Сторінка
3
У зв’язку з розвитком комп’ютерної техніки і сучасних інформаційних технологій за останні десятиріччя посилилася тенденція зростання обсягів фінансово – економічної інформації, доступної для використання різними категоріями користувачів – акціонерами, інвесторами, кредитними і страховими організаціями тощо. Водночас зросла потреба у забезпеченні належної достовірності та якості фінансово – економічної інформації, яка потрапляє на ринок і може розглядатися як специфічний товар. Своєрідним “сертифікатом якості ” для такої інформації є висновок незалежних аудиторів, який набагато збільшує її достовірність і, відповідно , вартість. Одже аудит бере безпосередню участь у процесі виробництва та створення нової вартості.
Слід зазначити, що у Радянському союзі бухгалтерський облік було організовано на високому рівні. Зокрема багато уваги приділялося розробці та вдосконаленню методології ведення бухгалтерського обліку для всіх галузей народного господарства з урахуванням галузевої специфіки ведення обліку. Було розроблено загально прийняті зразки первинних документів. Це зумовлено тим фактом, що держава була єдиним власником майна, а тому існувала потреба у створенні єдиної та чіткої системи облікового контролю.
Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався в 1991 році після набуття Україною незалежності.
Офіційне визнання обов’язкового аудиту відбулося в 1993 р., у зв’язку з прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність” , у якому визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення системи незалежного контролю з метою захисту інтересів власника. Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська палата України (АПУ), яка функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Також у 1993 році згідно того ж Закону України “Про аудиторську діяльність” була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні.
Розвиток аудиту в Україні налічує три етапи:
Перший - 1987 -1992 рр. - створення перших аудиторських структур.
Другий – 1993-1998 рр. - формування нормативно – правової бази аудиту в Україні.
Третій – 1999 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій нормативно – правовій базі.
18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту. За цей час з мало відомого терміну аудит перетворився на невід’ємний елемент ринкових відносин.
1.2 Очевидно сьогодні в Україні вже не залишилося людей, які б не чули слова ‘аудит” у всіх його реальних і нереальних іпостасях.Можна досить впевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся. Переживши з 1993 р. злети і падіння, аудит поступово завойовує власну нішу в сфері фінансового контролю сучасного підприємництва в досить твердій конкуренції з фіскальним контролем у всіх його проявах. З урахуванням світової інтеграції іглобалізації час ставить перед українським аудитом досить конкретні задачі, на рішенні яких і варто зосередитися аудиторській громадськості.
Після перших боязких кроків на початку 90 – х років аудит в Україні став заявляти про себе усе голосніше, займаючи важливе місце в сфері фінансового контролю за діяльністю суб’єктів господарювання. Це особливо значимо в умовах становлення законодавчої і нормативної бази, реформування власності і системи оподаткування.
Як відомо, аудит у нашій країні одержав розвиток із прийняттям Закону Укаїни “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ. Відповідно до нього проводилася сертифікація аудиторів, затверджувалися аудиторські фірми і видавалися ліцензії і сертифікати на цей винятковий вид діяльності.
Критерієм високої якості роботи аудиторської фірми чи аудитора в цей період була гарантія правильності податкових розрахунків і своєчасності сплати в їхній бюджет. Орієнтиром же податкових інспекцій було виконання плану по штрафних санкціях. На цьому грунті між даними інститутами виникла нездорова конкуренція. Підприємства, з одного боку, були зобов’язані в досить стиснутий термін здійснювати платний аудит, аудит з іншого боку-не звільнялися від планових перевірок податковими органами.
У результаті численних звертань підприємств у Верховну Раду України з приводу скасування обов’язкового платного аудиту аудиторськими фірмами, а також зусиллями досить впливового у вищому законодавчому органі країни промислового лобі сфера дії ст. 10 Закону була обмежена (постанова Верховної Ради України “Про внесення змін у пункт 7 постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в чинність Закону України “Про аудиторську діяльність” від 26 березня 1996 р. №110/96-ВР). У коло суб’єктів, що хазяюють, що піддаються обов’язковому аудиту, входять банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, інвестиційні фонди і компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії й інші небанківські фінансові установи.
Радикальні зміни в податковому законодавстві, недостатньо чіткі і суперечливі тлумачення норм податкового права фахівцями податкових органів різного рівня змушували шукати компроміс між ціною аудита і вигодою, отриманою в результаті консультацій і перевірок аудиторськими фірмами. Аудит був затребуваний уже за підсумками фінансово-господарської діяльності підприємств за 1996 рік.
У малих підприємств виникла потреба не тільки в одержанні епізодичних консультацій по бухгалтерському і податковому обліку, але й у його відновленні чи супроводі.
Розвиток інвестиційних процесів в Україні обумовило необхідність посилення контролю за цільовим використанням коштів. Мова йде про контроль з боку як інвесторів за використанням вкладених ними коштів, так і держави – у випадку використання коштів Державного інноваційного фонду України. При цьому аудиторські фірми покликані захищати, насамперед, інтереси власників і не повинні трансформуватися в органи державного контролю.