Сторінка
1

Свобода як моральна цінність людського буття

Принципова цінність свободи в найрізноманітні­ших її проявах – один з наріжних каменів сучасної цивілізації, сучасної не в розумінні примхливого сьогодення, а відповідно до того, як вона формувалася з часом, аж поки не набула своїх нинішніх рис;

Г. В. Ф. Гегель небезпідставно визначав всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи – згодом Ф. Енгельс в «Анти-Дюрінгу», наче продовжуючи цю гегелівську думку, говорив про те, що кожний крок вперед на шляху культури був кроком до свободи.

І справді, крок за кроком, міліметр за міліметром люди впродовж усієї історії відвойовували, утверджу­вали й розвивали цю свою фундаментальну здатність, причому кожне посування вперед у її осягненні підси­лювало відчуття автентичності людського буття, супро­воджувалося спалахами творчої енергії й високого ентузіазму. Ось, наприклад, яскраве свідчення періоду греко-перських воєн V ст. до н. е. – слова двох спар­танців, Сперхія і Буліса, у відповідь на пропозицію перського воєначальника Гідарна перейти на службу до царя Ксеркса, котрий саме воював із греками: «Гідарне! Ця порада . іде від людини, яка добре не розуміє, як стоять справи . Що означає бути рабом, ти це добре знаєш, але що таке свобода, ти ще не спробував, чи вона солодка, чи ні, бо якби ти випробував її, ти порадив би нам битися за неї не списами, а сокирами»4. Яким почуттям власної гідності віє від цієї гордої відповіді!

Якщо античні греки й римляни сприймали свободу як свою природну властивість – певну даність, котру вони мають захища­ти, коли їй загрожує небезпека, –то в давній Іудеї, що перебувала під римським ярмом, ідея свободи, починаючи вже з І ст. н. е., трансформується в ідеал визволення і пов'язується з повстанням проти іноземних загарбників. Як зазначає в цьому зв'язку су­часний дослідник, «євреї були, судячи з усього, першим з народів давньої культури, котрий у ситуації поневолення створив чітку ідеологію боротьби за національне визволення, поклавши в осно­ву заклик до свободи» . І на монетах, викарбуваних у Єрусалимі в трагічні дні антиримського повстання напередодні зруйнування Храму (70 р. н. е.), можемо вже читати: «Другий рік свободи (херут) Сіону»; через 17–18 століть слово «херут» стає паролем визвольних рухів новітнього часу –вдавалися до нього, зокрема, й російські декабристи.

Якісно нових рис набуває ідея свободи в християн­стві, що переводить уже опрацьовану, як ми бачили, культурою ідею «звільнення» у внутрішній, духовно-моральний план: душа людини звільняється від все-і охоплюючого диктату старозаповітного Закону, й перед

нею відкривається простір (звісно, далеко не безпро-блемний) вільного вибору, вільної жертви, вільного відповідання Богові. Впродовж тисячоліть історії хри­стиянства свобода утверджується як один з найглибших внутрішніх вимірів існування людини, людського «я». «"Я" . це – свобода», – читаємо, зрештою, ми в С. К'єркегора6.

Втім, свобода заявляє про свої права й у царині зовнішніх стосунків між людьми. Вже епоха Відрод­ження означала в цьому плані певне оновлення вироб­лених античністю уявлень про громадянську свободу, які з плином часу набувають дедалі конкретніших рис, збагачуються економічними, соціальними, політични­ми та власне гуманітарними аспектами. Основні віхи на цьому шляху – формування засад вільного підприєм­ництва, буржуазні революції XVII–XVIII ст., євро­пейське Просвітництво, боротьба трудящих за свої права, опір тоталітарним режимам, сучасний правоза-хисний рух .

Усе перелічене, однак, – лише окремі історичні й культурні модифікації основоположної ідеї європейсь­кої свідомості, яка спалахує і в мужніх словах спар­танських вояків, що не схилили голови перед перським сатрапом, і в діяннях героїв антифашистського опору, і в моральній позиції наших недавніх дисидентів. Це про неї, натхнені її непереборними чарами, складали пісні Володимир Висоцький і Олександр Галич. Великий французький поет XX ст. Поль Елюар писав, що народився для того, аби назвати її ім'я. Хоча, звичайно, ім'я це називали й до нього – зокрема славетний рицар Дон Кіхот Ламанчський звернувся одного разу до свого вірного зброєносця з такою палкою промо­вою: «Воля, Санчо, є одна з найдорогоцінніших щед­рот, які небо виливає на людей; з нею не можуть зрівнятися ніякі скарби: ні ті, що криються в надрах землі, ні ті, що заховані на дні морському. Заради волі, так само, як і заради честі, можна і треба ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільше з усіх нещасть, які тільки можуть скоїтися з людиною»7.

Для кожного, зрештою, настає свій час назвати сво­боду її власним ім'ям.

Поза іншим, це важливо й з огляду на різноманіт­ність конкретних проявів самої ідеї свободи, інколи таких, що вульгаризують її до невпізнання. Існує, зок­рема, свобода анархічна, свобода, що переростає у сваволю – гірше за те, утверджує себе як своєрідне раб­ство навиворіт. Як афористично формулює сутність цього досить поширеного розуміння свободи його апо­логет Д. Донцов, «без панування нема свободи . Хто не запанує, не матиме волі»8. Отже: або ви пани, тоді ми – раби й холопи, або ми люди вільні, тоді ви – раби нашої волі. Третього в такій інтерпретації не дано.

Після всього сказаного немає потреби спинятися на моральній кваліфікації подібної, сказати б, свободи з приставкою «недо». Повноцінна в моральному відно­шенні свобода передбачає, як ми вже бачили, свідоме ставлення людської суб'єктивності до власної волі, вміння підпорядковувати її загальнолюдським смислам і цінностям, нормам універсального спілкування. Освоєння зовнішньої реальності й моральний контроль над самим собою постають двома рівною мірою важливими моментами справжньої людської свободи.