Сторінка
5
Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900рр.) народився у сім'ї видатного ро- сійського історика Сергія Михайловича Со-ловйова. Дід Володимира Соловйова, як і його прадід - священники. Володимир Соловйов закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. Захистив у 1874 році магістерську дисертацію «Кризис западной философии. Против позитивистов», у 1880 році - докторську дисертацію «Критика абстрактних начал». Академічна кар'єра Володимира Соловйова обірвалася після публічного звернення до царя зберегти життя народовольцям, організаторам вбивства Олександра II. У 80-ті роки, мріючи про відновлення єдності християнського світу, виступав за возз'єднання церков. Перші уявлення про його філософську систему можна скласти уже за назвами основних творів «Оправдайте добра» (1897); «Теоре-хическая философия» (1899); «Три беседы» (1900); «Жизненная драма Платона» (1898); «Смысл любви» (1894) та ін. На різних етапах духовної еволюції Володимиром Соловйовим глибоко осмислені, пережиті і засвоєні ідеї багатьох мислителів: філософія Стародавнього Сходу, Платона, патристика, середньовічна філософія, західноєвропейська думка - Іммануїл Кант, Георг Ге-гель, Микола Гартман, Артур Шопенгауер, Якоб Бьоме, досягнення вітчизняної філософської думки від слов'янофілів до Памфіла Юр-кевича (учителя філософа). Володимир Соловйов - автор оригінальної філософської системи, у якій основні риси російської релігійної філософії представлені особливо рельєфно. Філософ намагався створити цілісну систему, що зв'язала б в одне ціле запити релігійного і соціального життя людини. На думку Володимира Соловйова, в основу такої системи знання повинно бути покладене християнство як цілісне релігійне вчення, а не якісь окремі конфесії (православ'я, католицизм або протестантизм), як вважало багато філософських і релігійних мислителів до нього і після нього. Унікальність філософського підходу Володимира Соловйова в тому, що вчення носить екуменічний (вселенський) характер. Іншою особливістю філософії Володимира Соловйова те, що є намагання включити у християнський світогляд нові досягнення в філософії, історії і природознавстві і тим самим створити своєрідний синтез релігії і науки. У ранніх творах Володимира Соловйова є цілісний філософський світогляд, де представлені проблеми епістемології, феноменології, онтології, історіософії та етики. Тут же викладено уявлення про філософію, її предмет і функції в суспільстві. Філософія визначається як справа особистого розуму. Філософське пізнання є свідомо дія особистого розуму або окремої особи у всій ясності її індивідуальної свідомості. Суб'єкт філософії є здебільшого одиничне, як таке, що пізнає. Звідси висновок, що філософія є світогляд окремих осіб. Предметом справжньої філософії, за Володимиром Соловйовим, є всеєдність. У «Кризисе западной философии» дається визначення: «всеєдність є все-єдиний першопочаток усього існуючого. Цей всеєдиний першопочаток У своїй дійсності, що проявляється, яку пізнаємо у сфері нашого досвіду, має, безперечно, духовний характер. Ця духовна дійсність належить першопочаткові незалежно від нашої свідомості і перед нею». Джерела ідеї всеєдності лежать у слов'янофільській ідеї соборності, але надається цій ідеї онтологічна забарвленість всеохоплюючого космічного значення. Цікавими є прийоми обґрунтування Володимиром Соловйовим ідеї всеєдності. У творі «Читання про Боголюдство» Володимир Соловйов пише, що соціалізм - більш справедлива суспільна система, аніж капіталізм. Капіталізм породжує формальну рівність, а соціалізм йде далі, дає людям рівні права на саме життя - освіту, здоров'я, житло. На думку Володимира Соловйова, піклування соціалізму про матеріальну сторону життя цілком природне, справедливе і прогресивне, оскільки матерія так само має свої права. Але людина не тільки матерія. Людина, задовольнивши матеріальні