Сторінка
7

Соціально-демографічний моніторинг сільського населення лісостепової зони

В іншу сільську місцевість із метою створення індивідуального (фермерського) господарства переселилося б 24,4% сільських безробітних. Ще більшою (29%) у складі безробітних села була частка тих, хто не визначився з планами переселення в іншу сільську місцевість для створення індивідуального (фермерського) господарства. Орієнтація міських безробітних на переселення в село з метою створення індивідуального (фермерського) господарства була нижчою, ніж прагнення до переїзду безробітних сільської місцевості. Незважаючи на такі відмінності, орієнтацію безробітних міських поселень на переселення в село для створення індивідуального (фермерського) господарства оцінювати як низьку не можна. Більшість (71,4%) сільських безробітних із позитивною установкою на переселення в іншу місцевість із метою створення індивідуального (фермерського) господарства бажала переселитися у межах свого району, 12,9 – в інші райони своєї області, 7,1% – у сусідні області.

Працювати за кордон хотіло б виїхати 56,7% сільських безробітних, із них 38,5% – на довготривалий (декілька років) термін, 8,2% безробітних села з планами виїзду на роботу за кордон не визначилися. Орієнтованість безробітних села на працю за кордоном значно вища, ніж безробітних міст. Питома вага осіб із позитивною установкою на роботу за кордоном у складі безробітних сільської місцевості була більшою від відповідного показника структури безробітних міських поселень на 17,7%, із невиробленою установкою – на 24,4%. Правда, частка бажаючих виїхати на довготривалий строк за кордон в складі сільських безробітних із позитивною установкою на роботу за кордоном була меншою (на 16,4%) ніж у міських безробітних. Із загальної кількості сільських безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном 67,2% не робили спроб її (установки) реалізації, 20,3% робили такі спроби неінтенсивно і лише 12,5% робили такі спроби інтенсивно. Істотних відмінностей у реалізації позитивної установки на працю за кордоном безробітних сільських і міських поселень не виявлено.

Позитивна установка сільських безробітних на працю за кордоном зумовлена, як і слід було очікувати, труднощами знайти роботу в Україні взагалі й за спеціальністю зокрема. На ці чинники позитивної установки на працю за кордоном вказало відповідно 25,2 і 24,3%. Усе ж бажання виїхати на роботу за кордон у зв’язку з більшими заробітками виявили і безробітні. Саме цей фактор позитивної установки на працю за кордоном назвали 43,5% безробітних села. Оскільки потреба в працевлаштуванні на селі відчувається не так гостро, як у місті, й реалізація її на селі може бути дещо відтягнутою в часі, труднощі знайти роботу в Україні як визначник позитивної установки на працю за кордоном називалися безробітними села рідше, ніж міста. Центрально- і західноєвропейськими мовами володіли лише 28,5% безробітних сільської місцевості; у міських безробітних питома вага тих, хто володіє центрально- та західноєвропейськими мовами, була значно більшою – 38,6%. Реально оцінюючи свої можливості переважна більшість (59,6%) сільських безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном хотіли б виїхати до сусідніх із Закарпаттям країн Центральної Європи (Угорщина, Словаччина, Чехія (остання хоч і не межує із Закарпаттям, але в результаті входження до колишньої Чехословаччини продовжує розглядатися як сусідня країна), Польща); у цій групі сільських безробітних домінували орієнтації на виїзди на роботу до Угорщини. Німеччину як бажану країну прикладання праці, реально оцінюючи свої можливості, назвали 17,3% сільських безробітних з позитивною установкою на працю за кордоном, США і Канаду – 13,5, Росію – 7,7%.

Працевлаштування не можна розглядати як єдиний або домінуючий фактор розв’язання проблеми безробіття на селі. Це усвідомлюють і самі безробітні. При наявності можливості вибору тільки 38,2% безробітних вибрали б працю по найму; 23,7% хотіли б займатися власною справою, індивідуальною трудовою діяльністю. Досить великими серед безробітних були частки тих, хто бажав би вести особисте підсобне господарство (13%), не працювати в суспільному секторі економіки взагалі, займатися домогосподарством (сім’єю) – 4,6%. Порівняно з міськими сільські безробітні при наявності можливості вибору більше орієнтувалися на ведення особистого підсобного господарства (в 1,69 раза); частки тих, хто хотів би займатися власною справою, індивідуальною трудовою діяльністю, домогосподарством (сім’єю), не працювати взагалі, в структурі сільських безробітних були меншими, ніж у структурі безробітних міських поселень (відповідно в 1,38 і 1,32 раза). Більшість (59,1%) тих, хто віддає перевагу роботі по найму, хотіли б працювати на державному підприємстві, в установі, організації. На роботу в приватних підприємствах було орієнтовано 32,3% (акціонерних товариствах тощо – 8,6%) тих, хто віддав перевагу роботі по найму. Орієнтація на роботу в державному секторі економіки у сільських безробітних була значно вищою, ніж у міських.

Серед реальних напрямів розширення прикладання праці на селі вагомість створення нових робочих місць була більшою (для всіх – на 66,4%, осіб, які потребують соціального захисту і не здатних на рівних конкурувати на ринку праці, – на 11%); створення сприятливих умов для самозайнятості назвали 22,6% опитаних. Порівняно з містами на селі значущість створення нових робочих місць була більшою: частка тих, хто віддав перевагу серед напрямів розширення прикладання праці новим робочим місцям, для всіх на селі була більшою, ніж у містах, на 13,7%, новим робочим місцям для осіб, які потребують соціального захисту і не здатних на рівних конкурувати на ринку праці, – на 17%.

Майже чотири п’ятих (79,4%) опитаних сільських безробітних поліпшення їхнього матеріального та морального становища, розв’язання проблеми безробіття в цілому вбачають у розширенні сфери прикладання праці в поліпшенні місця проживання. На частку тих, хто поліпшення матеріального і морального становища безробітних, розв’язання проблеми безробіття у цілому пов’язує з організацією громадських робіт, припадало 13,4%, із переселенням в райони з вільними робочими місцями – 5,2, із професійною підготовкою та перепідготовкою – 3%. Порівняно з містом на селі вагомість такого напряму поліпшення матеріального та морального становища безробітних, розв’язання проблеми безробіття в цілому, як професійна підготовка та перепідготовка, була значно (в 2,66 раза) меншою.

Можливості свого району в розв’язанні проблеми безробіття та інших негативів на ринку праці сільські безробітні оцінюють низько: як дуже малі їх оцінили 45,3%, малі – 42,2, великі – 7,8, дуже великі – 4,7. Оцінки можливостей свого району в розв’язанні проблеми безробіття та інших негативів на ринку праці у сільських безробітних порівняно з міськими були значно нижчими. Так, частка тих, хто оцінив їх як дуже малі, в складі сільських безробітних була на 41,1% більшою від відповідного показника структури міських безробітних. У міських безробітних порівняно з сільськими більшою була як частка тих, хто оцінив можливості свого району в розв’язанні проблеми безробіття та інших негативів на ринку праці як великі й дуже великі (на 89,6%), так і тих, хто оцінив їх як малі (на 4,7%).