Сторінка
1

Чуттєве і раціональне пізнання

Людська діяльність різноманітна, різноспрямована, визначається передусім метою, цілями, задля яких вона сама реалізується.

Одним із найбільш характерних шляхів діялісного способу нашої самореалізації є пізнання. Пізнання – це процес особливої взаємодії між суб’єктом і об’єктом, основним результатом якого є знання. Пізнання – це відображення об’єктивної дійсності як суб’єктивного образу, ім’я якого – знання. Пізнання починається з такого рівня, як чуттєвість, потім переходить на рівень абстрактності, потім знання виявляється на предмет істини чи хиби.

Основні поняття, що характеризують чуттєвий рівень пізнання постають у формі відчуття, сприйняття, уявлення.

Відчуття як суб’єктивний образ об’єктивного світу – це відтворення окремих властивостей речей об’єктивного світу, які безпосередньо впливають на органи чуття. Основними видами відчуття є: зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові. Вони виникають і під впливом процесів, що відбуваються в людському організмі.

Сприйняття – цілісний образ речі як синтез відчуттів, пов’язаних одне з одним відповідно до того, як пов’язані між собою властивості тієї чи іншої речі.

Уявлення виникають у людській голові на основі минулих впливів речей на людину, які збереглися в її пам’яті, або ж на основі розповіді про речі інших людей, опису речей чи явищ, фотографії, наочних зображень тощо. На відміну від від попередніх форм відображення, уявлення відображають речі та явища без індивідуальних особливостей та деталей у вигляді узагалбнених типових рис, отже, наявний процес абстрагування. Тому це своєрідний “ місток “ між чуттєвим пізнанням і абстрактним мисленням.

До раціонального, логічного пізнання, або абстрактного мислення, належать такі форми:

· Поняття – думка, яка відображає речі та явища в їхніх загальних і суттєвих ознаках. Існує в граматичній формі слова. Є початковою формою мислення і водночас його результатом;

· Судження, тобто думка, що має вираження у формі розповідного речення, в якому щось стверджується про річ, явище, і яка є істиною або хибною. Тобто судження – це взаємозв’язок понять;

· Умовивід є процесом мисленням, в результаті якого з двох або декількох суджень виводиться нове судження.

Характерними особлвостями абстрактного мислення є відтворення внутрішніх, суттєвих сторін, закономірних зв’язків дійсності, тобто пізнання сутності; узагальненість та опосередкованість відображення речей, їхніх властивостей та зв’язків.

Схема має свої переваги й недоліки: переваги – у наочності, недоліки – у спрощенні. Але в процесі пізнання ми маємо чітко керуватися певними вимогами, принципами, без яких нам не здобути істиних знань. Такими принципами пізнання є:

· Об’єктивність:об’єкт пізнання, тобто речі, природні та соціальні явища тощо існують поза людиною і незалежновід неї й самого процесу пізнання. Звідси і випливає вимога: речі та явища слід пізнавати об’єктивно, тобто такими, якими вони є; до отриманих результатів людина не може додавати нічого від себе, від своєї суб’єктивності, видавати бажане не дійсне;

· Пізнаванність: людина є часткою природи, вона здатна адектно, з достатньою повнотою пізнавати природне і суспільне буття. Отже, не існує ніяких нездоланних перепон на шляху безкінечного руху людини до дедалі повнішого й вичерпнішого осягнення дійсності, світу;

· Відображення, є першою умовою і пояснення пізнання, бо за своєю сутністю пізнання є процесом відображення речей, явищ світу в мозку людини;

· Визнальна роль практики, яка є основою, кінцевою метою пізнання і критерієм його істинності, моментом людської діяльності, доцільної за своєю сутністю;

· Творча активність суб’єкта в пізнанні: освоєння людиною світу охоплює не лише відображальну діяльність, пов’язану з отриманням інформації про світ і про себе, а й різноманітні форми творчості, діяльність, спрямовану на ідеальне конструювання та проектування нових реальностей “іншої природи”, “ світу культури”.

Будь-яка пізнавальна активність, як ми спробували встановити, в кінцевому підсумку спрямована на задоволення матеріальних та духовних потреб людини людей і пов’язана, прямо опосередковано, з доцільною практичною діяльністю. Тому процес пізнання є не чим іншим, як взаємодією суб’єкта пізнання об’єктом пізнання.

Література

“Людина і світ”,ст.141-147

Київ, видавництво” Знання”

2001р.