Сторінка
2
Значним філософським потенціалом серед слов'янофілів виділялися Іван Киреєвський, Олексій Хом'яков, Юрій Самарій та ін. Іван Васильович Киреєвський (1806-1856 рр.) народився в сім'ї поміщика - дворянина. Одержав досить високу домашню освіту під « керівництвом поета-романтика Юлія Жуковського. Про широту та- ланту можна судити по блискучій грі в шахи. У 1823 р. полонений французький генерал Бонамі не зважувався грати з Іваном - семи річним хлопчиком, тому тривалий період з цікавістю спостерігав за грою ини, яка легко обігравала інших французьких офіцерів. У десятилітньому віці Іван Киреєвський добре обізнаний з визначними творами російських письменників, читав в оригіналі французьку класичну літературу. В одинадцять років Іван Киреєвський знав досконало німецьку, латинську і грецьку мови. Філософією зацікавився ще юнаком і захоплювався все життя. Основу філософського світогляду становить принцип несуперечливої цілісності, усунення хворобливих суперечностей між розумом і вірою, істиною духовною і природно-життєвою. Вивчення духовної спадщини Заходу, зустрічі у різних країнах Європи з прогресивними філософами привели Івана Киреєвського до висновку, що культурі Заходу притаманні односторонність і вузький раціоналізм. Неприйняття філософом дріб'язкового раціоналізму наочно простежується в листі, де піддає критиці лекцію Фрідріха Шлейєрмахера про воскресіння Ісуса Христа. «Особливості об'єкту дослідження лектора, - вказує Іван Киреєвський, - неминуче ведуть християнського філософа до вершин світогляду, туди, де віра і філософія мають бути представлені в їх протилежності і спільності, а отже, у їх цілісному, повному бутті». Поверховість лекції Фрідріха Шлейєрмахера пояснював тим, що сердечні переконання лектора сформувалися окремо від розумових. Ось чому Фрідріх Шлейєрмахер вірить серцем і намагається вірити розумом. Його система подібна язичницькому храму, перетвореному у християнську церкву, де все зовнішнє, кожен камінь, кожна прикраса нагадують про ідолопоклонство, тоді як усередині лунають пісні Ісусові і Богородиці. У критичних зауваженнях Іван Киреєвський назвав принцип, що складає інтегративну якість, основу гідності російського розуму і характеру - цільність. На його думку, людина прагне зібрати в єдину неподільну цільність усі свої окремі сили, які у звичайному етапі людини є розрізнені і суперечливі, щоб людина не визнавала своєї відокремленої логічної здатності за єдиний орган розуміння істини; щоб голос захопленого почуття, не узгоджений з іншими силами духу, не вважала безпомилковим показанням правди; щоб наповнення окремого естетичного змісту, незалежно від інших понять, не вважала правильним дороговказом для розуміння вищої побудови світу; і навіть щоб пануючу любов свого серця, окремо від інших вимог духу, не визнавала за непохибну керівницю для осягнення вищого блага; але щоб постійно шукала в глибині душі того внутрішнього кореня розуміння, де всі окремі сили зливаються в один живий і цілісний погляд розуму. На високій стадії морального розвитку розум досягає рівня духовного погляду, без якого неможливо осягнути істину божественну. Мислення піднімається до «співчутливої згоди з вірою». За такої умови віра (і одкровення) є для розуму авторитет разом зовнішній і внутрішній, вища розумність, животворна для розуму. Віра - не цілковита певність до чужого запевнення, але дійсна подія внутрішнього життя, через яку людина входить у суттєве спілкування з Божественними речами (з вищим світом, з небом, з Божеством). Іншими словами, Іван Киреєвський вірив, що, завдяки об'єднанню в одне гармонійне ціле всіх духовних сил (розуму, відчуття, естетичного змісту, любові, совісті і безкорисливого прагнення до істини), людина набуває здатності до містичної інтуїції та споглядання, які роблять для неї доступною суперраціопальну істину про Бога і його ставлення до світу. Віра такої людини не є вірою у зовнішній авторитет, у букву написаного одкровення, а вірою в живе і цілісне умоспоглядання. Джерела такої філософії Іван Киреєвський знаходить у творах отців церкви. Завдання полягає в тому, щоб завершити їх учення, пристосувати до сучасного стану науки і особливостей стилю мислення. Все це усунуло б «болісні суперечності між розумом і вірою, між внутрішніми переконаннями і зовнішнім життям». Таке знання здатне привести до злагоди віру і розум, наповнити порожнечу, що роздвоює світи, що вимагають з'єднання, утвердити в розумі людини істину духовну, зримим її пануванням над істиною природною, і возвеличити істину природну її правильним ставленням до духовної, і зв'язати, нарешті, обидві істини в одну живу думку. Знання, засноване, на думку Івана Киреєвського, на повній єдності всіх духовних сил, якісно відмінне від знання, виробленого абстрактним логічним мисленням, у відриві від волі, оскільки в такому знанні людина неминуче приходить до «невимовності» і до того, що належить до сфери «нерозгаданого». Спосіб мислення, сприйнятий Іваном Киреєвським у отців східної церкви («небентежності внутрішньої цілісності духу»), виник разом із християнством і відповідав ментальності російського народу. Якщо, на думку Івана Киреєвського, західна культура і освіченість побудовані на принципах раціоналізму і дуалізму, то основні риси давньоруської освіченості - цілісність і розумність. У результаті між західною і російською цивілізаціями існують відмінності, зумовлені тим, що на Заході богослов'я спирається на абстрактний раціоналізм, доведення за допомогою логічного пов'язування понять, а в Росії - рух до істини стимулюється «прагненням до приватного, умоглядного і житейського, штучного і морального. На Заході держава виникла на базі насильства і завоювання, в старій Росії сформувалася в результаті природного розвитку національного життя. На Заході земельна власність є основою суспільних відносин, у старій Росії власність - випадкове відображення особистих взаємостосунків. В Росії законність випливає із самого життя. Про відмінність у суспільному житті свідчить роздвоєння духу, науки, держави, класів, сімейних прав і обов'язків на Заході, і, навпаки, у Росії - прагнення до цілісності буття внутрішнього і зовнішнього, постійна пам'ять про щире ставлення до всього тимчасового, до вічного і людського, до Божественного. Релігії, не зважаючи на досягнення західноєвропейського лібералізму і раціоналізму, повинні бути повернені всі права духовного лідера.
Завантажити реферат