Сторінка
1
Лісостепова зона розташована в центральній частині України й охоплює Вінницьку, Київську, Полтавську, Сумську, Хмельницьку, Тернопільську Харківську, Хмельницьку, Черкаську і Чернівецьку області. Деякі північні райони Київської, Сумської та Хмельницької областей віднесено до зони Полісся. У 2001 році лісостепова зона займала 13 478 тис. га сільськогосподарських угідь що становило 35,3% загальної площі України. Площа ріллі сягала 11 359 тис. га, або 36,2 % загального її показника по Україні. Станом на 1 січня 2002 року населення областей лісостепової зони налічувало близько 17 млн. чоловік, або 35,1% загальної чисельності по Україні. Питома вага сільського населення була 35,6% загальної чисельності по Україні. Питома вага сільського населення становила 45,6% загальної чисельності, що наближається до середнього показника по країні – 33,7%. У лісостеповій зоні розташовані два найбільших за чисельністю населення міста України – Київ (2611 тис. чоловік) і Харків (1470 тис. чоловік) чисельність населення в кожному з 16 міст, досліджуваної зони сягає, понад 50 тис. чоловік. У цих містах зосереджений індустріальний і науково технічний потенціал загальнодержавного значення: машинобудівний комплекс, електротехнічна промисловість, приладобудування, електроніка та інші галузі, що визначають науково технічний прогрес у народному господарстві. В економіці лісостепової зони важливе, значення має аграрний сектор. У 2001 році його питома вага становила 39,2 % валової сільськогосподарської продукції країни в порівнянних цінах 2000 року. У сільському господарстві найважливіший засіб виробництва – це земля. Якщо в промисловості, за винятком добувної, вона є лише місцем розташування підприємств, то у землеробстві земля - головна продуктивна сила і необхідна умова сільськогосподарського виробництва. Земля в сільському господарстві виступає як предмет праці, коли верхній шар ґрунту піддають певній дії, створюючи цим необхідні умови для росту й розвитку сільськогосподарських рослин, і як знаряддя праці, коли люди використовують механічні, хімічні , фізичні та біологічні властивості ґрунту. Правильне використання землі, збереження її від руйнівних сил природи, поліпшення якості й стану, збереження від недбайливого використання та економне витрачання під забудову є обов’язковою умовою піднесення сільського господарства України, забезпечення внутрішніх потреб у продуктах харчування і розширення експортних можливостей. Високий земельно ресурсний потенціал досліджуваної зони створює реальну можливість для суттєвого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Досягнути цієї мети можна лише за умови подолання негативних тенденцій, що склалися в землекористуванні внаслідок нераціонального використання земельних ресурсів, виснаження і стрімкого зниження родючості ґрунтів, втрати ними самовідновлюваної здатності. Погіршення якості земель, зниження родючості ґрунтів викликають загрозу кризи виробництва сільськогосподарської продукції, особливо екологічно чистих продуктів харчування. Надійним способом підвищення продуктивності землеробства є здійснення на національному рівні комплексу невідкладних заходів щодо структурної перебудови землекористування, вдосконалення системи охорони земель, насамперед сільськогосподарського призначення, на основі виваженої програми дій, яка б опиралася на узагальнення результатів наукових досліджень у галузі економіки, екології та права. Останніми роками відбулися принципові, докорінні зміни в земельних відносинах України. Конституція України (стаття 13) проголосила право власності на земельні, як і на інші, природні ресурси Українського народу, який має право на володіння, користування і розпорядження цим багатством країни. Одночасно статтею 14 закріплено гарантії права власності на землю, які створюють принципово нову в Україні конституційну основу для регулювання земельних відносин. Конституція гарантує рівність усіх суб’єктів права власності на землю: громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Про рівень забезпечення населення Лісостепу сільськогосподарськими угіддями та ріллею свідчать дані таблиці 1.4. Найбільша площа сільськогосподарських угідь і ріллі з розрахунку на одного жителя у Полтавський області – відповідно 1,32 та 1,06 га, а найменша в Чернівецькій – 0,51 і 0,37 га.
