Сторінка
1

Простір освіти з точки зору її основного суб'єкта

У Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки основними духовними орієнтирами освіти визначаються самостійність, самодостатність, здатність особистості до самореалізації та її творча активність. Такий вчергове підкреслено вагомий акцент на особистість дає підставу розглянути деякі питання освітнього простору з точки зору власне основного суб'єкта освітнього процесу.

Термін «освітній простір» неоднозначний. Він належить до низки тих непростих понять, які часто-густо набувають нових відтінків у залежності від контексту наукового пошуку. Відсутність визначення даного поняття у загальних та спеціальних словниках свідчить про тривалість процесу становлення цього, здавалося б, такого буденного і часто вживаного словосполучення.

У недалекому (радянському) минулому освітній простір рідко ставав темою спеціальних досліджень вітчизняних практиків від педагогіки чи філософії. Про який-бо простір (з наголосом на семі відкритості) могло йтися в умовах тоталітарної держави, коли навчання і виховання здійснювалось на принципах авторитарної системи суспільних відносин?

Сьогодні ж ідеї педоцентризму, гуманізації, демократизації суттєво актуалізують ряд проблем, пов'язаних з поняттям освітнього простору. Найчастіше йдеться про входження України до європейського та світового освітнього простору, де останній (за аналогією з економічним, політико-правовим, інформаційним чи культурним) розглядається як об'єднання територій країн, у межах якого діють деякі загальні принципи провадження освіти, узгоджені єдині вимоги до якості навчального процесу і таке інше.

Існує, однак, і глибше розуміння аналізованого поняття. Дослідники І.К. Шалаєв та А.О. Веряєв звертають увагу на елемент узгодженості і динаміки в понятті освітнього простору [7]: він може бути «сценою», на якій розігруються певні події, або результатом, що сформований подіями даної «сцени». Іншими словами, сполучник «або» розділяє два погляди на досліджуване поняття: (1) споживачів послуг систем освіти та (2) професійних педагогів, управлінців.

Метою даної статті є аналіз деякого віртуального освітнього простору, що не характеризується протяжністю та обсягом, але є тим м'яким каркасом потенційного, що оточує і проникає у тканину освітніх взаємодій, епіцентром яких є основний суб'єкт освіти - той, хто навчається.

Становлення України як молодої держави європейського типу супроводжується проблемами, що пов'язані з світоглядним, моральним, духовним потенціалом людини і суспільства. Багаторівнева, неоднорідна, різнонаправлена сукупність усього комплексу соціальних відносин, що пронизують сучасне українське суспільство, здається, вже отримала велику кількість зовнішніх та внутрішніх впливів, цілеспрямованих актів, стимулів, які мали б сприяти швидкому проходженню того етапу, який в синергетичних системах називають «точкою біфуркації» [4, с.39], за якою - перехід на якісно новий рівень, осистемлення епізодичних новоутворень, гармонізація і ціленаправлений магістральний рух ідеї нового, що нанизує на себе весь соціальний простір, одним із складових якого є й простір освітній.

Тим часом очікуваного швидкого проходження не відбувається, бо спершу має статись «тектонічний зсув» на рівні особистості, у нашому випадку - на рівні основного суб'єкта освітнього процесу. Саме той, хто навчається, є співтворцем самого себе і власного освітнього простору. Як слушно зауважують І.К. Шалаєв та А.О. Веряєв, «на формування даного [освітнього] простору впливають не лише реальні освітні події, що вже відбулися, але й потенційно мислимі, віртуальні, які можуть ніколи не відбутися чи відбуваються лише в думках суб'єктів освітнього процесу»[7].

Отже, освітній простір має щонайменше два виміри: об'єктивний і суб'єктивний. Вимір об'єктивний - це реально існуючі елементи спеціально сформованого освітнього простору, місцевого, загальнодержавного чи глобального, що представлені соціальними умовами, інформаційним та законодавчим забезпеченням, окремими освітніми системами з їх програмами та подіями: розпорядженнями, навчальними планами, статистичними звітами, конкурсами, конференціями, семінарами і т.д., - які реально існують і виявляють свій вплив на конкретного суб'єкта освітнього процесу певною, більшою чи меншою, мірою. Вимір суб'єктивний - це ті елементи освітнього простору, що існують віртуально у свідомості людини, це простір ще незреалізованої норми, ідеалу, який виявляє зв'язок з реальним станом речей також лише певною, більшою чи меншою, мірою. Не слід ототожнювати суб'єктивний вимір освітнього простору з індивідуальним освітнім простором суб'єкта. У першому випадку маємо на увазі той найбільш загальний освітній обшир, що може помислити суб'єкт чи бодай інтуїтивно відчути; у другому ж випадку мова може йти про те, що «в одного багата бібліотека учбової чи довідкової літератури, інший відвідує музичну школу, третій захоплений програмуванням на домашній ЕОМ» [6].

Суб'єктивний вимір освітнього простору - це весь простір освіти з точки зору її основного суб'єкта. Звуження такого простору, загромадження його іншими об'єктами, «інформаційний шум» і т.п. - все це прямо діє на якість освіти і перешкоджає виконанню нею основної функції трансляції соціально-культурного досвіду.

Навчання в певному закладі освіти та можливість вибору іншого закладу чи країни навчання, вибір навчальної дисципліни; участь у тій чи іншій програмі обміну; наявність інформації про курс лекцій запрошеного професора; можливість взяти участь у науковій конференції - ось лише деякі з елементів потенційного, що складають основу суб'єктивного виміру освітнього простору студента ВНЗ. Чим ширший суб'єктивний вимір освітнього простору, тим ширшим стає, за Гансом-Георгом Гадамером, «власний простір свободи», «цей маленький академічний всесвіт», що «залишається однією з небагатьох можливостей зазирнути наперед у великий всесвіт людства, яке має навчитися будувати між собою нову солідарність» [2]. Крім того, «віртуальність можна розглядати як найбільш актуальний спосіб неповторності особистісного самовираження, який найбільш повно зв'язує індивіда з соціумом» [3, с.304].

У справі розширення суб'єктивного виміру простору освіти можуть бути залучені різноманітні фактори, але основним є діалог між головними дійовими особами («співрозмовниками»): тим, хто вчиться і тим, хто навчає. Такий діалог можна вважати мінімальним і центральним елементом динамічної складової освітнього простору, джерелом, що живить усе середовище освітньої взаємодії, елементом, який за своєю суттю є запереченням усього монологічного в освіті. Діалогічні реакції основних суб'єктів освітнього процесу є найбільш ефективними чинниками в формуванні суб'єктивного виміру освітнього простору, що виявляється в миттєвості реакцій на будь-які соціально значимі «флуктуації»; поліфонічності ідей та підходів до розв'язання актуальних проблем в освітньому процесі; співсприйнятті та співтворчості «співрозмовників»; правильному акцентному виділенні вагомого, ігноруванні негативного досвіду; можливості моделювання індивідуальних навчально-виховних маршрутів; необмеженості рамок діалогу, формуванні все нових предметно-тематичних утворень; демократизмі та культурі щирості, основою яких є взаємна довіра та зацікавлене партнерство; можливості розширення кола учасників діалогу та тематичному розгортанні і т.п.