потреби, нудьгує. Нудно і страшно, що попереду - неминуча смерть. Дійсно, якщо людина приречена на смерть, на розчинення в океані механічних мертвих сил, то людина подібна приреченому до страти. Порятунком із цієї трагічної ситуації буде віра в те, що у світі побутує не тільки (І матеріальне, але й вищий духовний початок, який має в собі зміст. Таким початком, вважали російські релігійні філософи, може бути тільки Бог. Усе духовне життя людини основане на тому, що у світі є сенс, без такого переконання людина стає нігілістом, внутрішньо руйнується і перестає бути людиною у власному розумінні слова. Визнання змісту у світі фактично означає визнання у світі абсолютного початку, абсолютної істини. Якщо визнати, що всі істини відносні, як багато хто зараз вважає, то тоді нема і сенсу. Володимир Соловйов виступив проти філософії плюралізму, за якої абсолютної істини немає. Плюралістична філософія часто ототожнюється з суттю демократії і свободи. Заперечуючи присутність у світі абсолютної істини, стверджуючи, що істин стільки ж, скільки людей, і всі ці істини рівні за статусом, така філософія практично підміняє істину думками. Тут має місце змішування права людини на свободу думки з визнанням існування єдиної і абсолютної істини. На захист своєї позиції Володимир Соловйов наводить приклад роботи окремих органів людського організму. Гармонійний зв'язок органів об'єднує їх у єдине ціле, і це ціле не є щось таке насильницьке стосовно окремих органів, а умова їх вільної діяльності. Закон органічної єдності і є абсолютна істина тіла людини. Умова абсолютності істини - єдність, а не довільна плюралістична множинність. Свобода, вважає Володимир Соловйов, є тільки один із видів необхідності. Вільною у повному розумінні може бути людина, а не її окремий образ. І все-таки, щоб бути по-справжньому вільною, людина повинна знайти вищу єдність або Абсолютну Істину. Своє вчення Володимир Соловйов тому і називає філософією всеєдності. Суще, далі розмірковує філософ, є єдине, всеохоплююче. Вищий й нижчий рівні буття взаємопов'язані, оскільки нижче виявляє тяжіння до вищого, а вище вбирає в себе нижче. Онтологічною основою всеєдності виступає божественна Трійця в її зв'язку з усіма божественними творіннями, у тому числі і Людиною. Основний принцип всеєдності -все єдине у Бозі. Всеєдність - єдність творця і творіння. Бога Володимир Соловйов характеризує як космічний розум, істоту иадособистісну, особливу організуючу силу, що діє у світі. Онтологія Володимира Соловйова будується переосмисленням відносин між категоріями буття і сущого, при використанні таких понять, як суть, існування, світова душа, абсолют та ін. Поняття буття має два повністю різні розуміння, зміст і якщо абстрагуватися від такої різниці, то втрачається всякий визначений зміст, залишається тільки слово. Володимир Соловйов говорить: «Коли я кажу: Я є або ця людина є, і потім, коли я говорю: ця думка є, це відчуття є, то я вживаю дієслово бути в різних визначеннях. У першому випадку я застосовую предикат (висловлювання про суб'єкт) буття до відомого суб'єкта, у другому - предикатові суб'єкта, іншими словами, я стверджую у першому випадку буття як реальний атрибут суб'єкта, що воно і є насправді, у другому ж випадку я стверджую буття тільки як граматичний предикат реального предиката, що може мати тільки граматичний зміст і не відповідає нічому дійсному. Насправді, моя думка або моє відчуття суть не що інше, як відомі образи буття мого суб'єкта, деяке моє буття, і коли я кажу: я єсмь, то під єсмь, на відміну від я, розумію саме дійсні образи мого буття. Тут Володимир Соловйов розмірковує про те, що всяке судження є тільки логічна копія відношення сущого як такого, що володіє буттям, до буття як предиката, або прояву сущого. Усяке буття може бути лише остільки, оскільки є володар або носій буття, у протилежному випадку. Це абстракція, що нічого не виражає. Фундаментальним