Сторінка
1

Карантині шкідливі організми Лісостепу

Каліфорнійська щитівка — Quadraspidiotus perniciosus Comst.

Систематика: Homoptera, Coccinea, Aspidiotinae, Diaspidiotus.

Рослини-господарі. Вид-поліфаг, пошкоджує близько 270 видів рослин із 84 ботанічних родин, зокрема: яблуню, грушу, абрикос, персик, вишню, сливу, мигдаль, черешню, глід, айву, троянду, бузок, липу, акацію, вербу, тополю, хміль, грецький горіх, кизил тощо.

В Україні поширена у лісостеповій зоні на загальній площі до 12965 га, зокрема в Черкаській (5145,5 га), Чернівецькій (4082,7 га), Одеській (1939,7 га), Тернопільській (628,0 га), Кіровоградській (581,5 га), в Полтавській близько 230 га, в Івано-Франківській 172 га, у Вінницькій 140 га областях. Виявлені й локалізовані вогнища у Львівській(7га) та Київській (36,4га) областях (табл. 11.1). Шкодочинність даного організму зумовлена високою плодючістю (від 50 до 400 личинок), великою кількістю поколінь (до 4 і більше), широким спектром п видів рослин, що зазнають пошкодження, високою екологічною пластичністю виду, здатністю переносити коливання температури та вологості (від мінус 40-50?С до плюс 45?С та до 30–90 %).

Щитівка пошкоджує всі наземні органи дерева. На корі (на початку червня) та на плодах (в середині червня) через 24 години після присмоктування личинок з’являються червоні плями. Личинки і заселяють скелетні гілки, стовбур і верхівки пагонів, викликають розтріскування та відмирання кори, передчасне опадання листків, зменшення приростків, викривлення та засихання пагонів в результаті чого, здрібнюється та деформуються плоди. Якщо не застосовувати винищувальних заходів, то товщина суцільного шару щитків шкідника іноді може становити до 3 мм, як наслідок, дерево може повністю загинути.

Біологія: зимує личинка першого віку під чорним щитком, кількість поколінь 1-4, шкідник народжує до 150-400 личинок.

Морфологія. Щиток самки — 1,5-2,0 мм, круглий, сірувато-коричневий або чорний, дві личинкові шкірки розташовані в центрі; тіло — лимонно-жовте, широкоовальне, звужене до пігідія, збоку передньогрудей є кругла склеротизована пляма. Щиток самця — сірувато-коричневий, видовжений до 1,0 мм.

Способи перенесення та розповсюдження: із садивним та щепним матеріалом. “Бродяжки” переповзають із дерева на дерево через гілки, крона яких змикається; переносяться з одягом, взуттям людей; знаряддями праці. Фітосанітарні заходи спрямовані на недопущення завезення шкідника з вогнищ поширення. З цією метою забороняється перевезення садивного та прищепного матеріалу плодових культур, плодів, а також рослин, що пошкоджуються щитівкою, з територій уражених щитівкою. При надходженні імпортного садивного та прищепного матеріалу проводять карантинний огляд. Карантинне обстеження насаджень проводять тричі: навесні у період цвітіння дерев; влітку на початку у середині липня; восени у вересні.

Виноградна філоксера -Viteus vitifoliae Fitch.

Систематика: Homoptera, Aphidinae, Phylloxeridae.

Рослина-господар. Монофаг — виноградна лоза. Поширена у лісостеповій зоні Чернівецької та Одеської, а також у Вінницькій областях на території загальною площею 1015 га.

11.1. Території зараження обмежено поширеними карантинними шкідливими організмами зони Лісостепу України, га (за даними Укрголовдержкарантину, 2003 р.)

* Дані наведені лише для частини території, розташованої у лісостеповій зоні.

Шкодочинність: живиться соком з листків та коренів рослини, внаслідок чого в місцях уколів з’являються пухирі та желваки, в яких розвиваються некротичні процеси, викликані хвороботворними мікроорганізмами. На пошкоджених рослинах утворюються гали. При сильному пошкодженні листки деформуються і передчасно опадають. Хвороба пригнічує рослину, зменшує асиміляцію листків, припиняє ріст коренів, знижує урожай винограду, іноді спричиняє повну загибель куща. Молоді виноградники часто гинуть до початку плодоношення.

Морфологічні особливості. Розрізняють 5 поліморфних форм філоксери: кореневу; листкову (або галову); німфу; крилату; статеву (самці та самки). Коренева форма філоксери має неповний цикл розвитку; личинки проходять п’ять віків, в останньому перетворюючись на самок. Личинки 1–2 віків зимують на коренях рослини, мають довжину 0,3–0,4 мм. Самки завдовжки 1–1,2 мм, жовтувато-зеленуватого кольору, з овальним і дещо сплюснутим тілом. Крил комахи не мають. Яйця — 0,3 мм овальні, жовто-зелені. Самки листкової форми брудно-жовті, завдовжки 1,6–1,8 мм. Німфа видовжена, оранжева; має довжину 1 мм; із зачатками крил. Крилата форма філоксери має дві пари прозорих крил, довжина тіла 1–1,25 мм, а разом із крилами 2,25 мм. Тіло оранжевого кольору, середньогруди чорні. Основна роль в розселенні шкідника належить самкам.

Статеве покоління: самки завдовжки 0,4–0,45 мм, самці — 0,25 мм. Ні самці, ні самки не мають крил і хоботка.

Біологія. Оптимальною для розвитку кореневої форми є абсолютна вологість ґрунту 17-23%. Під час літньої посуші личинки впадають у діапаузу. Розвиток однієї генерації триває 18-26 днів; кількість поколінь залежить також від глибини залягання філоксери в ґрунті: в більш глибоких шарах чисельність її зменшується. Листкова форма має 7–8 поколінь. Самка, розмножуючись партеногенетично, відкладає 250–500 яєць.

Способи перенесення та розповсюдження. На усіх стадіях розвитку шкідника розповсюджуються із садивним матеріалом. Основні переносники — корені саджанці, особливо прищепні, на коренях яких зимують личинки, та живцями американських та гібридних лоз. Листкова форма філоксери переноситься за допомогою вітру на 15 км і більше. Личинки-бродяжки пересуваються самостійно тріщинами ґрунту, за допомогою води, вітру, знарядь праці, тварин, людей тощо.

Фітосанітарні заходи захисту виноградних насаджень від філоксери в межах Лісостепу застосовуються залежно від зон: вільна від філоксери та часткового її поширення.

У вільній зоні закладка нових та ремонт існуючих виноградників дозволяються лише кореневласними саджанцями і живцями європейських та ізабельних сортів винограду Vitis vinifera та Vitis labrusca, які не пошкоджуються листковою формою філоксери. Насадження галоутворюючих сортів гібридів прямих виробників і щеплених лоз американських видів винограду оголошуються під карантином і підлягають знищенню. Усі виявлені вогнища зараження разом із гарантійними зонами навколо них згідно з методичними вказівками з боротьби з філоксерою підлягають ліквідації радикальним методом (тобто знищуються і шкідник, і лоза) .