Сторінка
10

Аграрна політика України на шляху інтеграції у світове середовище

Для вітчизняних товаровиробників сільськогосподарської продукції й трейдерів вступ до СОТ дає можливість:

• збільшити прибутки, пов’язані з масштабністю виробництва продукції та її реалізацією на зовнішніх ринках;
• одержати ширший доступ до іноземних інвестицій;
• збільшити доходи за рахунок можливого підвищення цін на внутрішньому ринку – зростання експорту сільськогосподарських товарів, які виробляються в Україні, має приводити до підвищення ціни.

Можливі обмеження й наслідки:

• наслідком лібералізації зовнішньої торгівлі може стати збільшення конкуруючого імпорту продовольства, зокрема цукру, молочних продуктів, овочів та фруктів, а вітчизняні виробники можуть виявитися неготовими до жорсткої конкуренції, що зумовить скорочення виробництва в окремих галузях, зростання рівня безробіття;
• відкриття внутрішнього ринку може спричинити вимивання з нього необхідної для вітчизняної харчової промисловості сировини і стратегічно важливих кормових ресурсів (насіння соняшнику, продовольчого та кормового зерна);
• зниження рівня тарифів знизить імпортні ціни, відповідно – внутрішні ціни і доходи неконкурентоспроможних виробників;
• дотримання вимог СОТ має також зменшити внутрішню підтримку сільськогосподарських товаровиробників.

Найбільш позитивні результати вступу до СОТ очікуються для споживачів:

• лібералізація торгівлі зумовить розширення асортименту та поліпшення якості пропонованих на ринку продовольчих товарів,
• можна сподіватися певного зниження цін на внутрішньому ринку, що є результатом конкуренції іноземних та вітчизняних товарів
• споживачі також можуть одержати доступ до більш високооплачуваної праці.

Існує думка, що від входження до СОТ безпосередню вигоду матиме певна група підприємств-експортерів, багато з яких за відносної дешевизни ресурсів в Україні й нині спроможні витримувати значні перепади імпортних тарифів. Зростання експортоорієнтованих виробництв та збільшення обсягів імпорту загрожують посиленням диференціації національних підприємств на ліквідних експортерів і “загниваючих” внутрішніх виробників. Проте в такому разі у стратегічній перспективі експортери також приречені на занепад. Адже виробники–експортери у будь–якому разі є споживачами продукції підприємств, які працюють на внутрішній ринок. А отже, якість та конкурентоспроможність їхньої продукції залежить від якості й вартості ресурсів, виробничої інфраструктури тощо.

Взагалі результати вступу до СОТ для економіки України в цілому та для її аграрного сектора зокрема багато в чому визначатимуться зобов’язаннями, які візьме на себе держава у процесі приєднання.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією в рамках СОТ регулюється прийнятою у результаті Уругвайського раунду переговорів Угодою про сільське господарство, що передбачає переведення всіх нетарифних бар’єрів щодо імпорту сільськогосподарської продукції в тарифи і визначення їх верхньої межі; поступове зниження імпортних тарифів; скорочення внутрішньої підтримки та експортних субсидій для сільського господарства.

Заходи внутрішньої підтримки сільського господарства за їхнім впливом на виробництво класифікуються на три групи: “зелений кошик”, “блакитний кошик” та “жовтий кошик”. Заходи, які належать до двох перших груп, вважаються такими, що не мають стимулюючого впливу на виробництво і не підлягають скороченню. На відміну від цього, заходи, які належать до “жовтого кошика” і визначаються як сукупний вимір підтримки сільського господарства, мають стимулюючий вплив на виробництво й “викривляють” торгівлю, тому підлягають скороченню.

Мінагрополітика України на переговорах щодо вступу відстоюватиме обсяги сукупної прямої підтримки галузі в розмірі 1,38 млрд. дол. США на рік, визначені за розрахунками базового періоду 1994–1996 років, про що уже неодноразово висловлювалося на багатосторонніх переговорах. Цю підтримку необхідно скоротити не менше як на 13% протягом десяти наступних років.

Слід зазначити, що в Україні загалом існує значно нижчий рівень державної підтримки сільського господарства, ніж у розвинених країнах. Видатки на зазначені цілі останніми роками становили близько 0,5 ВВП, тоді як в Угорщині – 1,8, Японії та ЄС – по 1,7, Чехії – 1,6, США – 1,5, Канаді – 1,3, Росії – 0,8%. З розрахунку на душу населення субсидії були: в Японії – 566 дол., США – 350, ЄС – 336, Канаді – 163, Угорщині – 111, Чехії – 100, Росії – 60, а в Україні – лише 3,3 дол. США. Розвинені країни загалом виділяють на підтримку конкурентоспроможності сільського господарства 1 млрд. дол. США щодня.

Досвід багатьох країн показує, що у витратах на внутрішню підтримку зростає частка заходів “зеленого кошика”. За даними Секретаріату СОТ, все більше країн віддають перевагу цим заходам, які практично не впливають на розширення аграрного виробництва, проте сприяють поліпшенню умов функціонування аграрного сектора. Тому для України було б доцільним збільшувати фінансування саме зазначених заходів.

Що стосується експортних субсидій для сільськогосподарської продукції, то Україна не використовувала їх у минулому і взяла на себе зобов’язання не використовувати в майбутньому. Взагалі із більш як 140 держав–членів СОТ – лише 25 пов’язані зобов’язаннями по експортних субсидіях, що дають змогу законно використовувати їх до певного часу.

Відмінності умов вступу в СОТ між учасникам Уругвайського раунду і країнами, які приєдналися пізніше, найбільш очевидні в галузі пропозицій щодо доступу на ринок. Причина у тому, що Угода про сільське господарство не містить детального опису вимог до лібералізації тарифів для нових претендентів. Тому в практиці рівень тарифних пропозицій країн-претендентів по конкретних продуктах потрібно узгодити у ході двосторонніх переговорів із зацікавленими членами СОТ.