Сторінка
20
У випадку моральних імперативів — вважають вони — навіть мови не може бути про якийсь нестерпний тягар, який падає на самість особи. Якраз навпаки, завдяки „зустрічі" з моральним імперативом особа як ніколи „пробуджується" і приходить до усвідомлення себе і свого існування. Коли Томас Мор акцентує нашу увагу на людському „Я", він підкреслює зв'язок не просто із цінностями, а із цінностями як посередниками, які дають йому можливість пережити імперативний обов'язок. Обов’язок, який дозволяє йому позбутися своєї гордості, злості, недоброзичливості, різних пристрастей і у максимально повний спосіб стати джерелом своїх власних дій і вчинків. На попередніх сторінках для того, щоб ознайомити читача з ідеєю вольової суб'єктності, ми звернулися до пережиття морального імперативу, даного нам у глибині нашої совісті, і розглянули здатність такого імперативу в унікальний спосіб „доручати нас самим собі". Моральний імператив кидає нам виклик, який оживляє найглибші виміри нашого „Я”, стимулюючи наше прагнення самостійно детермінувати свої дії і вчинки. Ми встановили, що ця суб'єктність виявляє себе тоді, коли людина внутрішньо сприймає себе розірваною надвоє, роблячи щось усупереч своїй совісті і при цьому ще й усвідомлюючи, що вона чинить недобре. Дію пережиття, що його приносить із собою імператив, чудово описав фон Гільдебранд, наголосивши на дещо парадоксальній структурі такого пережиття:[17,161с.]
Моральний заклик, адресований людині, вимагає її втручання в певній ситуації. Можливо, іншому загрожує небезпека чи, можливо, її саму примушують учинити зло і їй необхідно відмовитися від цього. Людина „збагнула" морааьно значиму цінність, розуміє її заклик і усвідомлює моральний обов’язок, звернений до її совісті. З одного боку, повне підпорядкування морально значимому благові свідчить про те, що трансцендентність сягнула свого найвищого рівня. З іншого боку, цей заклик, будучи морально зобов'язуючим, у незрівнянний і винятковий спосіб містить у собі (ця річ стосується тебе). У певному розумінні цей заклик є найбільш інтимною й особистою „моєю справою”, яка дає мені можливість в особливий спосіб пережити унікальність моєї особової самості.
Найвища об’єктивність і найвища суб'єктність переплелися у цьому випадку. Можна навіть сказати, що тут присутній найбільш драматичний момент входження у наше земне життя. З одного боку, я підпорядковую себе чомусь, що в жодному разі не виступає переді мною як просто „об'єктивне добро для мене”, а радше як щось, що апелює до мене своїм характером цінності в собі. А з іншого боку, оскільки мова йде про моральний обов’язок з його унікальним впливом на особу, який в кінцевому підсумку є божественним словом, зверненим до мене, то моє рішення йти услід за закликом чи, може, відвернутися від нього, у надзвичайний і незрівнянний спосіб торкається мого власного життя. Коли моральний заклик, адресований мені, звертається до моєї совісті, тоді одразу ж виринає питання мого власного спасіння. Таким чином важливість моменту полягає не просто у бажанні чи небажанні підкоритися імперативу, — річ у тому, що вирішується питання мого життя як особи, питання мого спасіння.
Ми можемо тільки дивуватися з „ніжної сили" моральних імперативів. Незважаючи на те, що вони настільки вимогливі у своєму характері і так владно, сповнені божественного авторитету, звертаються до нас, усе ж, згідно з фон Гільдебрандом, вони не чинять ані найменшого насилля над особою, не тероризують її і не маніпулюють нею, а, навпаки, звертаючись до найглибших і найінтимніших вимірів її особового буття, підсилюють і роблять явною її здатність діяти по-справжньому самостійно. їхня „ніжність” проявляється також і у тому, що ми можемо відносно легко проігнорувати їх чи просто примусити або відкинути від себе.[22,321c.]
Що ми можемо зробити з цими суперечними думками стосовно моральних імперативів? Чому Шелер та інші філософи не погоджуються з тим, що моральні імперативи радше доповнюють і розвивають особове існування, а не закріпачують і руйнують його? Чи, можливо, фон Гільдебранд, Ньюмен та інші філософи, які дотримуються схожих поглядів, не помічають елементів сліпоти, що супроводжують життя того, хто перебуває під зобов'язуючим впливом імперативів?
За відповіддю не треба далеко ходити, не так уже й важко пояснити цей конфлікт думок.
Фон Гільдебранд вважає, що навіть у стосунку до моральних імперативів ми можемо діяти з повним розумінням і усвідомленням ситуації. Зауважте, як у щойно цитованому фрагменті він наголошує на важливості нашого розуміння морально значимих цінностей, яке є передумовою й основою нашого пережиття обов’язку. [17,163c.] Можливо, читач не погодиться з тим, що це розуміння дає мені змогу усвідомити імперативне „повинен" обов'язку як моє власне. Мова, вважатиме він, може йти хіба що про привласнення іншого „повинен”, що його несе із собою відповідь на цінність. Це правда, що фон Гільдебранд, який очевидним чином розмірковує над моральним обов'язком у всій його імперативності, не згадує про якесь подальше ціннісне розуміння. Проте неважко буде відшукати це розуміння самостійно. У кожному пережитті імперативного характеру обов'язку присутнє, хай яким прихованим і неявним воно є, сприйняття Бога. І це сприйняття є сприйняттям Бога в термінах цінності. Якщо б ми сприймали Бога лише як усесильного і не переживали б при цьому Його святості, а, отже, як Того, Хто заслуговує на наш послух, то Його незрима присутність у кожному моральному обов'язку не була би джерелом імперативності обов'язку й нам залишалося б тільки дивуватися, звідки ж береться ця імперативність. Є ще один елемент такого розуміння, який необхідно згадати. Ми усвідомлюємо внутрішній зв’язок між морально значимою цінністю й імперативним обов’язком. Ми розуміємо також зв’язок між скінченною цінністю і божественним підґрунтям обов’язку. У такому випадку, якщо наша відповідь на моральний обов’язок проникнута наміром безумовного підпорядкування і посвяти, вона все ж залишається в рамках нашого ціннісного розуміння і сприйняття. Ми бачимо й усвідомлюємо ціннісний аспект нашої відповіді, а отже, відпадає проблема „сліпоти" у наших діях. Якщо читач розуміє хід моїх міркувань, то у нього не повинно бути жодних проблем із прийняттям позиції фон Гільдебранда стосовно аспектів суб'єктності та об'єктивності морального обов'язку.
Завантажити реферат