Сторінка
2

Агровиробниче групування ґрунтів

Опідзолені ґрунти Лісостепу (чорноземи опідзолені, темно-сірі, сірі, ясно-сірі лісові) можна об'єднати лише у дві агровиробничі групи: чорноземи опідзолені і темно-сірі, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. Ґрунти першої агрогрупи менш опідзолені, ніж ґрунти другої, в меншій мірі кислі, містять більше гумусу, кальцію, більшою мірою оструктурені, в меншій мірі потребують вапнування і в цілому більш родючі. При використанні ґрунтів другої групи виникає потреба в підвищенні доз добрив, поповненні запасів органічної речовини, вапнуванні тощо.

Не можна об'єднувати в одну агрогрупу солончакові і солонцюваті ґрунти. Низька родючість солончакових ґрунтів обумовлена високою концентрацією в них і токсичністю легкорозчинних солей, а солонцюваті мають несприятливі фізичні та фізико-механічні властивості, хоча солей в них може і не бути. Корінне поліпшення перших можливе лише за умови вилучення з них надлишку солей, а солонцюваті ґрунти більшою мірою потребують поліпшення агрофізичних властивостей. Дані ґрунти досить різноманітні навіть у межах одного типу. Солончакові ґрунти можуть бути слабо-, середньо- і сильнозасолені різними солями, що значною мірою впливає на сільськогосподарські культури і агрозаходи при їх вирощуванні. Так, слабосолончакуваті ґрунти використовують під усі культури без меліоративного поліпшення, а сильносолончакові містять велику кількість водорозчинних солей, які вилучають промивками у поєднанні зі штучним дренажем, і вирощують на них лише окремі (солестійкі) культури.

Велике значення має і тип (хімізм) засолення. Не можна об'єднувати в одну агровиробничу групу ґрунти, засолені содою, хлоридами та сульфатами.

Солонцеві ґрунти також досить різноманітні за ступенем і характером солонцюватості, що сильно впливає на їхні агрономічні властивості. Солонцюваті чорноземи, лучні та інші ґрунти можуть бути слабо-, середньо- і сильносолонцюватими або солонцями. Агрономічні властивості цих ґрунтів погіршуються з підвищенням солонцюватості.

Слабосолонцюваті ґрунти (чорноземи, лучно-чорноземні і лучні) відносно родючі, проте суттєво відрізняються від своїх несолонцюватих аналогів, маючи негативні технологічні властивості у зв'язку з поганою структурністю та наявністю лужної реакції. У середньосолонцюватих видів негативні властивості проявляються сильніше, а у сильносолонцюватих ґрунтів і солонців взагалі дуже сильно. Сильносолонцюваті ґрунти і особливо солонці безструктурні, володіють негативними технологічними властивостями і легко запливають, утворюють ґрунтову кірку, в'язкі та пластичні у вологому і тверді та щільні у сухому стані. Кіркові солонці майже безплідні. Для їх поліпшення потрібна докорінна перебудова, тоді як слабо- і середньосолонцюваті ґрунти можуть бути поліпшені гіпсуванням, відповідною агротехнікою, внесенням органічних добрив та фітомеліорацією.

Велике значення має також глибина залягання щільного солонцевого (ілювіального) горизонту. Наприклад, у чорноземів слабосолонцюватих він залягає на глибині 20-35 см, у середньосолонцюватих — 20-30, у сильносолонцюватих — 15-20, тоді як у кіркових солонців ілювіальний горизонт розміщений на поверхні або на глибині 3-10 см. Від вказаного показника залежить родючість, глибина обробітку та заходи поліпшення ґрунтів.

Для групування ґрунтів велике значення має гранулометричний склад, який визначає водопроникність, водопідіймальну здатність, швидкість висихання, вологоємкість доступність ґрунтової вологи для рослин, швидкість фільтрації і всмоктування води, тепловий і водно-повітряний режими.

Велике значення має і структурний стан ґрунтів. Чим структурніший ґрунт, тим він пухкіший, легше обробляється і дає кращу якість оранки.

Важливу роль відіграє також ґрунтотворна порода, її будова, гранулометричний і хімічний склад, властивості, а також глибина залягання підстилаючих, особливо щільних, порід. У деяких випадках значення породи настільки велика, що ґрунти навіть одного генетичного виду мають бути віднесені до різних агровиробничих груп. Наприклад, чорноземи типові на суглинковому лесі та їх аналоги на щільних глинах чи продуктах вивітрювання крейди мають відноситися до різних груп. Дерново-підзолисті піщані ґрунти, що залягають на пісках, та ті, що сформувалися на пісках, підстелених мергелями чи глинами, теж не можна об'єднувати. Такі ґрунти мають різній водно-повітряні та поживні режими і їх слід віднести до різних агровиробничих груп.

При агровиробничому групуванні ґрунтів слід враховувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують ґрунти, які вимагають спеціального використання та різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльовані, заболочені, солончакуваті та солонцеві ґрунти і більшість пісків. Неправильне використання таких ґрунтів може не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.

Для ґрунтів, об'єднаних в одну агровиробничу групу, передбачається використовувати такі критерії:

• генетична близькість ґрунтів і подібність їх агрономічних властивостей;
• однакове для всіх ґрунтів сільськогосподарське використання (однакові угіддя, сівозміни, сільськогосподарські культури) і близька продуктивність ґрунтів;
• однорідність рельєфу та гідрологічних умов залягання, схожість за гранулометричним складом;
• приблизно однакові фізичні властивості, водний, повітряний та тепловий режими;
• близькість показників, що характеризують поживний режим, заходів удобрення однакових культур;
• однорідність фізико-хімічних властивостей (вміст гумусу, рН, місткість катіонного обміну, склад увібраних катіонів, буферність);
• приблизно однакові фізико-механічні властивості, які визначають відношення ґрунтів до обробітку: структурний стан, щільність, в'язкість, пластичність, здатність до прилипання, утворення кірки, запливання, тріщинуватості, показники фізичної стиглості, можливості поглиблення орного шару, засобів його окультурення тощо;
• аналогічний склад, концентрація і динаміка ґрунтового розчину;
• приблизно однакова потреба в меліораціях (гідромеліорації, фітомеліорації, хімічній меліорації);
• наявність тих чи інших шкідливих для рослин речовин (важких металів, радіонуклідів і пестицидів );
• подібний характер та інтенсивність процесів ерозії та дефляції.

У кожній грунтово-кліматичній зоні необхідно враховувати низку показників, властивих ґрунтам лише даної зони. На Поліссі до таких відносяться ступінь опідзолення і кислотність, характер і ступінь заболочення, розміри ділянок, що обробляються. У Лісостепу суттєве значення мають ступінь вилугованості та кислотності ґрунтів, характер водного режиму. В Степу і Сухому Степу також необхідно враховувати ступінь карбонатності, солонцюватості і характер водного режиму, наявність комплексності та її характер.