Сторінка
1

Основи системного гідроекологічного районування територій

Серед численних підходів до районування і комп'ютерного картографування територій за гідрологічними, гідрохімічними, гідроекологічними та іншими факторно чи змістовно пов'язаними з ними при водокористуванні показниками можна вирізнити три принципові групи таких підходів, перші дві з яких найбільш розповсюджені у вітчизняній практиці і третя, що наразі розвивається, а саме:

– районування на базі початкової побудови ізоліній чи означення інтервалів певних "точково" заданих параметрів за допомогою різноманітних комп'ютерно-модельних методів різної складності, включаючи кластерний аналіз і/або інші фільтрувальні чи інтерполяційно-екстраполяційні рішення. При цьому однорідні структури районування, які виділяються чи можуть бути виділені, зовсім не пов'язані чи недостатньо вмотивовано пов'язані з контурами певних природних територіальних виділів, таких як, наприклад, ландшафтно-геохімічні структури, річкові басейни, грунтові комплекси тощо. Інколи здійснюється також комплексування вельми довільно просторово вирізнених інтервальних монопараметричних структур районування у поліпараметричні;

– районування на основі моно- чи поліпараметричної характеристики і групування існуючих чи частково модифікованих природних (інколи природно-технічних) територіальних виділів за прийнятими інтервалами провідних для районування параметрів і новими ознаками таких структур різного рівня. При цьому застосовуються вже згадані методи комп'ютерного модельного картографування вихідних структур (як для їх груп, так і подекуди "всередині" структур), з присвоєнням останнім нових назв відповідно до цілей районування або без такого присвоєння;

– районування, яке можна визначити як системну (екосистемну) полікритеріальну синтезувально-модельну структуралізацію певних територій багатокомпонентного природного і техногенного впливу за обраними і категорованими показниками рівня гідроекологічного стану нових за змістом і координатами одиниць районування. Така група підходів частково використовує деякі побудови, що широко застосовуються і згадані у попередніх абзацах. А проте вона базується на власних жорстко обумовлених принципах та нових за сутністю схемах моделювання, притаманних методології стохастичної екогідрології, апарат якої створений із додатковим залученням положень теорій випадкових функцій та систем [1-3].

Власне викладу принципових основ третьої групи підходів, складники якої успішно апробовані у методологічно-прикладному аспекті при комплексному районуванні радіоактивно забруднених територій Полісся та півночі Лісостепу [1,2], і присвячена ця стаття.

Отже гідроекологічне районування територій згідно з методологією стохастичної екогідрології – це модельне вирізнення, визначення складників та тестування рівня стану таксонів районування певного рангу у природних або природно-технічних територіальних утвореннях, що належать досліджуваним територіям суходолу. Умежах таких однорідних таксонів екологічний стан водних об'єктів має характеризувати ситуацію, за якої існуючі чи розрахункові режими і види реального або потенційного водокористування (інколи у контексті ресурсокористування загалом) призвели чи можуть призвести до категорійно-класифікованих наслідків заданого порядку для рівноваги екосистем водних об'єктів та для здоров'я і життєдіяльності певної критичної групи населення – водокористувачів – за означеними і змодельованими інтегральними оцінними показниками екологічної безпеки.

До речі, за такого підходу найближчим англійським еквівалентом щойно наведеного терміну "гідроекологічне районування" буде "Hydro-Environmental Structurization (or Zoning) of Territories".

Послідовно зупинимося на змістовній сутності головних складників поданої вище визнаки гідроекологічного районування територій, зважаючи на те, що можна загалом вирізнити три взаємопов'язані етапи такого районування: загальної структуралізації, модельної параметризації та функціональної структуралізації обраних для районування територій.

На етапі загальної структуралізації досліджувані території у цілому (ДТ) розглядаються як макросистема, що містить набір природних територіальних (ПТУ) або природно-технічних територіальних (ПТТУ) утворень різного рангу, вирізнених в усіх випадках із загальним дотриманням басейнового принципу, у т.ч. у комбінаційних варіантах, тобто

(ДТ) Î [ПТУ, ПТТУ] . (1)

Як природні територіальні можна, наприклад, розглядати утворення: "суто" гідрологічні (річкові басейни різних порядків чи їх поєднань); гідрологічно-ландшафтні у вигляді гідрологічно-ландшафтних ("ландшафти в межах басейнів") або ландшафтно-гідрологічних ("басейни в межах фізико-географічних виділів") комплексів; аналогічно щойно означеним підходам – гідрологічно-ландшафтно-геохімічні або ландшафтно-геохімічно-гідрологічні комплекси, гідрологічно-грунтові або грунтово-гідрологічні комплекси і т.ін. Природно-технічні територіальні утворення можуть бути вирізнені з дотриманням або поєднанням басейнового і адміністративно-територіального та інших принципів, наприклад, за певними показниками чи суб'єктами водовилучення і водовідведення, за видами земельних угідь чи землеустрою, за типами меліоративних систем чи їх складниками тощо. Загалом поділ на природні та природно-технічні територіальні утворення досить умовний, і покликаний скоріше більше "відтінити" застосування провідних "природних" або "техногенних" ознак їх формування. У цьому аспекті у тих же природно-технічних територіальних утвореннях можна виділяти за функціональним змістом [4] природну, технічну і природно-технічну підсистеми, а, наприклад, особливості ландшафтно-гідрологічних природних територіальних комплексів відображають наслідки і техногенного впливу на ландшафти та гідромережу і т.ін. Але за будь-яких умов обрані складники макросистеми досліджуваних територій слід одночасно розглядати як територіальні утворення, в межах яких реалізуються або можуть бути реалізовані процеси водокористування.