Сторінка
2
Рис. 1.5. Динаміка зменшення чисельності сільського населення в інтервалі 10 років, тис. чоловік
В останнє десятиріччя, тобто за роки незалежної України (1990–2001), динаміка зменшення чисельності наявного сільського населення в областях лісостепової зони сповільнилася на 35% проти попереднього десятиріччя (1980–1990), хоча і залишається досить високою порівняно з іншими природноекономічними зонами України. Але позитивним є те, що сповільнення темпів скорочення чисельності сільських жителів спостерігається нині в усіх областях Лісостепу, щоправда інтенсивність цього процесу різна (рис. 1.6).
Рис. 1.6. Динаміка зменшення чисельності сільського населення, тис. чоловік
Якщо в Тернопільській, Закарпатській і Сумській областях спостерігається майже у два рази сповільнення темпів зменшення чисельності сільського населення, то дещо повільніші вони в Полтавській, Харківській областях і зовсім повільні у Київській, яка за загальною кількістю скорочення чисельності сільських жителів вийшла на перше місце серед областей своєї природноекономічної зони.
2. Проблеми демографічного навантаження
Розв’язати усі проблеми демографічної кризи на селі, які нагромаджувалися протягом століття, за 12 років, тобто за роки незалежної України, за будь-яких обставин є нереальним завданням. А якщо до цього додати, що весь зазначений період наше сільське господарство знаходиться у процесі трансформації, реформування, яке відбувається повільно, мляво й часом некероване, особливо на місцях, що призводить до погіршення умов та зниження півня життя людей, зменшення реальних доходів сільського населення, то стає очевидним архіскладність такого завдання. Тому відчутний процес сповільнення темпів скорочення чисельності сільського населення за останнє десятиріччя слід всіляко закріпити й розвинути, надавши йому рис, властивостей необоротності та сталої тенденції у кожній з областей Лісостепу. Це в свою чергу потребує всебічних знань, дослідження реального стану й необхідних змін соціально-демографічної структури сільського населення у зв’язку як із зміною форм власності, так і напрямів господарювання, щоб виявити основні проблемні завдання й аспекти в соціальному розвитку українського села, які набули актуалізації на нинішньому етапі його реформування. А проблем тут достатньо. І найпершою із них є зменшення кількості осіб допрацездатного віку, що є природною основою відтворення селянства, при одночасному зростанні абсолютної та відносної чисельності пенсіонерів (табл. 1.84). Найтривожніша ситуація склалася у Сумській області, де в загальній кількості сільського населення найменше (17%) представників, молодших від осіб працездатного віку, і найвищий показник кількості представників, старших від осіб працездатного віку (35,6%), серед областей Лісостепу.
1.84. Розподіл постійного сільського населення за віком в областях Лісостепу на 1 січня 2001 р.
Досить значна кількість осіб, старших від людей працездатного віку, серед сільських жителів Хмельницької (35,5%), Вінницької (34,5), Черкаської (33,6%) областей. Дещо краще становище у Тернопільській області, де 30,6% людей, старших від осіб працездатного віку, а 20,6% припадає на молодших від осіб працездатного віку. І оптимальна ситуація Чернівецькій області, де ці вікові категорії майже зрівноважуються: відповідно 23,1% молодших і 24,6 – старших від осіб працездатного віку.
Процес інтенсивного старіння сільських жителів актуалізує зростання демографічного навантаження працездатного населення, яке об’єктивно змушене спрямовувати свої життєві зусилля не стільки на відновлення нових поколінь, скільки на утримання батьків і прабатьків (табл. 1.85).
1.85. Демографічне навантаження сільського населення працездатного віку в областях Лісостепу на 1 січня 2001 р.
Станом на 1 січня 2001 року у Вінницькій, Київський, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Хмельницький та Черкаській областях на 1000 осіб працездатного віку припадало понад 1000 непрацездатних і тільки в Харківській та Чернівецькій областях цей показник був дещо нижчим від загальнодержавного (961 особа) й відповідно становив 922 і 913 осіб.
У структурі непрацездатних за період з 1991 по 2001 рік зменшилася частка дітей і відповідно зросла кількість осіб, старших від людей працездатного віку. Найінтенсивніше зменшувалася частка осіб, молодших від людей працездатного віку, в Київській, Хмельницькій, Черкаській та Харківській областях і відповідно становила 14, 13, 13, 11 %. У Вінницькій, Тернопільській, Полтавській областях цей показник був 10 і 9 %, тобто в межах загальнодержавного. За цей же період у всіх областях спостерігалося збільшення кількості осіб, старших від людей працездатного віку. Зокрема, в Київській області цей показник становив 15%, Сумській і Хмельницький – відповідно 14 і 13 %. У Черкаській, Харківській, Вінницькій та Полтавській областях зазначене збільшення коливалося від 11 до 9 %.
Зростання частки пенсіонерів у загальній структурі сільського населення зумовило збільшення середнього віку жителів села. Якщо в 2001 році по Україні середній вік осіб, які проживають у сільській місцевості становив майже 40 років, то в Сумській області – 43,8, Хмельницькій – 43,2, Вінницькій – 46,2, Черкаській 42,7 року і тільки у Чернівецькій цей показник був 37,4 року, тобто нижчий, ніж у цілому по державі. Стосовно середнього віку чоловіків в областях Лісостепу, то він, за винятком Чернівецької, на 1–3 роки більший, ніж у цілому по державі, що становить понад 36 років. Зокрема, в Сумській області сільські чоловіки мають середній вік 39,3 року, Хмельницькій – 38,7, Черкаській – 38,4, Полтавській – 38,3, Вінницькій – 38 років. Щодо середнього віку сільських жінок, то він також у ряді областей Лісостепу більший, ніж у середньому по державі, і становить близько 43 років. Так, у сільських жінок Сумської області середній вік – 47,4 року, Хмельницької – 46,9, Вінницької – 46,2, Полтавської – 45,7 року. Це призвело до того, що серед хліборобів зазначених областей жінок у середньому на 12% більше порівняно з чоловіками. Порушення оптимального співвідношення статей призводить до погіршення природної основи демографічного розвитку сіл лісостепової зони. У контингенті, який формує демографічну основу відтворення в сільській місцевості, жінок стає менше, ніж чоловіків. Серед дітей дівчаток лише 49%, а у поколінні батьків жінок ще менше – 48,8%. Викликає занепокоєння те, що серед найактивнішої дітородної частини сільського населення (вік 20–29 років) жінок лише 48%.
Завантажити реферат