Сторінка
1

Філософія духу. епістемологія

1. Суть пізнання

Епістемологія (від грецького-Предмет пізнання знання) - галузь філософії, що вивчає проб­леми природи пізнання, ставлення знання до реальності, досліджує загальні передумови пізнавального процесу, з'ясовує умови його іс­тинності.

Пізнання охоплює знання і засоби здобування. Знання - уявлення про предмет пізнання. Предметом пізнання можуть бути події матеріального світу і свідомості, ситуації, тіла і процеси. Знан­ня предмета, який не створено людиною, виглядає як відповідь на запитання: «Що є предметом?». Скорочено таке знання іменують: знати, що.

Знання предмета, створеного або створюваного людиною, може виявитися відповіддю не лише на питання: «Що є предметом?», але й на запитання: «Як створити предмет?». Знання відповіді на питання скорочено іменують: знати, як. Засобами пізнання можуть служити ре­чі і процеси природного або штучного походження, що використову­ються людиною в пізнанні: органи чуттів, прилади і спостереження за їх допомогою, експеримент і вимірювання в ньому, мислення в понят­тях та інтуїція.

Засоби пізнання покликані забезпечити перехід від пізнання до знання і його носія - людини, яка застосовує засоби пізнання. Таке покликання обумовлює їх залежність від властивостей людини і предмета пізнання. Розкриття суті пізнання вимагає не тільки встановлення його змісту, елементів, але й виявлення їх ролі у взаємозв'язках.

Суб'єкт пізнання - це людина, яка володіє свідомістю, здатна споглядати і перетво­рювати світ. Об'єкт пізнання - це частина світу, що стала предметом споглядання і перетворення людиною. Співвідношення споглядання і перетворення визначається можливостями людини і властивостями об'єкта пізнання. Безпосередній зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове так зване стихій­но-емпіричне, буденне пізнання, що виникає разом з формуванням людського суспільства і реалізується людьми в процесі всіх видів їх життєдіяльності. Якщо ж не ставиться будь-яка пізнавальна мета, що стосувалась б практики, то таке пізнання є стихійним і разом з тим емпіричним, бо не йде далі окремих тверджень про різні влас­тивості та окремі стосунки предметів повсякденного досвіду. Донау­кове стихійно-емпіричне пізнання є й формою практики, бо безпо­середньо вплетене в практичну діяльність. Метою ж пізнання є не пізнання світу, а саме виробництво предметів, що зрештою немож­ливе без певного знання про предмети та знаряддя праці, способи їх зміни, застосування та ін. А це вже не означає, що практика зумов­лена пізнанням. Знання, що виникає, іманентне практиці, що зумов­лює її якісну визначеність як специфічно людської форми діяльнос­ті. Філософ Френсіс Бекон підкреслював: якщо самі поняття, будучи основою всього, спутані і необдумано абстраговані від речей, то не­ма нічого міцного в тому, що побудовано на них. Співвідношенням споглядання і перетворення задається і знання, що набувається: опис явищ або відтворення суті, знання що або знання як.

Визначення суті пізнання залежить від елементів, що приймають­ся у ньому, відносини між ними. Якщо об'єкт пізнання вважається первинним і незалежним від суб'єкта, а засобам пізнання припису­ється перетворення об'єкта пізнання, то суть пізнання може бути визначена як відображення внутрішніх, стійких, необхідних, загальних властивостей об'єкта. Якщо об'єктом пізнання вважати мету пізнан­ня, тобто замінити об'єкт пізнання метою у вигляді почуття задово­лення, впевненості або успіху, як бажаних елементів великої кількос­ті переживань людського досвіду, то суттю пізнання виявляється пристосування у межах досвіду переживань. Якщо проголосити при­ховану, внутрішню схожість об'єкта і суб'єкта пізнання, то суть піз­нання уявляється у вигляді осягнення тотожності об'єкта і суб'єк­та, прихованої за їх зовнішньою відмінністю. Існує багато інших визначень суті пізнання, і всі визначення передбачають знання того, хто дає визначення предметів, явищ, суті світу повсякденності, знан­ня самих елементів і процесів пізнання.

