Сторінка
15
Зауважимо, що ця втрата може трапитися також і в рамках філософії, яка визнає цінність у нашому сенсі.
Для цього достатньо було би припустити, що людська воля „прив’язана” до цінності вже в силу своєї природи. У такому випадку воля воліла б кожну річ тільки під оглядом цінності. Тобто воля перебувала би у такому відношенні до цінності, у якому, на думку евдемоніста, вона перебуває до bопит або до щастя. При цьому ми були б змушені інтерпретувати навіть звичайну приємність як цінність — звичайно, як одну з найнижчих форм цінності. Схоже на те, що Шелер дотримувався подібної думки. Згідно з цією позицією, відповідь на цінність не містить у собі жодного вибору на користь цінності, оскільки вже в самій природі людської волі закладена спрямованість до цінності і це фактично запобігає можливість воліти щось відмінне від цінності. Це означає, що наше завдання у стосунку до цінності полягає лише у наданні переваги вищим цінностям перед нижчими. Думка автора, на відміну від цієї, полягає у тому, що вибір на користь цінності таки справді має місце, і так стається тому, що існує альтернатива до цінності. Просте задоволення в жодному разі не є мінімальною формою цінності. Ми радше можемо сказати, що воно повністю позбавлене цінності, будучи цілком відносним і залежним від того, що ми потребуємо і що приносить нам задоволення, а отже, зовсім не має гідності реальної, об'єктивної доброти.
Хіба ж зможе автор, запитає себе читач, дати відповідь на „одвічне" питання стосовно об'єкта нашої волі в термінах, відмінних від цінності? У своїх міркуваннях я йду услід за фон Гільдебрандом, визнаючи певний характер позитивності, спільний для всіх видів добра: цінності, просто задоволення та інших видів добра, які ми тільки зможемо артикулювати. Він не вважає позитивну важливість видом або категорією доброти, правильніше було би її розуміти як транскатегоріальну доброту: вона є об’єктом волі, тобто тим, без чого наша воля не могла би бути „зрушеною” або зацікавленою чимось. Відповідно фон Гільдебранд визнає також негативну важливість як транскатегоріальне зло, без якої воля не змогла би відвернутися від чогось або відкинути певну річ. У такому разі об'єктом волі є своєрідні абстрактні доброта або зло. [17,275c.]
Якщо це так, то поняття об'єкта волі розширюється настільки, що вже не збігається із виміром цінності антицінності, а радше містить його у собі як один із можливих видів добра, таким чином залишаючи особу перед вибором виду об'єкта, який стане для неї мотиваційним чинником. А отже, вибір цінності у цій ситуації у далеко більш автентичний спосіб виявляє самотрансцендентність ціннісної відповіді, ніж це може бути представлено у моральній філософії Шелера.
Для того, щоб відкрити себе світові цінностей, зробити крок назустріч доброті цінності і жити задля неї, необхідно прийняти фундаментальне за своїм значенням рішення. Натомість ми можемо також вирішити жити суто задля приємності, ставлячи на центральне місце наше власне існування і наше задоволення, в той же час цілком свідомо відвертаючись від всього, що має в собі цінність. І справді, це рішення за або проти цінності є виявом нашої найбільш фундаментальної свободи. Відповідь на цінність народжується не просто з природи самої волі. Ми вибираємо між цінністю та іншим видом добра, яке в принципі також могло б зайняти місце цінності, була б на це наша воля. Відповідаючи ж на цінність, ми трансцендуємо самих себе, і цю трансцендентність не може пояснити ніяка евдемоністична теорія.
Підсумовуючи наші роздуми, можемо сказати наступне. Для того, щоб змалювати самотрансцендентність людської особи у ціннісній відповіді, ми протиставляємо нашу позицію позиції евдемоністів у контексті таких двох тверджень. (1) В евдемонізмі відсутнє поняття цінності і відповіді на цінність. Теорія залишається в рамках уявлення про bопит і бажання мого власного добра. (2) Немає також відмінності або контрасту між bопит і важливістю суто суб'єктивного задоволення. У першому випадку евдемонізм не може пояснити трансцендентності відповіді на цінність, а у другому — виникають серйозні труднощі із розумінням трансцендентності, досягнутої у бажанні bопит.
Навіть якщо б якась філософська течія наблизилася до розуміння цінності, таким чином „піднімаючись” над евдемонізмом, усе ж вона не буде спроможною належно оцінити і зрозуміти трансцендентність особи у відповіді на цінність, якщо відсутнє ясне усвідомлення різниці між простим суб'єктивним задоволенням і цінністю.[17,332c.] Про цю трансцендентність ми повинні висловити ще кілька важливих думок. Необхідно пояснити, яким чином повнота трансцендентності завжди несе із собою звернення до того, що ми називаємо світом цінностей. Наприклад, хтось відчув або побачив гідність іншої особи, можливо, навіть був уражений чи зворушений нею, але не доклав ані найменшого зусилля, щоб поєднати і порівняти своє сприйняття особової гідності з іншими пережиттями цінностей, носіями яких є неособові сущі, а отже, не встановив докорінної відмінності між цінністю особи і, скажімо, рослини. Тоді ми маємо підставу твердити, що у такому ціннісному пережитті особової гідності до значної міри відсутня трансцендентність. Або припустимо, що хтось однаковим чином сумує як із приводу відсутності моральної порядності, так і музичного слуху в іншій особі, тобто жаль, пережитий у першому випадку, є фактично повністю ідентичний із жалем у другому випадку. У такій ситуації ми знову маємо можливість ствердити, що, незважаючи на те, що жаль може мати характер відповіді на цінність, відчуття пропорції та ієрархії, притаманних світу цінностей, настільки невпорядковане і перекручене, що тим самим цілком компрометується і ставиться під загрозу трансцендентність, яка, можливо, була досягнута в одному із згаданих випадків. Ще один характерний приклад. Якщо хтось засуджує злочини Гітлера, то ми схильні бачити у його позиції справжню відповідь на цінність. Проте, коли ми довідуємося, що ця особа з таким самим обуренням засуджує грішки корумпованого місцевого політика, тоді звинувачення, висловлені проти Гітлера, втрачають свою силу. Втрата фундаментального відчуття пропорції у звинуваченнях такої особи, на нашу думку, руйнує їх і не дає можливості досягнути у жодному із випадків справжньої трансцендентності у напрямку до того, що є добрим або злим у собі.
Завантажити реферат