв до 1971 р. в обігу вартість 0,88 грама золота.

Як визначається вартість 20-доларової банкноти або 10-тисячної купоно-карбованцевої купюри, яка, власне, не криє в собі нічого матеріального?

На відміну від грошей-товару, сучасні готівкові гроші — банкноти або чекові депозити мають відносну вартість. Вони функціонують в обігу як законні платіжні засоби завдяки тому, що є декларованими державою грішми. Держава своїм декретом зобов'язує приймати їх на своїй території як засіб платежу. Однак держава не може про-декларувати їх вартість. Вартість сучасних грошей фор­мується під впливом ринкових сил стихійно. Держава може здійснити відносно цих сил лише заходи регулю­вання. Але повністю скасувати їх дію вона не в змозі.

Сучасна монетарна теорія виходить із того, що відносна вартість грошей пов'язана з характеристикою їх еконо­мічної корисності. У загальноекономічному визначенні ко­рисність певного блага характеризується його здатністю задовольняти відповідні потреби людини. З урахуванням цього корисність грошей визначається опосереднено — че­рез корисність інших товарів та економічних послуг, що їх можна отримати на ці гроші.

Наявність у розпорядженні окремої особи чи господар­ської структури певної суми грошей уже як така прино­сить їх власнику безпосередню користь. Це, по-перше, можливість з урахуванням абсолютної ліквідності грошей будь-коли замінити їх на інший товар; по-друге, гроші є найзручнішою формою накопичення багатства, а його збе­рігання у такій формі потребує мінімальних витрат; по-третє, безпосередня корисність грошей пов'язана з реа­лізацією їх унікальної функції — забезпечення зв'язку сучасного та майбутнього.

Отож монетарна теорія не абсолютизує принцип від­носності вартості грошей. Вважається, що корисність гро­шей не лише відносна, а й абсолютна. Тобто корисність грошей завжди вища від безпосередньої корисності тих товарів і послуг, що можна на них отримати. Якщо відносну вартість грошей прийняти за одиницю, то їх абсолютна вартість завжди буде вищою від одиниці.

Відносна вартість грошей, або їх корисність, пов'язана із рідкісністю. Корисність певного блага в економічному розумінні цього поняття не є його абстрактною здатністю задовольняти певні потреби. Вона формується зіставлен­ням кількості доступних благ та наявною на даний момент потребою в них. Звідси шкала корисності (цінності) ха­рактеризується обернено пропорційною залежністю до на­явної пропозиції.

Відповідно до цих загальнотеоретичних положень від­носність вартості грошей має розглядатися не лише через призму попиту на них — із рідкісності, а й у динаміці. Себто величина відносної вартості не є константою — вона змінюється у часовому просторі.

Нарешті, ще одна особливість відносної вартісної оцінки грошей, яку слід враховувати.

Теорією грошей доведено необхідність застосування ди­ференційованого підходу до визначення вартості грошей і в залежності від їх функціонального використання. Вар­тість грошей є відносною не лише стосовно їх рідкісності та наявності в певний момент часу, а й щодо їх конкретного функціонального застосування.

А відтак слід зосередити увагу на тому, що попит на гроші як на специфічний товар формується на засадах «портфельного підходу». Він є одним із елементів вибору між вигодою, яку може отримати їх власник від інвесту­вання грошей у купівлю товарів і послуг, у сферу вироб­ництва чи, скажімо, в цінні папери, та ризиком утрати безпосередньої вигоди від утримання грошей у ліквідній формі. Цим зумовлюється методологічна вага диференці­ації підходів при визначенні відносної вартості грошей у їх трансакційному використанні та грошей у функції на­громадження. І це цілком природно. Одна справа, коли йдеться про вартість грошей як ліквідного ресурсу, і зовсім інша, коли на них пред'являється попит зі спекулятивною метою.

Звернімо увагу й на те, що сам принцип диференціації є відносним. Функції грошей автономні і водночас органічно пов'язані одна з одною. Їх специфіка реалізується лише через певну взаємодію в межах цілісної системи грошових відносин. Тому слід зро­зуміти методологічну некоректність підходу, за яким увага акцентується лише на автономності вартісних характе­ристик окремих грошових функцій. Принцип диференціації підходу не лише не виключає, а, навпаки, передбачає визначення й інтегральної основи формування відносної вартості грошей у різних сферах їх функціонального за­стосування.

Треба зважити й на те, що питання, які характеризують суть і спосіб визначення відносної вартості грошей, є в монетарній теорії предметом тривалих дискусій. У тлу­маченні їх відсутня єдність поглядів. Водночас наявні те­оретичні розбіжності не слід протиставляти одна одній. У поглядах і економістів монетаристської школи, і кейнсі-анців відображається, як це вже було визначено раніше, різнобічний підхід до проблеми, що є предметом нашого вивчення. Звідси метод синтезу різнопланових теоретич­них положень, котрому віддається перевага в нашому по­сібнику, може розглядатися в процесі усвідомлення про­блем, що аналізуються, як найбільш раціональний.

І, нарешті, ще одне принципової ваги теоретичне по­ложення.

Із загального курсу теорії ринкових відносин добре відомо, що вартість певного товару не відповідає його ціні. Ціна — грошове вираження вартості. Лише при досягненні абсолютної рівноваги між попитом і пропозицією ці по­казники збігаються за параметрами. Але на практиці така ситуація може розглядатися лише як виняток з загального правила.

Яким робом ці загальнотеоретичні положення зачіпають характеристики грошей? Чи правомірно взагалі розрізняти показники їх вартості та ціни? Що репрезентує ціна гро­шей і як вона виражається? Зазначимо, що й ці питання також є предметом дискусії. На них теорія грошей не дає однозначних відповідей.

Загальні теоретичні положення про необхідність роз­межування понять «вартість» певного товару та його «ціна» мають пряме та безпосереднє відношення і до відповідних аспектів монетарної теорії. Вартість і ціна грошей — це різні за змістом економічні категорії, вони різняться і кількісно. На відміну від вартості грошей, яка визначається їх купівельною спроможністю, показником ціни тієї чи тієї грошової одиниці є її валютний курс. Продають і купують рублі, купони чи марки за валютним курсом, який виражається або в колективній валюті (СДР, ЕКЮ), або просто в валюті іншої держави. В умовах золотого чи золотовалютного стандарту своєрідним показником ціни певної грошової одиниці служив встановлений державою масштаб цін.