виявляється суще, яке виступає як суб'єкт всякого реального судження, тоді як буття є завжди предикат. Розгляд буття і сущого як основних онтологічних категорій породили у філософії Володимира Соловйова новий аспект розуміння діалектичне зв'язаних категорій. Суще як таке (Бог) породжує тріаду: дух - розум - душа, суть (ідея) стає як благо, істина і краса, а буття (природа) розкривається як воля, уявлення і відчуття. У філософії всеєдності своєрідно витлумачується історико-філософська проблема матерії. Володимир Соловйов реанімує деякі давньогрецькі вчення про неї і наповнює ідеями розвитку, органіцизму (філософсько-методо-логічна концепція, яка кладе в основу пояснення природних явищ поняття організації і організму) і пантеїзму. На думку мислителя, у філософському розумінні матерія - така перша матерія, яка, з одного боку, повинна розумітися як така, що належить першому початку, що нею володіє і, отже, йому підпорядковується, а з іншого боку, як необхідна умова його існування. З одного боку, розмірковує філософ, перша матерія є тільки необхідна приналежність вільного сущого і без нього не може мислитися, а з іншого боку, матерія є його перший субстрат, його основа, без якої суще не могло проявитися або бути. Володимир Соловйов тут у контексті ідеї всеєдності віддає данину поваги і захоплення природі, матерії. Як і Федір Достоєвський, вірив у чистоту, святість і красу матерії. Матерія, робить висновок Володимир Соловйов, - тіло Боже, Богоматерія. Реально існуючий світ, за Володимиром Соловйовим, не можна розглядати як досконалу споруду, створену божественним художником. Для адекватного розуміння Бога важливо розуміти і приймати також його внутрішню суперечливість. Абсолютне, щоби бути всім, вимагає багато чого. В систему вводиться поняття ідеї і світової душі. Божественний розум розпадається на велику кількість елементарних сутностей, які лежать в основі реального світу. Елементарні сутності філософ називає атомами, рух яких утворює реальні Речі, світ. Атоми розглядаються як особливі еманації (витікання, поширення) Божества, живі елементарні істоти або ідеї, які володіють певною силою. У філософії всеєдності дійсність розглядається У зміні і послідовному розвитку. Динаміка буття забезпечується активним початком - світовою душею. Світова душа володіє особливою енергією, що одухотворяє все існуюче. Діяльність світової душі здійснюється не самостійно, а завдяки божественному імпульсу. Особливість імпульсу в тому, що Бог дає світовій душі ідею всеєдності як визначальну форму всієї її діяльності. Божественна ідея отримала назву Софії - мудрості. Софія - ключове поняття філософії всеєдності і не випадково тому справедливо називається софієлогією. Софія - душа світу - основа і суть світу і виступає поєднувальною ланкою між творцем і його творіннями, що надає спільність Богові, світові і людству. Питання зближення Бога, світу і людства у філософії всеєдності аналізуються в концепції Боголюдства. Реальним і довершеним втіленням Боголюдства, вчив Володимир Соловйов, виступає Ісус Христос, який за християнським догматом, є повний Бог і повна людина. Його образ служить ідеалом для кожного окремого індивіда і людства. У логіці системи всеєдності Володимира Соловйова важливе місце відводиться філософії людини. Суть людини, її природу філософ розглядає з релігійних позиції. Тоді ж підкреслює ідею свободи особистості, її високого морального й історичного призначення. У деяких моментах філософ перебільшує можливості людей, і така ідеалізація діалектично зв'язана із зменшенням людини перед лицем всесильності, надмогутності трансцендентних сил, які визнавалися Володимиром Соловйовим. У метафізиці всеєдності є велика кількість визначень людини: гносеологічне - зв'язується з якістю і характером єдності пізнавальних здатностей; етичне - людина розглядається як істота, покликана збирати, примножувати, творити