Знання - продукт суспільно-трудової і ро­ зумової діяльності людей, що є ідеальне від­творення у мовній формі об'єктивно-закономірних зв'язків практич­но перетвореного об'єктивного світу. Суть знання не може бути роз­крита без з'ясування суспільного характеру людської практики. Знання виникає тоді, коли предметом пізнання стає пізнання, або, що є тим самим, досвід людського пізнання. Якщо досвід пізнання не виступає частиною досвіду того, хто пізнає, то він (досвід) уявля­ється у вигляді матеріальних предметів, засобів пізнання, мовних, письмових або предметних утілень знання. У будь-якому випадку, досвід пізнання попередників і сучасників, тобто чужий досвід пі­знання, даний тому, хто пізнає, тільки матеріальними знаками пізнання. Тоді ж пізнання у вигляді образів свідомості існує у голові суб'єкта пізнання. Пізнання неможливе без суб'єкта пізнання, без його свідомості. Вивчення досвіду пізнання вимагає осягнення чу­жої свідомості, також даної лише матеріальними знаками. Бажан­ня осягти чужу свідомість, зокрема, виправдано сподіванням узна­ти справжній процес пізнання, завжди тією чи іншою мірою неповно або викривлено представлений усними і письмовими повідомлення­ми про нього. Якщо чужа свідомість виражена не загальноприйня­тими знаками, то їх намагаються перевести у загальноприйнятні. Прикладами переведення служать розшифровка або витлумачення письмових свідоцтв, розкриття секретів виготовлення виробів і вста­новлення значень культових символів. Як правило, одне і теж пе­реводиться великою кількістю способів. Якщо чужа свідомість ви­ражена загальноприйнятими знаками, то вона може бути осягнена їх користувачами. І якщо свідомість відтворює пізнання, то осяга­ється іншим суб'єктом як мислене уявлення одного з видів досвіду пізнання.

Чому один із багатьох видів, а не єдино можливий вид досвіду пізнання? Тому що пізнання означає мислений і, можливо, практич­ний вихід за межі даного нового, який вимагає залучення іншого, відмінного від даного. Таким іншим стають матеріальні предмети і процеси, що оточують дане, і засоби пізнання суб'єкта, їх відмін­ність від даного надає кожному з них характер рівноцінної можли­вості використання у якості предмета і засобу пізнання. Рівноцін­ність можливостей долається суб'єктом пізнання шляхом вибору деяких з них на підставі визнаних ним критеріїв. Критерії вибору, або віддання переваги, обумовлено факторами соціального середо­вища і особистими нахилами суб'єкта пізнання. Підходи у пізнанні даного і уявлення самого процесу пізнання визначаються різними у віруючої людини, містика, математика або експериментатора, на­віть при однакових матеріальних утіленнях результатів пізнання.

2. Діалектика процесу пізнання

Скерованість пізнання на відкриття нового знання і різнорідність елементів, що складають його (предмета і засобів пізнання, об'єкта і суб'єкта пізнання) перешкоджає відтворенню пізнання в логічно бездоганній теорії, оскільки переходи, що відбуваються у пізнанні, суперечать законам тотожності і достатнього обґрунтування у фор­мальній логіці. Вимога до теорії пізнання бути послідовною, логічно бездоганною заохочує лише примноження постулатів, що не можуть бути доведені. Відмова від логічного пізнання надає теоріям пізнан­ня описового характеру, що не розкриває суть пізнання. Неповнота і недосконалість логічного уявлення пізнання служать причиною множинності логічних уявлень пізнання. У підсумку виявляється, що сам по собі науково-технічний прогрес не визначає теорію пі­знання, якій слід надати перевагу, і знайомство з ним не звільняє від необхідності вивчати гносеологію. А знайомство з теорією пі­знання, що претендує на очевидну бездоганність або таку, що сама собою розуміється, на універсальність не може переконати у її оди­нокості і відсутності інших теорій, що роблять видимими її слаб­кості. Не прагнучи до переказування великої кількості теорій пі­знання, що суперечать, можна почати однією з таких, що видається кращою, а до інших звертатися в міру з'ясування її слабкостей. На найбільш повне охоплення ступенів і елементів пізнання пре­тендує діалектична теорія пізнання. Претендуючи на універсаль­ність, розглядає усі інші теорії пізнання як однобокі, спрощені уявлення про пізнання. Зі свого боку, інші теорії пізнання викрива­ють діалектичну теорію у слабкостях. Тому, якщо почати з викладу діалектичної теорії пізнання, можна найбільш повно уявити пізнання і вказати на всі слабкості теорій уявлень про пізнання, претенду­ють на вичерпність.