Сторінка
5

Аграрна політика України на шляху інтеграції у світове середовище

Положення про необхідність державного регулювання сільського господарства в розвинених країнах стало аксіомою і за будь-яких обставин не підлягає перегляду, а навпаки, щоб надати агропромисловому виробництву динамічнішого розвитку відповідно до зрослих потреб, держава все активніше втручається у глибинні соціально–економічні питання його розвитку.

Головною економічною метою аграрної політики є розбудова стабільного, експортоорієнтованого та конкурентноспроможного на зовнішніх ринках сектора економіки й створення для цього відповідних організаційно–економічних умов. Однак в Україні до цього часу не знайшла офіційного схвалення стратегічно орієнтована аграрна політика, внаслідок чого немає чіткого уявлення, як і в яких напрямах має розвиватися сільське господарство.

Крім того, здійснення аграрної політики останніми роками суттєво ускладнювалося тим, що реформування супроводжувалося великою сукупністю надзвичайно складних процесів. Це перетворення земельних і майнових відносин власності, організаційно–правове реформування суб’єктів господарської діяльності в АПВ, формування економічного механізму й ринкових відносин та інші проблеми, які не зустрічалися раніше водночас.

Тому постає нагальне питання про розробку і схвалення на законодавчому рівні концептуальних положень державної аграрної політики, важливим завданням якої повинні бути гарантування продовольчої безпеки країни, забезпечення пріоритетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки.

З огляду на сучасне становище у сільському господарстві України виділяють три головних етапи сучасної аграрної політики, які ми пропонуємо конкретизувати так.

Перший етап – стабілізаційний. Його призначення – призупинити спад виробництва в галузі. Орієнтовна тривалість – найближчі 2-3 роки. Для цього потрібно мобілізувати внутрішні й зовнішні інвестиції, задіяти стимули високопродуктивної праці, розвивати підприємництво в АПВ.

Другий етап – відновлювальний. Його мета – доведення обсягів виробництва сільськогосподарських товарів-лідерів (зерно, насіння соняшнику, молочні продукти) до рівня кінця 80-х – початку 90-х років із поступовим розширенням експорту продукції на світовий ринок. Орієнтовна тривалість цього етапу – перше десятиріччя ХХІ ст.

Третій етап – експортоорієнтований. Він передбачає виведення сільського господарства України на рівень найрозвиненіших сільськогосподарських країн та надійне закріплення держави у світовому розподілі виробництва аграрної продукції.

Одним з основних напрямів реалізації аграрної політики в умовах переходу до ринкових відносин є створення законодавчої бази і забезпечення збалансованого поєднання державного регулювання розвитку економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємницької діяльності. При цьому важливого значення набуває постійна державна підтримка розвитку сільського господарства, здійснення соціально-економічного захисту вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, формування внутрішнього ринку продовольства, матеріальних ресурсів та робочої сили в контексті дотримання Уругвайської угоди про сільське господарство СОТ.

Важливою функцією держави є вдосконалення механізмів цінового регулювання, кредитно-фінансової системи і податкової політики, спрямованих на стимулювання розвитку агропромислового виробництва. Особливого значення набуває орієнтування державної інвестиційної політики на відновлення й розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва, а також посилення участі державних органів у розвитку інтеграційних, взаємозацікавлених процесів у виробництві та промисловій переробці сільськогосподарської продукції.

Визначальне місце належить державі в розвитку науково-технічного прогресу, формуванні й здійсненні науково–технічної політики в агропромисловій сфері, організації наукового, інформаційного та кадрового забезпечення всіх галузей агропромислового комплексу.

Крім того, вся державна аграрна політика значною мірою повинна фокусуватися в площині соціально-економічних змін, у відродженні й соціальному розвитку села, створенні повноцінного соціального життєвого середовища в сільській місцевості.

Аграрна реформа, яка проводиться в Україні, є складовою масштабнішого процесу – глибокої соціально–економічної та політичної трансформації українського суспільства, що об’єктивно зумовлює суперечливі тенденції її проведення. Стратегічні перспективи аграрної реформи залежать від того, які саме тенденції – позитивні чи негативні – переважать у кінцевому підсумку з урахуванням багатьох зовнішніх чинників.

Найпомітніший вплив на здійснення і результативність аграрної реформи в Україні мають такі чинники:

макроекономічні, що визначають поведінку (очікування, ініціатива) суб’єктів господарської діяльності в АПК та економіці у цілому;

інституційні, які включають формування нормативно–правової бази, розвиток ринків сільськогосподарської продукції, вдосконалення механізмів державного управління і розвиток недержавних інститутів регулювання АПК, формування нової системи ціннісних орієнтацій населення країни;

структурні, пов’язані з формуванням довгострокових пріоритетів соціально-економічного розвитку держави;

бюджетні, податкові, кредитно-фінансові, цінові та інші, що визначають ефективність ринкових регуляторів АПК;

зовнішньоекономічні, від яких залежить характер впливу зовнішнього середовища на розвиток аграрного сектора економіки;

екологічні, пов’язані із забезпеченням сталих умов землекористування;

соціальні, від яких залежать рівень підтримки заходів аграрної реформи на селі, ступінь підготовленості селян до опанування нових технологій виробництва та управління.

Аналіз механізмів і характеру впливу вказаних чинників на здійснення аграрної реформи дає змогу сформулювати можливі напрями та конкретні заходи з підвищення її результативності. Розглянемо вплив окремих із зазначених чинників на реформування аграрного виробництва Лісостепу України.

Зона Лісостепу відіграє надзвичайно важливу роль в аграрній економіці України. Площа сільськогосподарських угідь у даному регіоні становить близько 35% усіх сільськогосподарських угідь України. В 2002 році господарствами усіх категорій регіону було вироблено валової продукції сільського господарства на суму 25,2 млрд. грн., що становить 40,3% сільськогосподарської продукції, виробленої в Україні, у тому числі 71,2% цукрових буряків, 44,7% – картоплі, 41,1% – м’яса худоби та птиці, понад 39% – зерна і молока (табл. 1.1). Слід зазначити, що найсуттєвіший вплив на реформування аграрного сектора регіону мають структурні, бюджетні, податкові, кредитно–фінансові, екологічні та соціальні чинники.