Сторінка
2

Аграрна політика України на шляху інтеграції у світове середовище

Державне втручання у функціонування ринків аграрної продукції не завжди на користь сільськогосподарських виробників. Деякі країни намагаються утримувати низькі ціни на продукти, щоб задовольнити вимоги жителів міст або підтримати промисловий сектор. Проте у більшості розвинутих країн, зокрема в ЄС та США, державна політика спрямована на підтримку аграрного виробництва. Ця тенденція все ще зберігається, хоча базові умови, за якими розроблялися основні положення аграрної політики у згаданих країнах, суттєво змінилися.

У даному розділі не ставиться мета охопити і проаналізувати всі випадки й умови застосування певних регулятивних дій із боку держави, аргументів за і проти державного втручання у різних сферах аграрного сектора. Тут ми застосовуємо концептуальну структуру, так званий аналіз рівня добробуту (welfare analysis), який широко використовується для оцінок ефективності та ефекту розподілу, як результат державного втручання у вигляді податків, субсидій і квот. Беззаперечним є те, що завжди існує вартість, яка має бути сплачена за будь-який вид державної політики, навіть якщо такі витрати на перший погляд не простежуються. В результаті певних дій держави суспільство у цілому може втратити, і різні зацікавлені групи в межах такого суспільства одержують різні наслідки від державного втручання. Відповідно, залежно від поставленої мети існують різні за ефективністю засоби впливу з боку держави. Державні витрати, або надходження до бюджету, як результат різних політичних акцій також можуть суттєво різнитися.

Welfare economics включає нормативну оцінку ринків та економічної політики держави. Економічна політика спричиняє зміни на різних рівнях і в структурі економічної діяльності. Метою регулятивного втручання є досягнення більш позитивного результату порівняно з альтернативним при відсутності інтервенції. Цей новий результат може оцінюватися за багатьма критеріями, але неминуче постане запитання: чи буде він позитивним в економічному розумінні цього слова? Welfare economics є основою економічної теорії, що досліджує дане питання визначенням критеріїв щодо економічної переваги, а також операційних процедур для порівняння результатів. Ринкова рівновага відображає шлях, яким чином ринки розподіляють обмежені ресурси. Тому метою welfare economics є визначення, чи відповідає такий ринковий розподіл поставленим завданням перед суспільством.

Основи welfare economics були започатковані такими відомими західними економістами, як Маршалл, Пігоу та Паретто (Marshall, Pigou, Pareto). Відповідно до їхньої теорії внесок певного товару (послуги) у соціальний добробут визначається відніманням соціальних витрат від загальних соціальних надходжень. Результат може бути названий як нетто соціальні надходження (прибутки). Згідно з термінологією welfare economics “соціальний добробут” означає загальний обсяг товарів та послуг, які знаходяться в розпорядженні суспільства і є наявними для використання.

Теоретичний аналіз welfare economics починається з концепції “Оптимуму Паретто”, названої на честь італійського економіста Вільфредо Паретто. Ця концепція визначається як загальна ситуація в суспільстві, коли неможливо поліпшити добробут одного члена суспільства без одночасного зниження добробуту іншого учасника цього ж суспільства. Якщо існує можливість нарощувати обсяги виробництва таким чином, що підвищується добробут усіх людей або лише деяких, але не погіршується становище решти, тоді ще існують потенційні можливості для зростання соціального добробуту, і така ситуація називається Паретто суб-оптимум.

Welfare economics будується на двох теоремах:

1) Якщо кожен займається торгівлею у конкурентному ринковому середовищі, всі взаємовигідні торговельні угоди будуть завершені й підсумковий, ринково урівноважений розподіл ресурсів буде економічно ефективним.

Досягти ефективного ринкового розподілу нелегко, якщо існує багато виробників і споживачів. Це можливо у тому разі, коли на всіх ринках існує досконала конкуренція. Вирішенню цього питання на конкурентній основі віддається перевага порівняно з централізованою системою розподілу, оскільки у першому випадку для цього потрібно мінімум інформації.

“Оптимум Паретто” репрезентує максимальне виробництво (або дохід) економіки і є найефективнішим операційним показником. З погляду прийняття політичних рішень ідея “Оптимуму Паретто” зумовлює наступний критерій Паретто для формулювання політичних цілей:

Зміна в політиці соціально виправдана, якщо в результаті неї або всі члени суспільства опиняться у кращому становищі, або меншою мірою це стосуватиметься деяких його членів, разом із тим становище усіх інших не погіршиться.

Іншими словами, розподіл товарів в економіці Паретто ефективний, якщо вони не можуть бути перерозподілені для поліпшення становища одного члена суспільства інакше як з одночасним погіршенням становища іншого.

Проте у сучасній літературі все частіше зустрічаються висловлювання, що критерій Паретто досить умовний. Він не дає змоги порівняти й проаналізувати звичайну ситуацію, в якій поліпшення становища одного або кількох людей призводить до збитків щонайменше однієї іншої особи. Однак незважаючи на це, ефективність Паретто має виняткове значення в економічній теорії, оскільки будь-яка загальна рівновага у конкурентній економічній системі матиме необхідні ознаки та передумови для критерію оптимальності Паретто, і конкурентна рівновага буде тим стандартом, з яким, звичайно, порівнюють інші альтернативи.

Оптимум Паретто є дуже вузьким принципом для планування політичних рішень і недостатнім для ефективного сприяння досягненню єдино правильного вибору. Це здебільшого відбувається тому, що важко знайти випадки, коли певні люди можуть потрапити у краще становище без одночасного погіршення становища інших. Наприклад, при підвищенні ціни на основні сільськогосподарські товари на ринку фермери (виробники) одержують більші прибутки, тоді як споживачі несуть додаткові витрати.