добро; в аспекті світового розвитку людина є певне об'єднання Божества з матеріальною природою, що передбачає в людині три складові елементи: божественний, матеріальний і такий, що зв'язує їх, власне людський. Однак визначальним в особистості виступає духовний початок. Дух суб'єкта є осереддя, центр людини. Буття духу - суть, субстанціональна основа індивіда. Визнаючи існування духу, повинні визнати, що дух має першопочаткове субстанціональне буття незалежно від окремого виявлення або прояву, повинні визнати, що дух існує глибше всієї тієї внутрішньої дійсності, що складає поточне, наявне життя. У Володимира Соловйова розроблена концепція свідомості і духовно-теоретичної діяльності. Філософ розрізнював три відношення суб'єкта до самого себе як носія свідомості: по-перше, маємо першопочатковий нероздільний або цілісний суб'єкт, у якому є власний зміст духу, суть або ідея, що визначає індивідуальний характер. По-друге, маємо нарізне свідоме життя - прояв або виявлення духу. Тут зміст або суть існує дійсно у великій кількості різних проявів. По-третє, оскільки при всій множинності проявів всі вони суть тільки вияви одного й того самого духу, однаково всім їм притаманного, то можна рефлектувати або повертатися до себе від проявів і стверджувати себе актуально, як єдиний суб'єкт, як визначене Я. Повернення до себе, рефлексія на себе або ствердження себе у своєму прояві і е власне те, що називають самосвідомість. Самосвідомість, дух мають різноманітні форми прояву, у тому числі й етичного характеру. У «Оправданий добра» - найбільш обширному і опрацьованому творі філософа - проблеми всеєдності розглядаються у світлі етичного. В основі етики є положення про існування у світі Добра як деякої ідеальної суті, як норми і належного. Активність індивідуального і соціального суб'єкта у всезагальній справі творчості творення добра, на його втілення у всьому, включаючи і неживу природу. Важливою особливістю етики Володимира Соловйова є визнання передумов людської моральності, які знаходять своє найвище вираження в особистості і збірному, тобто сумісному і дедалі більше солідарному житті людей. Положення про нерозривний зв'язок добра з єдиним космоеволюційним процесом якісно відрізняє етику всеєдності від інших учень про моральність, спонукальні мотиви етики всеєдності співзвучні моральним пошукам крупних представників російської філософської думки останньої третини XIX ст. Так, Петра Лаврова, Михайла Бакуніна, Миколи Михайловського, Федора Достоєвського, Льва Толстого і Володимира Соловйова об'єднує прагнення знайти істинні форми солідарності людей, земні засоби для їх досягнення. Солідарність, на думку Володимира Соловйова, загальний факт світового розвитку людства, але вона вкрай недосконала, оскільки, з одного боку, має несвідомо-примусовий характер, з другого - звичайно майже не одухотворена високими моральними нормами. Об'єктивно людина приймає участь у світовому процесі, у тому числі і в процесі моральному. У своєму ж духовному світі особа також спирається на конкретні початки, основи моральності: сором, жаль, симпатія, набожність, благочестя. Із різних «первинних початків» формується вся різноманітність моральних переживань, моральна свідомість особистості. Переживання сорому, співчуття і побожності - три кити моралі. Володимир Соловйов будує ще одну тріаду морального виховання. По-перше, усвідомлення моральної недосконалості, по-друге, наявність об'єктивного, поза людиною існуючого абсолютного добра, по-третє, прагнення до нього наблизитися. Другу причину філософ називає Богом, вічно сущим, вищим добром. Справа, мабуть, не в назві. Без визнання морального абсолюту ніякі імперативи не працюють, неминуче виникає моральний релятивізм і конформізм, принципи пристосовуються до обставин. Моральна ж людина творить добро незалежно від обставин. На думку російського філософа, гарантом порятунку людства