Сторінка
6

Соціально-демографічний моніторинг сільського населення лісостепової зони

1.90. Сільське населення лісостепової зони, зайняте у промисловості в сільській місцевості, тис. чоловік

Незважаючи на зростання чисельності сільських жителів, зайнятих у фермерських господарствах, ця форма господарювання всупереч деяким сміливим сподіванням ще не здатна повною мірою акумулювати значну кількість сільських жителів, що вивільняються або вивільнились із громадського сектора, який практично останніми роками припинив своє розширення. Не в кращому стані знаходиться й соціальна сфера села. Особливо гостра ситуація склалася в малих і віддалених селах, де процес руйнації соціальної інфраструктури відбувається катастрофічними темпами й набув надзвичайного характеру (табл. 1.91). В цілому в областях лісостепової зони скорочення працюючих у сільській соціальній сфері за 1990–2000 роки коливається від 25% (Черкаська, Чернівецька області) до 38–48 (Сумська, Тернопільська, Харківська, Вінницька області). Водночас продовжується тенденція (започаткована ще за радянських часів), пов’язана із зростанням кількості сільських жителів працездатного віку, зайнятих у підсобному і домашньому господарствах. І причина тут не тільки в бажанні селян працювати на власних земельних наділах, а й у труднощах їхнього працевлаштування на селі, тобто це явище може бути однією з форм прихованого безробіття (табл. 1.92).

1.91. Сільські жителі Лісостепу, зайняті у фермерських господарствах, тис. чоловік

Взагалі на ринку праці складається досить складна ситуація щодо зайнятості сільського населення, яка має тенденцію зростання. Актуалізує її щорічне інтенсивне підвищення пропозиції робочої сили при скорочені попиту на неї, що має місце як у Лісостепу, так і в цілому по Україні. Так, на кінець 90-х років кількість вільних робочих місць у досліджуваній галузі, що визначають попит на робочу силу, становила лише 3,6 тис. одиниць, або 20,7% порівняно з початком 90-х років, коли цей показник сягав 17,4 тис одиниць. Внаслідок цього зменшилася частка вільних робочих місць у галузі в загальному спектрі суспільного виробництва. На початок 1998 року показником 5,1% сільське господарство було на четвертому місці (після торгівлі, громадського харчування, промисловості та будівництва), тоді як у 1996-му – на другому (11,2%).

1.92. Сільські жителі працездатного віку, зайняті у підсобному і домашньому господарствах, тис. чоловік

Кон’юнктуру ринку праці ускладнює і той факт, що кількість новостворених робочих місць у сільському господарстві рік у рік зменшується. Дія зазначеної несприятливої тенденції і такого чинника, як ємність ринку праці, суттєво зменшили можливості забезпечення бажаючих роботою за сільськогосподарським фахом. У той же час на ринку праці зростають масштаби пропозиції з боку вивільнених працівників. Тільки протягом 90-х років їхня кількість збільшилася у 2,5 раза. Особливо гостро постало питання з працевлаштуванням такої категорії незайнятих працівників, як службовці. Недостатнім попитом користується в сільському господарстві праця жінок та молоді.

8. Проблема безробіття

З формуванням ринку праці, зміною трудових відносин в усіх областях Лісостепу, як і у цілому по Україні, прискореними темпами зростає безробіття на селі (табл. 1), яке має багато форм вияву: вимушене, приховане, повне, структурне, технологічне, циклічне, часткове тощо. Тому можна стверджувати, що реальний стан щодо безробіття значно гірший, ніж офіційно зареєстрований. Поряд із офіційним існує нерегламентований ринок робочої сили, який не фіксується статистичними органами й не регулюється державою. Це підриває мотивацію праці в громадському секторі виробництва, не забезпечує соціального захисту залучених до нього селян і сприяє приховуванню доходів, що утруднює, а часто робить неможливими організований розподіл, розміщення трудових ресурсів, їх ефективне використання.

1.93.Рівень зареєстрованого безробіття серед сільського населення Лісостепу, %

Основними причинами безробіття на селі, на які вказують більшість опитаних нами, є: кризове становище усіх галузей суспільного виробництва, реформування сільського господарства, розвиток нових форм власності та господарювання, занепад соціальної сфери, зниження престижності праці й перехід працівників в інші сфери діяльності, зокрема у сферу прихованої, неформальної зайнятості на “чорному” ринку праці.

Більшість (77,9%) сільських безробітних у разі гарантії надання роботи за спеціальністю хотіла б переселитися в межах своєї області. На переселення у сусідні області при гарантії надання роботи за спеціальністю було орієнтовано 13%, у більш віддалені області – 9,1% опитаних. Традиційно більша схильність сільського населення порівняно з населенням міст до переселення в межах вужчого ареалу знайшла своє підтвердження у планах на переселення безробітних за умови гарантії надання роботи за спеціальністю: в складі сільських безробітних із позитивною установкою на переселення в іншу місцевість у межах України при гарантії надання роботи за спеціальністю частки бажаючих переселитися до сусідніх і більш віддалених областей були меншими (в 1,42 і 1,56 разах) від відповідних показників аналізованої структури міських безробітних.