Сторінка
2

Філософія духу. епістемологія

Вихідними основами діалектичної теорії пізнання, споріднени­ми переконанням здорового глузду, буденної свідомості, виступа­ють твердження про існування об'єктивного світу, його пізнава­ності і діалектичності (суперечливості, взаємопов'язаності сторін і поступовості) пізнання. Утверджування не можуть бути доведені теоретично, а приймаються як узагальнення усієї історії практики і пізнання. Ставлення до них можна назвати вірою, але не релігій­ною і не містичною, а розумною, виправданою досвідом пізнання і перетворення світу. Заперечення тверджень і віра в інші твер­дження суперечать здоровому глузду.

Діалектична теорія пізнання припускає, що суть пізнання полягає у відображенні дій­сності свідомістю людей. Відображення свідомістю є єдністю спогля­дання і перетворення. Свідомість належить суб'єкту пізнання, який є єдністю матеріального та ідеального, що діє за допомогою знарядь праці, тіла і свідомості. Вказівка на матеріальність суб'єкта пізнання показує приналежність його до об'єктивного, природного, матері­ального світу. Якщо суб'єкт пізнання - людина матеріальна, то і всі її властивості природні, серед них - і свідомість. Будучи природ­ною, свідомість виявляється ланкою у ланцюгу природного, ланкою, що зв'язує людину зі світом, а не відгороджує ЇЇ від світу. Свідомість, як відображення, не є від природи перешкодою пізнанню світу. При­родність свідомості не заперечує специфіки відображення як відобра­ження його відмінності від того, що відображається: те, що відобра­жається, первинне і матеріальне, відображення вторинне й ідеальне.

Важливим у процесі пізнання вважається положення: від живого споглядання до абстрактного мислення і від абстрактного мислен­ня до практики - такий діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності. Положення можна застосовувати до перших кроків пі­знання людства і вказує усі необхідні етапи сучасного пізнання з мож­ливими перестановками у їх чергуванні. Кожному етапу властива відносна відокремленість, тому що суб'єкт пізнання є єдністю прак­тичної дії, чуття і мислення. Перестановка етапів пізнання неприпустима: стосовно кінцевого джерела пізнання і скерованості про­цесу пізнання до кінцевої мети. Кожний етап відіграє свою неза­мінну роль у пізнанні. Єдиним джерелом пізнання об'єктивного світу є чуттєве відображення у формах відчуттів, сприймань і уяв­лень (що приєднують до сприйнять пам'ять і уяву в наочних обра­зах). Виправданням такого стверджування служить присутність у мисленні понять з наочним змістом, з одного боку, і відсутність мислення і керованої ним дії суб'єкта при втраті чуттєвого контак­ту зі світом - з іншого боку.

Чуттєве відображення - продукт еволюції людини у процесі при­стосування до світу і пізнання його. Здатність відображати і кількість органів чуття достатні для чуттєвого пізнання всього різноманіття явищ дійсності. У сучасному пізнанні навіть ті п'ять органів чуття, що є, далеко не завжди знаходять застосування усі, а більш за все використовуються органи зору і слуху. За допомогою органів чуття сприймаються індивідуальні особливості предметів, їх поява суб'єкта в формі просторових конфігурацій, кольорів, зв'язків, запахів, смаків та ін. Органи чуття засвідчують залежність властивостей предметів, що сприймаються, від умов сприймання - навколишніх явищ і стану органів чуття. Існує своєрідний зв'язок прояву органів чуття з інтен­сивністю і кольором освітлення, ступенем віддаленості спостережен­ня відтінків кольорів, запахів, смаків та ін. Органи чуття відобража­ють усю різноманітність властивостей предметів у конкретних умовах, що змінюються. Але саме залежність властивостей, що сприймають­ся, від умов сприймання вказує на те, що чуттєвому відображенню доступні лише зовнішні, змінні, несуттєві, випадкові ознаки предме­тів, тобто їх явища, а не суть.

Діалектична теорія пізнання характеризує чуттєві дані як ві­дображення об'єктивного світу у вигляді копій, фотографій, відо­бражень і відкидає уявлення їх у формі знаків або символів речей. Такого роду ставлення вважається таким, що привносить елемент недовіри до чуттєвих даних, веде до заперечення пізнання світу, а в підсумку - до агностицизму. На докір прихильників знаково-символічного уявлення того, що відчуття кольорів, запахів, смаків та ін. позбавлені подібності властивостей предметів, дається відпо­відь, що такі відчуття - необхідні наслідки причинної дії предме­тів на органи чуття, тоді як знаки або символи пропонують випад­кові зв'язки з предметами. Діалектичний підхід до пізнання, і до чуттєвого пізнання, зокрема, дозволяє вважати чуттєві дані єди­ним джерелом знання, але не зводити усе знання до сукупності чуттєвих даних. Чуттєві дані - це явище предметів, і словесне ви­раження їх виявляється знанням явищ, зовнішнім описом предме­тів. У явищах дана суть предметів, але не сама по собі, а у власти­востях органів чуття, у їх станах, ідеальна сторона яких виражена у відчуттях, сприйняттях і уявленнях. Хоча в кожному уявленні суть дана тільки окремою стороною, даність її сторони слід вважа­ти повною, а не частковою, що дозволяє існувати залишкові, який, за висловом Іммануїла Канта, не є ні в яких відносинах, непізнаній «речі у собі». Повнота даності сторін суті явищ робить достатніми чуттєві дані як джерело знань. Свідомості ж, мисленню, з погляду діалектичного матеріалізму, недоступне зіткнення з матеріальним світом своїми власними засобами, оминаючи тіло людини, її орга­ни чуття, тому що людина не має власного матеріального носія, відмінного від мозку і здатного вступити у контакт з матеріальним світом. Звідси - одинокість чуттєвих джерел знання.