Сторінка
1

Особливості формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок України

Головне джерело живлення річок – атмосферні опади. Рівнинні річки живляться в основному (50-80%) талими сніговими водами, гірські – дощовими. Підземне живлення для річок більшої території республіки становить 10-20% і тільки для окремих з них – до 50%.

В Україні в середньому за рік випадає 377 км3 атмосферних опадів (або 625 мм). Проте їх кількість у різних частинах республіки неоднакова, що зумовлено географічним положенням місцевості, неоднорідністю рельєфу та іншими факторами. Найбільше опадів за рік випадає в Карпатах (900-1200 мм і навіть понад 2000 мм в окремих районах), найменше – на узбережжі Чорного та Азовського морів (близько 350-500 мм). Середньорічна кількість опадів на Поліссі дорівнює 650-700 мм, у Лісостепу – від 550 до 650 мм. У Криму із збільшенням висоти місцевості над рівнем моря річні суми опадів зростають від 450 мм у степовій зоні до 1000 мм і більше у горах. У Гірському Криму та на Південному узбережжі Криму переважають зимові опади, а на решті території України – літні.

Але лише невелика частка атмосферних опадів (всього 52,4 км3, або 86,8 мм) трансформується у річковий стік. Решта вологи витрачається на випаровування і транспірацію рослинами. На рівнинній території випаровування зменшується у напрямі з північного заходу на південний схід від 500-570 до 400-450 мм.

Розглядаючи співвідношення між опадами і випаровуванням, неважко помітити, що найбільша різниця між ними в Карпатах та гірській частині Криму, а найменша – в південних низовинних районах морського узбережжя. Тому і стік річок найбільший у Карпатах та Гірському Криму, а найменший – на півдні республіки.

Оцінюючи водні ресурси, що несуть українські річки, не можна не брати до уваги і обставини, які ускладнюють їх використання. Це, по-перше, значні коливання річкового стоку у часі. У маловодні посушливі роки об'єм річкового стоку значно менший, ніж у середні за водністю. Так, річковий стік, що формується в межах республіки у дуже маловодні роки, становить усього 29,7 км3 і майже у 2 рази менший від середньої багаторічної величини. Нерівномірно розподіляються водні ресурси і за сезонами року, не відповідаючи, як правило, потребам водокористування.

По-друге, це нерівномірний розподіл річкового стоку по території, внаслідок чого водозабезпеченість окремих адміністративних областей неоднакова. Найбільшу кількість води у річках мають західні області: Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська. Загальний середньорічний стік 31 тис. річок, що стікають з Карпатських гір, становить 18,6 км3, або 35% стоку, який формується на території України. Близько 43% його припадає на Закарпаття.

За показниками водозабезпеченості території прикарпатські області є унікальним районом. Питома водність на 1 км2 тут досягає 330 тис. м3, тим часом як в цілому по Україні – всього 86,8 тис. м3. Питома водність на одну людину в західних областях становить 2,9 тис. м3, тоді як у середньому по республіці – 1,03 тис. м3. Порівнюючи наявні водні ресурси з потребами у воді населення і народного господарства західних областей, які не перевищують нині 1,2 км3, видно, що частка останніх становить всього 6% середньорічного місцевого стоку.

Найменш забезпечені водою південні області України, які найбільше її потребують для розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях і Республіці Крим на 1 км2 території припадає від 5-10 до 38 тис. м3 води у середній і 0,7-16 тис. м3 у дуже маловодний рік, а на одну людину тут у 15-20 разів менше води, ніж у західних областях. У південних районах (степова зона), які займають 34% території республіки, річки несуть тільки 10% стоку України. До того ж хімічний склад речовин, розчинених у воді окремих річок, особливо у Приазов'ї і на Донбасі, такий, що воду для використання у народному господарстві слід попередньо обробляти.

Гідрологічний режим

Річна зміна рівнів води на річках рівнинної частини України (Західнополіського, Східнополіського, Волинського, Верхньо- та Нижньодніпровського, Ворскло-Пселського, Подільського, Верхньо- та Середньобузького гідрологічних районів) характеризується високим весняним водопіллям, яке може проходити з кількома піками (обумовленими нерівномірним таненням снігу або випаданням дощів) і низькою літньою меженню.

Навесні рівні води у більшості випадків піднімаються на кілька днів раніше скресання. Не поодинокі випадки, коли на малих річках максимальні весняні рівні проходять при льодоставі. Початок водопілля на малих річках – частіше в першій-другій декаді березня, інколи в другій-третій декаді лютого. Закінчується водопілля у другій половині квітня, іноді в першій декаді травня. На деяких річках, особливо річках Приазов'я, лівих притоках середньої течії Дніпра тощо, під час льодоходу утворюються затори, які зумовлюють значні підйоми рівнів.

Інтенсивність підняття і загальне підвищення рівнів води весною різноманітні і залежать від гідрометеорологічних умов весняного періоду і гідрографічної будови річкового басейну. Найбільш часто рівні води весною за добу піднімаються на 20-40 см, інколи (максимальні спостережені) на 100-200 см. На річках з великою заболоченістю басейнів і широкою заплавою максимальне підняття рівнів не перевищує 100 см на добу.

Загальне підняття рівнів у весняну повінь змінюється у значних межах і становить: при низькій повені –1,0-2,0 м, при середній – 2,0-4,0, при дуже високій – 5,0-6,0 м. На заболочених річках з широкими заплавами (Турія, Стохід, Уборть, Ірша та ін.) загальне підняття рівнів не перевищує 2-3,5 м навіть у роки з дуже високою весняною повінню.