1.4. Площа сільськогосподарських угідь та ріллі з розрахунку на одного жителя, га За період проведення земельної реформи як складової аграрних перетворень на селі здійснено роздержавлення земель і передачу їх у власність недержавних сільськогосподарських підприємств, проведено грошову оцінку та паювання сільськогосподарських угідь, видано селянам сертифікати на право на земельну частку (пай). Цим було створено умови для реформування колективних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового типу на базі приватної власності на землю. У зв’язку з роздержавленням і приватизацією земель скоротилася їхня площа у державній власності й збільшилася у приватній власності громадян. Якщо у 1990 році власність на землю в Україні була повністю державною, то на початок 1996-го вона зменшилася майже на 40%, а на початок 2002 року - на 49,7 %. У всіх власників землі та землекористувачів в Україні на початку 2002 року налічувалося 41 817 тис. га сільськогосподарських угідь, із них у товаровиробників – 31 675,7 тис. га, або 75,7%. Частка Лісостепу в загальній площі сільськогосподарських угідь та ріллі становила відповідно 34,8% і 36,2%. Питома вага сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі Лісостепу сягала 73,3%, серед яких 80,8% припадало на ріллю. Найбільша площа сільськогосподарських угідь зосереджена в Харківській (2423,5 тис. га), Полтавській (2185,7 тис. га) і Вінницькій (2018,9 тис. га) областях, а найменша – у Чернівецькій (473,7 тис. га) і Тернопільській (1054,9 тис. га) областях (табл.1.5.).
1.5. Зміни площ сільськогосподарських угідь у Лісостеповій зоні Найвищий рівень розораності сільськогосподарських угідь у Черкаській та Вінницькій областях - відповідно 87,8 і 85,7%, а найнижчий – в Чернівецькій і Сумській областях – 71,6 і 72,9%. Водночас висока розораність земель Лісостепу не сприяє інтенсивному веденню сільськогосподарського виробництва. Адже використання деградованих і малородючих ґрунтів у складі орних земель призводить до прямих збитків. Порівняно з 1996 роком площа сільськогосподарських угідь зменшилася в 2001 році у товаровиробників Лісостепу на 1161,2 тис. га, а ріллі – на 826,8 тис. га. Такі зміни відбулися внаслідок передачі земель у власність та надання в користування громадянам для ведення особистого підсобного господарства, відведення для несільськогосподарських потреб. Одним із досягнень земельної реформи є розвиток особистого підсобного господарства, садівництва, городництва. Ця категорія землеволодінь займає 1777,4 тис. га сільськогосподарських угідь і в сучасних умовах домінує в зоні Лісостепу щодо забезпечення населення основними продуктами харчування. Проте не слід переоцінювати успіхи підсобного сільськогосподарського виробництва, особливо в перспективі. Адже ці господарства дуже дрібні, базуються переважно на ручній праці. Лише незначна їх частина з часом може трансформуватися у товарні виробництва. Крім того, збільшення площ цієї категорії господарств не забезпечило адекватного зростання обсягів виробництва. У сільському господарстві поряд із землею і засобами виробництва необхідним виробничим ресурсом, як і в інших галузях економіки, є праця. Носіями здатності працювати виступають трудові ресурси. Соціальну їх суть становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну – робочий час, необхідний для виконання суспільно корисної праці. Потрібно розрізняти поняття “трудові ресурси” і “робоча сила”. Трудові ресурси – ширше поняття, що включає деяку частину запасів праці, яка не бере участі в процесі виробництва. Вони складаються з таких категорій людей: фактично зайняті в усіх сферах соціально-економічної діяльності, включаючи домашнє та підсобне господарство; непрацюючі люди працездатного віку; зайняті професійною підготовкою. Соціальну природу суспільства визначає робоча сила, що реально функціонує в процесі виробництва; це основна частина трудових ресурсів. Решта становить потенційну робочу силу, яка може брати участь у виробництві продуктів та наданні послуг. Формування і використання трудових ресурсів у сільському господарстві має свої особливості. З розвитком продуктивних сил абсолютно зменшується чисельність працівників у галузі. Природною основою формування трудових ресурсів сільського господарства є сільське населення (табл.1.6.). За 1970 - 2000 роки, його чисельність зменшилася в Україні на 5,7 млн. чоловік, або на 26,5%, а у Лісостепу - на 3,2 млн. чоловік, або на 35,1%. Найшвидшими темпами чисельність сільського населення скорочувалося за аналізований період у Сумській, Хмельницькій та Вінницьких областях – відповідно на 46, 43 і 42 %, а найповільнішими – в Чернівецькій (3,8%), Тернопільській (27,4%) і Харківській (29,2%) областях. У результаті чисельність сільського населення в Лісостепу України на початок 2001 року становила 5 млн 912,8 тис. чоловік. Найбільше сільського населення проживає у Вінницькій (922,1 тис. чоловік.) та Київській (744,8 тис. чоловік.) областях. Щорічне абсолютне й відносне зменшення чисельності сільського населення у досліджуваній зоні, як і в Україні загалом, є наслідком недоліків у використанні досягнень науково-технічного прогресу та антисоціальної стосовно селян аграрної політики. Впродовж більш як 80 років село було і залишається не тільки економічним, але й демографічним донором міст України та республік колишнього Радянського Союзу, а в останні роки ще й країн далекого зарубіжжя.
Завантажити реферат