Сторінка
1

Особливості формування долин лівих приток Дніпра в пост-гляціальних умовах

Деякі риси морфології долин лівих приток Дніпра привернула до себе увагу ще під час вивчення причин змін їх водності у голоценовий період /18, 20/. Як видно з рис.3.1.1 їх обриси, починаючи з Сули і закінчуючи Самарою, вирізняються різким звуженням долини у напрямку від пригирлової частини до верхів’я. Детальне вивчення показало, що ширина палеорічищ (рис.3.1.2), знаходиться у прямій залежності від ширини долини та відстані від гирла. Цю закономірність можна спостерігати на рис.3.1.3. Тут наведена карта співставлення ширини палеорусла та ширини долини річки Орелі /18/.

Оскільки в попередніх публікаціях ці особливості розглядалися разом з великою кількістю інших матеріалів, то не завжди вдавалося загострити на них увагу і показати важливість вирішення проблем, що повстали. Тому, виникла потреба у цілеспрямованому і окремому аналізі.

Ще на початку досліджень, коли в нижній течії Говтви (див.рис.3.1.2) був зауважений відрізок долини де ширина палеорусла сягала 300-400 м, традиційно, як це робилося і раніше, цей факт було віднесено на рахунок зміни водності потоків під час танення Дніпровського льодовика.

Подальший аналіз відразу ж поставив під сумнів цю догму, спершу тому, що довжина долини лише незначно перевищує 60 км, а сумарна площа басейну – 1,6 тис. км2 /18, 33/. Цікавим виявився і той факт, що верхів’я річки закінчується звичайними вузькими яружно-балковими формами Детальне дослідження вододілу між басейнами Псла, Говтви, Полузери та Ворскли показало, що у четвертинний час басейн річок Говтви та Полузери існував автономно, розтину їх вододілів не було і ніякого притоку додаткової води з-поза їх меж не відбувалося. З рисунків, що вміщені на вставка рис.3.1.4. можна простежити, як ширина палеорусел збільшується при просуванні вниз за течією. Так, безпосередньо в с. Пришиб ширина русла становить усього 5-10 м (вставка 1,рис.3.1.4), 13 км нижче за течією, в районі с. Потіряйки вона вже досягає 50 м (вставка 2), а біля с. Білоконі (вставка 3) вона досягає 150 м. Після злиття з Говтвою Вільховою (нижче селища Решетилівка) ширина палеорічища перевищує 200 м, в районі с . Михнівка (див.рис.3.1.3.) вона досягає 300-400 м.

Слід загострити увагу на тому, що для формування русел такої ширини потрібна водність значно вища від сучасної. Сьогодні, це тільки 2,2 м3/с. З порівняння параметрів сучасних русел річок України з їх водністю, видно, що ділянки річки де ширина русла досягає 400 м були сформовані при водності більшій за 600 м3/с. Така ширина русла та водність характерні для сучасного Дніпра на кордоні з Білоруссю. Ділянки з шириною русла біля 200 м відповідають ширині Прип’яті з витратами води 460 м3/с, та площею басейну 114 тис.2км. Ширина русла 150 м відповідає ширині русла Десни з витратами води більше 350 м3/с, та площею басейну 90 тис.2км.

Така разюча диспропорція між шириною і водністю палеопотоків, з одного боку, та площею ізольованого басейну, з іншого боку, змушує шукати відповіді на питання про джерела надходження такої велетенської кількості води з дуже незначних площ. Проблемність загострюється ще двома обставинами. Перша це те, що палеорічища знаходяться на рівні сучасної заплави, тобто є одновіковими з сучасними потоками, а це автоматично звужує інтервал часу їх формування до голоценового періоду. Друга, це залежність ширини палеорусла виключно від відстані до гирла або верхів’я.

Пошуки джерела надходження величезної кількості води, яка була потрібна для формування палеодолин привели до припущення, що таким джерелом була стаціонарна снігово-льодова шапка, що існувала на цій територій у Валдайській час. Подальший аналіз показав, що її танення цілком могло послужити причиною значної та тривалої зміни водності річок. Сучасними спостереженнями на посту у с. Михнівка були зафіксовані повеневі витрати води на рівні 690 м3/с /27/, а на Пслі у м. Сумах більше 1000 м3/с.

У теперішніх кліматичних умах тривалість весняної повені обмежується тільки кількістю снігу, що був накопичений у зимовий період. Якщо виходити з того, що на топлення снігу навесні витрачається невелика частина тепла, то можна припустити, що при існуванні значних об’ємів снігу та льоду його танення буде тривати увесь теплий період року, і максимум витрат може бути значно вищим улітку. Для оцінки такої можливості були проведені розрахунки, базою для яких стали дані метеоспостережень у Полтаві /12/. Як базовий показник теплового режиму були використані середньодобові значення температури повітря у теплий період року. На рис.3.1.5 наведений графік ходу температури повітря після переходу середньодобових показників через нуль. Звичайно більш докладний аналіз вимагає урахування інтенсивності сонячної радіації, конвекції та інших чинників, але для початкової оцінки врахування тільки даних з температури повітря, як інтегрального показника теплового балансу є цілком достатнім.