Сторінка
2

Особливості формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок України

Літньо-осіння межень триває з травня до жовтня-листопада і часто порушується формуванням дощових паводків, висота і частота повторення яких збільшується з півночі на південь і південний захід.

Осінні обложні дощі підвищують рівні води. Стійка зимова межень із сталим льодовим покривом буває лише на річках північного сходу республіки. На решті території відлиги часто формують зимові паводки, які порушують льодовий покрив. Особливо часто зимові паводки бувають на річках Приазов'я.

На малих річках у суворі зими спостерігається перемерзання, яке триває від кількох днів до 2 місяців.

Підйом рівнів весняної повені на річках гірських районів (Закарпатського і Передкарпатського) найчастіше починається в середині – наприкінці березня, одночасно з початком сніготанення в горах. Водопілля нерідко проходить кількома хвилями і часто ускладнюється або посилюється дощами. У таких випадках гребінь другої хвилі значно перевищує гребінь першої. Найвищі рівні весняної повені спостерігаються на малих річках звичайно в другій-третій декаді березня. Триває водопілля близько 1,5-2 міс.

За ним йдуть літні дощові паводки, максимальні рівні яких перевищують максимальні рівні весняної повені на 0,5-1,5 м. У багатоводні роки відмічається до 8-10 та більше паводків, середня тривалість яких на малих річках становить 5-10 діб. Обложні дощі восени зумовлюють значні підйоми рівнів, які інколи досягають 2-3 м.

Зимові рівні нестійкі, їх коливання зумовлюються частими відлигами, що супроводжуються дощами. У таких випадках бувають значні паводки з підйомами рівнів до 2-3,5 м.

В режимі рівнів річок Криму відмічаються два періоди: перший – з листопада-грудня до квітня-травня з досить частими паводками і другий – в інші місяці року. Найбільш високі паводки спостерігаються в зимово-весняний період. Вони зумовлені: взимку – відлигами, навесні – таненням снігу на головній гряді. Взагалі весняну повінь тут виділити дуже важко, тому що сніготанення супроводжується дощами. Крім того, значну частину талих вод поглинає карст, а часті зимові відлиги не сприяють формуванню значних снігозапасів у річкових басейнах.

Термічний і льодовий режим

Термічний і льодовий режим річок формується під дією трьох основних груп факторів: термічних, які обумовлюють тепловий баланс річки в різні пори року; морфометричних (зміна похилів, глибин та ширини русел), які впливають на зміни умов формування термічного і особливо льодового режимів річок або їх окремих ділянок; антропогенних, тобто різних видів господарського використання річок.

Головний фактор термічної групи – сонячна радіація – має зональний характер розподілу по території. Разом з тим водність річок і морфологічні особливості їх русел, підземні води і антропогенні фактори викликають значні локальні зміни у термічному та льодовому режимі, які нерідко домінують над зональними. Тому в розподілі характеристик термічного і льодового режимів річок по території України відмічається значна строкатість.

Термічний режим характеризується зміною температури води протягом року від дати стійкого переходу через 0,2°С навесні до дати стійкого переходу восени (початок льодових явищ). Середні багаторічні дати переходу температури води через 0,2°С навесні на ділянках рівнинних річок з природним термічним режимом і помірним ґрунтовим живленням становлять: на північному сході – кінець березня – початок квітня, в центрі республіки – середина березня, на півдні – перша декада березня. Найбільш ранні дати – відповідно середина другої декади березня, середина другої декади лютого, перша декада лютого. Найбільш пізні дати – середина другої декади квітня, кінець першої декади квітня, середина третьої декади березня.

Стійкий перехід температури води через 0,2°С восени щорічно відмічається лише на північному сході України, і відбувається це найчастіше з кінця листопада до середини першої декади грудня. На річках північного заходу такий перехід спостерігається в 80-85% загальної кількості років і настає наприкінці першої – на початку другої декади грудня. Це зумовлено не стільки кліматичними умовами, скільки напрямком течії річок (з півдня на північ) та значним підземним живленням.

На річках центральної частини республіки кількість років із стійким переходом температури води через 0,2°С восени зменшується до 70-80%, а на річках південного заходу (межиріччя Дунаю і Дністра, Дністра і Південного Бугу) – до 10%.

Найвищі значення температури води спостерігаються найчастіше в липні і становлять на північному сході 25-27°С, в центрі – 26-28°С, на півдні – 28-30°С.

На річках Карпат і Криму відмічена вертикальна зональність температури води.

Середні дати початку стійких льодових явищ на річках північного сходу – 10-15 листопада, центральної частини республіки – 16-25 листопада, півдня – 26 листопада – 5 грудня. Ранні терміни початку стійких льодових явищ випереджають середні на два-три тижні, а пізні – запізнюються на місяць і більше.

Льодостав на всіх річках (крім верхніх приток Десни, Сіверського Донця і Оскола) протягом зими часто порушується скресом під час відлиг. Стійким вважається льодостав тривалістю 20 і більше діб.

Навесні льодовий покрив руйнується під впливом тепла і механічної дії води. Крім того, на строки скресу впливає і товщина льодового покриву.