можуть бути лише любов, єднання добра, істини і краси. Істину здатна осягти тільки високоморальна людина. Якщо наука стає аморальною, вона служить силам руйнування, війни у тому числі. Це справедливо і стосовно мистецтва, якщо в ньому відсутній моральний зміст. Людське життя є свого роду творчість, вільний рух до добра. Життя, стверджує мислитель, - подвиг одухотворення,- Пігмаліон сотворив статую - і вона ожила, так істинна, моральна людина, як талановитий скульптор, одухотворяє свої діяння. Жертва Ісуса Христа відкрила шлях до порятунку людства - як людства в цілому, так і окремої людини. Тому не випадково при розгляді питань суспільного прогресу в центрі уваги філософа боголюдство - центральна категорія історіософії Володимира Соловйова. Філософ багато розмірковує з приводу історії, намагається знайти спільні основи і зміст світового розвитку людства. У результаті приходить до висновку: з виникненням людського організму (які індивідуального і соціального) починається стан розвитку світу, відмічений свідомістю і вільною діяльністю людей. З такого моменту починається й історія людства. Історія становлення людства) трактується Володимиром Соловйовим з релігійних позицій, як історія релігійної свідомості, що формується, - від різних форм язичницьких релігій і релігій ніщо або небуття (буддизм) до християнства, що визначають епохи світової цивілізації. Світову історію мислитель поділив на два великі періоди: рух людства до Христа і рух від Христа до деякої гіпотетичної Вселенської церкви, що знаменує собою людство, возз'єднане зі своїм божественним початком за посередництва Ісуса Христа. Змістом історичного процесу філософ вважав одухотворення людства, поєднання людини з Богом, утілення боголюдства. Важливо, щоб таке поєднання здійснювалося реально - практично в масштабах усього людства. Необхідною умовою на шляху до боголюдства є прийняття християнського віровчення. Христос відкрив людині загальні моральні цінності, створив умови для її морального вдосконалювання. Пізнаючи вчення Христа, людина і людство в цілому йде по шляху свого одухотворення. Такий процес тривалий, але, врешті-решт, людство прийде до торжества миру і справедливості, правди і доброчесності, коли його об'єднуючим початком стане втілений у людині Бог, який переміститься з центру вічності в центр історичного процесу. Головною в релігійному аспекті філософії світової історії Володимира Соловйова є ідея всесвітньої теократії, Вселенської церкви. Таку проблему формулює в творах «Читання про Боголюдство», «Історія і майбутнє теократії» та ін. Російський філософ вважав, що вищою точкою у розвитку форм організації життя світового людства є поєднання державної, духовної (першосвя-щенник) і пророчої (вільний пророк) влади. Завершення історії зв'язане із розвитком і об'єднанням трьох влад: першосвященниць-кої, царської і пророчої. Вище благо й істинна мета теократії, на думку Володимира Соловйова, полягає в довершеній взаємності вільного боголюдського поєднання - не в повноті влади, а в повноті любові. Під кінець життя філософ став сумніватися в здійсненності проекту створення всесвітнього політичне і релігійно єдиного людського співтовариства. Філософська спадщина Володимира Соловйова піддається критиці з різних позицій: атеїсти незадоволені теїзмом, богослови критикують за елементи пантеїзму, державники - за теократизм, надання переваги церкві перед державою, філософи-матеріалісти -за тлумачення ряду проблем в ідеалістичному дусі. І все ж, об'єктивно оцінюючи філософську творчість Володимира Соловйова, варто сказати, що ідеї талановитого мислителя внесли величезний вклад у розвиток російської і світової філософської думки. Чистота помислів і лицарське служіння загальнолюдським цінностям, як їх розумів філософ, можуть і повинні стати прикладом боротьби за духовність, за піднесення моральних потреб та ідеалів у людині.
Завантажити реферат