Сторінка
1

Агровиробниче групування ґрунтів

Агровиробниче групування ґрунтів — це об'єднання окремих контурів видів та різновидностей ґрунтів у більші групи (масиви) з близькими агрономічними властивостями і рівнем родючості, для яких можна запропонувати однакове сільськогосподарське використання і відносно однакові прийоми агротехніки, заходи підвищення родючості. За масштабом узагальнення агровиробничі групування ґрунтів бувають загальнодержавними, регіональними і господарськими.

Загальнодержавне агровиробниче групування ґрунтів складають для обліку площ ґрунтів за угіддями, групи виділяють за єдністю генетичних особливостей і агрономічних показників ґрунтів, враховуючи зональні та провінційні умови.

Регіональні групування проводяться для областей, районів і використовуються для раціонального розміщення посівів сільськогосподарських культур, розробки систем землеробства, розподілу добрив, хімічних меліорантів, пестицидів та ін.

Господарські групування складаються для державних, колективних, сільськогосподарських і фермерських господарств на основі узагальнення та інтерпретації матеріалів ґрунтових обстежень. Агрогрунтове групування є обов'язковим завершальним етапом великомасштабного обстеження ґрунтів кожного господарства. Його матеріали є виробничим документом, необхідним для практичної діяльності агроперсоналу, що дозволяє раціонально використовувати ґрунти, земельні ресурси господарства в цілому, меліоранти, добрива, застосовувати раціональну систему обробітку, протиерозійні заходи тощо.

Основне завдання агровиробничого групування ґрунтів полягає в тому, щоб подати всю, часом надто велику різноманітність генетичних ґрунтових видів, відмін і показників у вигляді невеликого, а по можливості найменшого, числа індивідуалізованих з агрономічної точки зору ґрунтових груп. Це спрощує плани ґрунтів, робить їх доступними для широких агрономічних кіл і допомагає в розв'язанні практичних питань землеробства.

Розрізняють комплексні (загальні) і спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі групування ґрунтів. Найбільш поширені комплексні групування, коли ґрунти об'єднують за комплексом властивостей, які характеризують їх потенційну родючість і дозволяють на різних масштабних рівнях визначати придатність ґрунтового покриву для вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур, вирішувати загальні питання землеустрою та землеробства (встановлювати межі полів і сільськогосподарських угідь, системи обробітку ґрунту, застосування добрив тощо).

При об'єднанні ґрунтів у агрогрупи необхідно дотримуватись двох головних принципів:

• чисельні ґрунтові відміни необхідно звести в мінімальну кількість агровиробничих груп;
• виділені агрогрупи повинні суттєво відрізнятися між собою в агрономічному відношенні.

Згідно з "Інструкцією до обстеження ґрунтів України" у агрогрупи об'єднують близькі у виробничому відношенні ґрунтові види, які належать до одного типу ґрунтоутворення, або близькі за стадією розвитку в межах даного типу. Різні види дерново-підзолистих ґрунтів об'єднують тільки з дерново-підзолистими ґрунтами, сірих лісових — з сірими лісовими, чорноземів типових — тільки з чорноземами, які не зазнали деградаційних процесів (опідзолення, оглеення та ін.). Не можна об'єднувати дерново-підзолисті ґрунти з чорноземами або солонцюватими ґрунтами, бо вони різні як за генетичними, так і за агрономічними показниками.

В окремих випадках допускається об'єднання видів, які відносяться до різних генетичних підтипів і є перехідними між різними типами ґрунтів. Так, чорноземи типові допускається об'єднувати з чорноземами слабоопідзоленими або із слабозмитими, тобто, коли ознаки створені іншим ґрунтотворним процесом ще не набули чіткого прояву і не впливають суттєво на агрономічні властивості ґрунтів.

При агровиробничому групуванні в умовах прояву водної ерозії ґрунтів слід також враховувати і принципи контурно-меліоративної організації території (КМОТ), що зараз прийнята до реалізації інститутом Землеустрою УААН, його обласними філіями та проектними групами. Згідно з концепцією КМОТ всі землі господарства поділяють на такі еколого-технологічні групи (за крутістю схилів, еродованістю ґрунтів, наявністю улоговин та характером угідь, сівозмін, агротехніки тощо):

• 0-3° — землі вододілів та слабкоположистих схилів, де впроваджують зернопросапні сівозміни з максимальним насиченням просапними культурами;
• 3-7° — де практикуються ґрунтозахисні зерно-трав'яні та трав'яно-зернові сівозміни з виключенням просапних;
• >7° — середньо- і сильноеродованими ґрунтами, які підлягають суцільному залуженню багаторічними травами.

Сильноеродовані розчленовані ярами та промоїнами схили крутістю понад 12° підлягають суцільному залісненню.

До однієї агрогрупи об'єднують лише ті види ґрунтів, які близькі за умовами залягання і ступенем впливу на них ґрунтотворного процесу. Наприклад, слабо-, середньо- і сильнопідзолисті види не можуть увійти до однієї агровиробничої групи, хоча вони близькі за генезисом і відносяться до одного ґрунтового типу. Ступінь їх опідзолення настільки різний, що кожний із видів потребує різних агротехнічних і меліоративних заходів. У даному випадку можна об'єднувати лише слабо- і середньопідзолистий або середньо- і сильнопідзолистий види. Об'єднувати слабо- і сильнопідзолисті ґрунти не можна.