Сторінка
4
Бог створив чоловіка земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою». [6,70c.]
Якщо автор бажає говорити про спосіб появи людини на Землі, то його твердження потрапляють на грунт, який наука зробила предметом свого вивчення. Ці досліди привели, частково, до появи еволюційної гіпотези: через безконечний ряд поколінь людина походить від тварин, близьких за своєю будовою до людського виду. Теперішні мавпи ніби творять бічну галузку, яка у невизначеному і надзвичайно віддаленому в часі спільному предкові зустрічалась із людською віткою. В гіпотезах і теоріях стосовно еволюції надто багато темних місць для того, щоб неспеціаліст зміг прийняти еволюціонізм у тому виді, у якому він представлений у численних науково популярних виданнях. Існує чимало таємниць, що оточують виникнення життя і людини, які не спроможні пояснити або просто не беруться з'ясувати автори різних еволюційних гіпотез. Однак, яка б не була наукова цінність еволюційної гіпотези, запитаймо себе: чимають право богослови й екзегети заперечувати вченим іти таким шляхом? Відповімо: «Так» [4,121c.], якщо з Об'явлення ясний спосіб, за яким діяв Бог, створюючи тіло людини; “Ні” , якщо в Об'явленні не існує такої ясності. Отож, Св. Письмо не подає нам такої твердої впевненості. Ставиться питання: чи слід відкидати еволюційну гіпотезу, спираючись на дані Біблії? Відповідь залежатиме від того, як ми приведемо у священному тексті границю між способом твердження та стверджувальною реальністю. Який намір гагіографа? Чи він має на увазі, що тіло первісної людини було взяте прямо із землі (тобто з неорганічної матерії), абовін бажає говорити, що людина була створена з двох елементів матеріального, утвореного із раніше існуючої матерії, та другого — неіснуючого раніше, який походить від Бога (ми, сказали б — духовного начала)? Згідно з першим тлумаченням гагіограф недвозначно висловлюється про спосіб створення людини; друге — залишає спосіб без уваги та обмежується фактом створення та результатом акту сотворення.
Перше тлумачення виключає еволюціонізм друге — не виключає еволюціонізму, якщо він допускає божественне втручання. Чимало дослідників зразу віддали перевагу першому варіантові. Ті, що дотримуються такого тлумачення, тим самим доводять, що мають практичний склад розуму. Вони вважають, якщо дані науки ще не точні, якщо йде мова тільки про гіпотезу, то нащо відкидати прямий зміст Письма з любові до остаточно не доведеної гіпотези? Проте, й гіпотезу слід приймати до уваги, передовсім, коли, як у випадку з еволюцією, вона має чимало прихильників. Тому екзегети повинні в еволюції бачити серйозний привід для перегляду своїх позицій, щоб спробувати точно визначити намір гагіографа, не задовольняючись смислом, який може показатись „прямим" для нас, пізніших читачів. А втім, якщо ми уважно вивчимо текст розповіді про сотворення людини, то дійдемо наступних спостережень. У цій розповіді, як ми бачили, справи йдуть одна за одною у психологічному та дидактичному порядку. Потребами дидактичного характеру пояснюється і поділ акту сотворення людини на два послідовних моменти: спочатку тіло, потім душа.
Ніхто не буде твердити, що спочатку Бог зробив статую або щось подібне до трупа, щоб потім дав йому життя. Навіть прихильники прямого смислу не доводять до такого ступеня очевидний антропоморфізм ситуації. Але й ніхто теж не буде заперечувати, що такий поділ на два моменти цілком доречний для того, щоб переконати юні уми як слід розуміти відмінність між тілом і тією життєвою першоосновою, яку ми називаємо душею. Отож, це єство для виховної мети спершу зображене без життя, чим же воно буде, якщо не “чистою матерією” — “земним порохом?” [7,93c.]. Як же міг виразити свою думку гагіограф? І все ж ми маємо справу зі способом вираження божественної дії і залишаємось у літературній площині, не переходячи в об'єктивну площину самого способу дії Бога.
Друга розповідь про сотворення світу, а також розповідь про гріхопадіння повна антропоморфізмів.
Бог дмухає у ніздрі людини, насаджує фруктовий сад, хоче бачити, як людина назве тварин, робить для людини шкіряну одежу тощо Очевидно, автор бажає використати або зберегти у своїй розповіді особливо примітивну мову, пристосовану для народу, який знаходиться у дитячому стані. Хіба не можна повністю охопити поняттям “антропоморфізм”[31,249c.] таке зображення Божої дії, при якому використовуються ті же слова, що і при описі роботи гончаря? Або, у крайньому випадку, хто наважився б, беручи до уваги такий контекст, визнати безумовно помилковим таке тлумачення?
3. Згадування землі, як складової частини людського тіла, в той час уже було в ужитку. А це було продиктоване спостереженням, по-суті, правильним, що хімічні елементи, як складові частини тіла людини, ідентичні з тими, що складають довкілля, з якого організм їх безперервно приймає і якому їх повертає.
Чи не міг гагіограф засвоїти собі це уявлення про землю, невдаючись до надзвичайного Одкровення про точний спосіб, яким користувався Бог, створюючи людство?
Гагіограф говорить про безпосередню дію Бога, яка перетворює неорганічну матерію у тіло первісної людини. Проте не слід стверджувати, що цим виключається участь вторинних причин, як, приміром, живих (тваринних) організмів, які, розвиваючись, тим самим сприяли утворенню людського тіла. Часто бо біблійна мова дійсно безпосередньо приписує Богові те, що є наслідком і вторинних причин. Наприклад, у зв’язку з утворенням людського тіла в утробі матері не раз у біблійному тексті висувається думка, що це відбувається завдяки Богу: «Ти створив моє нутро, Ти мене виткав в утробі матері моєї». [49,331c.]
У подібному контексті знову виникає образ землі: “Згадай, благаю, що Ти мене виробив, неначе глину, і -хочеш знову у порох мене повернути” Якщо додамо ще наступне:
“Дух Божий творив мене, і подув Всесильного мене оживляє”, [42,287c.] отож, таким чином, дійдемо до наступного питання:що ж, на кінець, додає гагіограф, говорячи про спосіб сотвореная первісної людини, до того ж, що Іов у своїй книзі говорить про сотворення усякої людини. Чому же слова, які у Іова визначають опосередковану дію Бога, у книзі Буття повинні обов'язково означати безпосередні дії? Якщо у книзі Іова контекст поетичний, то у книзі Буття він антропоморфічний, і в обидвох випадках мається на думці застереження тину якщо можнатак виразитись.
На закінчення підкреслюю, що ні зміст тексту, ні гаданий намір автора не дають відповіді на питання, чи слід вважати створення Богом первісної людини безпосереднім чином чи опосередкованим, що вимагало чи не вимагало участі другорядних причин. Насправді, стверджується факт, що людина створена Богом, і факт, що тіло утворене з матерії. Про спосіб, якщо не брати до уваги аналоги з гончарем, нічого не сказано.
Таким чином, про спосіб в об'єктивному плані нічого не мовиться. Значить, текст залишається осторонь проблеми участі вторинних причин. Що стосується наміру автора, то нема необхідності, щоб він свідомо обминав вирішення цієї проблеми, досить, щоб він про неї просто нічого не знав!
Завантажити реферат