Сторінка
1

Визвольна боротьба у Отинії під час І та ІІ світових воєн

Отиніє, Отиніє!

Орд незлічені навали

Твою волю, твої мрії

Грали в рабством, трупом клали.

Отиніє, Отиніє!

Отиніє, Отиніє!

Тим свободою все снила:

Височан її ліліяв,

Січ, УПА благословили.

(М.Богаченко)

Початки стрілецької організації проходили 28 червня 1914 р. під час величавого краєвого Сокільного – Січового Здвигу, що відбувся з нагоди сотих роковин національного генія України, вулицями Львова прийшов величавий багатотисячний похід січово-сокільських організацій. В цьому поході, в передніх лавах йшли струкці ряди Січових і Сокільських стрільців.

Попереду кінний відділ Січових Стрільців з провідниками всіх стрілецьких організацій, за ними частинно озброєні, сотні озброєні сотнею й чети: академічного товариства, Січових Стрільців, Львівських Січових Стрільців ІІ.

Це був перший прилюдний виступ нової стрілецької організації, що поставила собі за мету підготовити українську молодь до збройної розправи, з найгрізнішим ворогом українського народу – з Москвою.

Отинійські робітники і селяни і молодь підтримуючи багатотисячне віче в Львові, надіслало свої привітання.

Під час Першої світової війни 27 травня 1915 р. Отинію окупували війська царської Росії. Російські окупанти вимагали від громадян здачі худоби, коней грабували євреїв. Особливо знущання зазнавали євреї від черкеських козаків, які примушували, їх колінкувати від центру до ставу, там їх змушувати пасти. По дорозі Черкаси наказували швидко рухатися, б’ючи нещасних нагайками і травлячи собаками. Загалом перший візит московської “братви” приніс отинійцям чимало шкоди.

На початку літа 1916 р. Росія вдруге окупувала Отинію. Неподалік Фотинії, в напрямку Товмачика, зо три місяці проходив фронт, було спалено багато будинків і загинуло багато людей. Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 р. постала Західно-Українська Народна Республіка. В Отинії був сформований національний уряд. У складі Української Галицької Армії стали на захист молодої держави колишні У.С.С. Це Іван Янішак, Данило Богаченко, 1897 р.н., офіцер УГА Юрко Сем’яниу, Володимир Іванюк, Яків Глухий, Яків Гук, Йосип Гук, Петро Савчук, Іван Бойчук. Добровольця Миколу Угорчака командування направило в Коломийську старшинську школу.

Навесні 1919 р. в Отинії з військами перебував Головний отаман армії УНР Симон Петлюра. Часи відродження української державності 1918-1919 рр. глибоко закарбувались в пам’яті отинійців, які з почуттям гордості розповідали своїм нащадкам про незабутні часи.

Наприкінці травня 1919 р. ситуація в Галичині змінилась, польські війська армії Галлера потіснили Українську Галицьку Армію.

Після відступу УГА румуни зайняли Покуття Отинія на деякий час стала прикордонним містом між румунами і поляками. Кордон проходив по річці Ворониця. Згодом містечко, як і вся Галичина потрапила під протектор Польщі. Свідома частина населення переважно інтелігенція, відключилась в боротьбу за підвищення самосвідомості українського населення через освіту, різні товариства й організації.

Середина 30-х років відзначилася посиленням реакції польської влади на український національний елемент. У відповідь молодь почала організовувати таємні гуртки і масово впливати в лави ОУН. Багато молоді в той час було заарештовано за політичну діяльність і за проторено до в’язниць. У 1935 р. піврічне покарання у концтаборі Берези Картузької відбув Роман Ковальський. Ускладнювались стосунки між філією “Просвіта” і поляками. Декілька разів шовіністи руйнували на цвинтарі могили січових стрільців, зрізали хрест. Однієї ночі хлопці зробили засідку на цвинтарі, й добре відлупцювали зловмисників, це породжувало нові конфлікти. Неприємності з поліцією мав Іван Григору за те, що почепив на хресті січовиків тризуб. 1937 р. за аналогічну дію батьки Михайла Криць кого з Угорник змушені були продати корову, щоб оплатити штраф. Напередодні Зелених свят 1938 р. за відновлення могили січових стрільців Михайло Хоміцький і Микола Малярчук отримали по 15 діб арешту. Восени 1938 р. Отинійці Михайло Хоміцький, Іван Савчин, Ярослав Петришин і Федір Гасюк пішли добровольцями на Закарпаття, де воювали у складі Карпатської Січі, відстоювали незалежність Карпатської України.

17 вересня 1939 р. з піснею “Вінтовочка, без буржуєв” в Фотинію вступили частини Червоної Армії. Почались репресовані заходи з виявленням “ворогів” народу. Перші заарештовані і депортовані в Сибір були Данило Григору, Іван Ключенко, Йосип Арабчук, Йосип Кубіцький. 17 березня 1940 р. на залізничну станцію з Фотинії та навколишніх сіл було зігнано понад 200 заарештованих де на них, чекав товарний ешелон, уже наповнений репресованими. Понад три тижні приречених везли в загратованих вагонах у Сибір і Казахстан. Здебільшого це були члени “Просвіти”, заможні господарі. Серед них Юрко Сем’яник, Анна Сем’яник, Яків Іванців, Іван Янішак, сім’я Йосипа Ключечка (дружина і троє дітей), Микола та Анела Козачки, Павліна Іванців, М.Крицький. Багато з заарештованих загинуло в снігах Сибіру. 1940 р. комуністичний режим знищив знаного лікаря й організатора ОУН Володимира Коцюбу, знищено подружжя Володимира і Ольгу Гарасим’юків, щирих патріотів України.

У вересні 1941 р. гестапо за допомогою місцевого німця вистежило місце збору отинійської ОУН (будинок на вул. Колійовій, навпроти залізничного вокзалу, помешкання С.Бенешової) і багатьох заарештувало, голову місцевої ОУН Василя Приймака відправлено в концтабір Аушвіц (Свенцім), де його спалили 1944 р. Тоді ж заарештували оунівця, вчителя отинійської школи Олексу Вінтоняка, який пережив жахи Освенціма і Дахау.