Сторінка
8
Серед видатних православних філософів, які розробляли ідею позалогічного осягнення людського буття, особливе місце займає Сергій Миколаєвич Булгаков (1871-1944 рр.). Народився на Орловщині в сім'ї священика. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Читав там декілька курсів з філософії, політичної економії, згодом переїхав до Києва, де у політехнічному інституті читав курс політичної економії. У 1906 році повертається до Москви і читає курс філософії в університеті. Світогляд Сергія Булгакова ево-люціонізував від легального марксизму до релігійної філософії. Свою громадську позицію проявив як співавтор збірників «Проблеми идеализма» та «Вехи». Ініціатор створення журналу «Вопросы жиз-ни», релігійно-філософського товариства пам'яті Володимира Соловйова, книговидавництва «Путь», член II Державної думи, всеросійського помістного собору, що відновив патріаршество в російській церкві. У 1918 р. приймає священство. У 1922 році висланий за межі СРСР. В еміграції - професор догматичного богослов'я Православного Богословського Інституту в Парижі. Помер у 1944 році в Парижі. Багата філософська та літературна спадщина Сергія Булгакова, хоч і не має завершеної філософської системи, відзначається цільністю та єдністю, її основний мотив - виправдання світу: буття і матеріального космосу, тобто виправдання матерії з позицій Бога. Не випадково свій світогляд Сергій Булгаков називає релігійним матеріалізмом (вислів Володимира Соловйова). Священик Сергій Булгаков поставив перед собою два питання. Перше, який зв'язок світу і Бога, друге, що собою становить світ: матерія, тілесність та інші властивості людини й природи. На думку Сергія Хоружого, булгаківське вчення про Світ будується на оригінальній концепції, де античне розуміння матерії залучається для пояснення біблійної доктрини творення. У «Світлі невечірньому» Сергій Булгаков пише: «Світу не належить буття - воно йому дане (Богом). Бог-творець Світу, Світ тваринний, створений. З чого створений Світ? З нічого, з чистого небуття і неіснування. Іншими словами, Світ не божественний, хоч йому й притаманні: відносна самостійність, творча активність, власне завдання і зміст. Отже, Світ не чисте ніщо, а специфічне, єдність буття та ніщо: ніщо, наділене буттєвими потенціями, або ж буття, схильне до знищення». Джерелом такого розуміння буття є філософія Платона. Виходячи з платонівської космології, Сергій Булгаков, по-перше, визначає матерію як основу тварного буття (бування) - речей, почуттєвого світу та прообразів ідей; матерія - не оформлена і невизначена першоматерія: буття-небуття. По-друге, у дусі міфологічної та біблійної традиції наділяє матерію, що породжується, силою матерії: матерія - це Земля і Мати, що мають в собі породжуючу силу, плодотворність та плодоносність. Земля насичена безмежними можливостями, вона всематерія, бо в ній потенційно є все. Бог лише одвічний творець, подальше ж розгортання багатоманітності тварного буття здійснюється за творчої участі матерії. Визнання самостійної творчості матерії зближує Сергія Булга-кова з матеріалізмом, який живим почуттям землі (матерії) вигідно відрізняється від ідеалізму. Сергій Хоружий відмічає, що справжній зміст звеличення матерії у Сергія Булгакова набирає лише в релігійному контексті, а найглибший, потаємний зміст -в контексті містичному: як те, що народжує, Земля-мати потенційно є Богоземлею і Богоматір'ю. Богоматір народжує Марію, готова прийняти Логос і народити Боголюдину. Земля є Богородицею -ось у чому істинний апофеоз творчих зусиль матерії. Учення про матір-Землю - основа всіх інших концепцій Сергія Булгакова, у тому числі софіології. У дусі християнської платонівської онтології вирішує питання про зв'язок світу з Богом, показує: цінність і зміст світу забезпечується причетністю світу до Бога - джерела всякого змісту, всякої цінності і всякого світу. Ідеальний первообраз світу є не що інше, як премудрість Божа, Софія. Софія виражає інтуїтивне уявлення про повноту змісту і гармонійної відповідності будови Світу. У ній виражена ідея Всеєдності, бо Софія є не лише первообраз світу, але й зібрання аналогічних ідеальних первообра-зів (божественних замислів) кожної речі і явища світу. Софія -символ «Єдине і все». Подібно до інших софіологій, булгаківська нерозривно зв'язана з труднощами в розв'язанні питання про відносини між Софією та Іпостассю (особою). Софія не може бути Іпостассю поряд з трійцею Батько (Отець), Син, Дух, оскільки стала б четвертою в ній особою, не може й співпадати з жодною з Трьох осіб. Тоді ж їй притаманні буття, любов, що властиві винятково Іпостасям. Сергій Булгаков виходить з труднощів, вводячи штучну відмінність між поняттями іпостасне та іпостазоване: Софія - не іпостасний, а гпостазований (Божественний) початок, проте Софія є жива і живуща істота. Відмінністю не розв'язується питання, за що зазнає критики з боку богословів. Якщо любов Софії до Бога неіпостасна (пасивна, жіночна), позбавлена особистого початку, то Софія може бути лише несвідомим інстинктом. Тут, зазначає Микола Лоський, мішанина особистості і природи - основна догматична помилка священика Сергія Булгакова. Такий же докір висловлюють і сучасні богословські філософи. Така Софія, на їх дум-ку, богослов'ю не потрібна. Зате у вченні Сергія Булгакова про тваринний світ, софіологія має широке визнання. Усі сторони розтлінного буття мають софійну основу. І людина мусить пізнати їх софійність. Філософ здійснив софіологійний аналіз господарства і мистецтва, життя та смерті, сім'ї та вітчизни, статі та влади, здійснив апологію багатоманітності земної реальності. Софія - ланка, що зв'язує Бога із світом. Особливу увагу Сергій Булгаков надає поняттю часу. З часом зв'язує існування людини, усієї матерії та історії, софіологію смерті. Розуміючи історію як благодатний Боголюдський процес, визнає зрілим плодом історії тільки вільне торжество божественного початку у вільній людській творчості. І все ж людині відводиться активна роль: мусить хотіти сприймання благодаті, і це покликана робити церква. Церква діє в історії як творча сила, двигун Бого-людського процесу, їй належить вся будова світу, що е її периферією, її космічним обличчям. Боголюдський процес переходить межі часу й історії, включаючи метаісторичний етап. Для богословської філософії історії Сергія Булгакова характерні дві особливості: по-перше, різке заперечення історичного прогресу і, по-друге, вчення про спасіння всіх. На противагу еволюційному розвитку висувається поняття есхатологічного прогресу. Що ж стосується середньовічного вчення про спасіння всієї тварі (апокатастасіса), то звучить захист російського моральнісного максималізму: всезагальне спасіння від вічних мук без будь-яких обмежень і винятків. Соціологія за своєю природою, на його думку, не теоретичне мислення, а ближча до дару безпосереднього переживання розсудком цінності, потаємно включеної в речах світу. На ґрунті почуття виростає цільне сприймання світу, близьке до поетичного, містичного видіння. Ця духовна здатність видіння світу безпосередньо зв'язує людину з Богом. У такому зв'язку і полягає пояснення пізнання людиною світу.
Завантажити реферат