Сторінка
1

Філосовсько-гуманістична думка Київського удільного князівства на початку ХVІ століття

П Л А Н

1. Філосовсько-гуманістична думка Київського удільного князівства на початку ХVІ століття.

2. Братства України – головні осередки опору іноземним поневолювачам.

3. Діалектика, як елемент натурфілософії ХVІ сторіччя.

4. Києво-Могилянська академія – головний центр основних наукових сил України ХVІІ сторіччя.

1. Філосовсько-гуманістична думка Київського удільного князівства на початку ХVІ століття.

Пожвавлення філосовсько-гуманістичної думки припадає на литовсько-польську добу в історії України. В Україні відродження прийшло з півночі Європи де проходило у формі Реформації що розповсюдилось спочатку на Річ Посполиту, а звідти – на Україну. У цей період зростає інтерес до соціально–політичної та гуманістичної тематики що викликаний встановленням у 30ті роки XVI століття Київського удільного князівства. Книжки повертаються в цей час до ранньохристиянської і богословської літератури активно перекладають деякі світські твори, що проводять ідеї сили людського Розуму, пристосування світу до потреб людини. Разом з тим, не згасає інтерес до античної філософії з’являються переклади Платона, Аристотеля, Демокрита, Епикура.

Одним з перших білорусько–українських мислителів епохи відродження був Франциск Скорина. Він вивчав праці Аристотеля досократиків та стоїків, а потім продовжив навчання в різних західноєвропейських країнах де сформувались його ідеї Відродження і Реформації. Він був впевнений, що український народ зможе відновити славу Київської Русі через просвіти, центром якої булла Біблія. Свою подальшу діяльність, він присвятив перекладу і виданню книг Святого писання рідною мовою. Переклад писання сам по собі був великим поштовхом до розвитку духовного життя в Україні. У Біблії, вважав Скорина, схоплена уся Соломонова та Арістотелева божественна та життєва мудрість. На першому місті в нього знаходиться теологія, як найвища мудрість. Святе письмо виконує науково–освітню функцію, містить у собі граматику, логіку, риторику, музику, геометрію, арифметику, астрономію і виводить двоїсту сутність Біблії – божественну і людську. Пропагуючи ученість та просвіту, він з гуманістичних позицій, покладав великі надії на кінцеву перемогу любові до людини над злом.

У поетичних проблемах, далі Ф.Скорини, пішов Симон Будний. На його думку не страх перед майбутнім покаранням і не надія на райське блаженство повинні визначати зміст моралі, а тільки розумний природний потяг людини до гідного життя.

Пізніше, просвітницьку справу Скорини, продовжив Іван Федоров, засновник книгодрукування в Росії та Україні. Саме він, у 1564р. в Москві, разом з П.Мстиславцем випустив першу російську датовану, друковану книгу «Апостол», а в 1573р. у Львові, вийшла перша слов’янська «Азбука» і нове видання «Апостола».

2. Братства України – головні осередки опору іноземним поневолювачам.

У ІІ половині 16ст. захоплення Річчю Посполитою українських земель призвело до посилення соціального, національного і релігійного гноблення. В Україні у 16 і 17ст. виникають і набувають дедалі більшого суспільного, ідейного й культурного значення організації православного населення міст-братства. У той час, як майже всі православні ієрархії прийняли унію, а магнати і частина шляхтичів-католицизм чи протестантство, саме братства стали головними осередками опору іноземним поневолювачам, захищаючи інтереси православних, їхню волю, віру, мову, культуру.

Братства прагнули стати органами самоврядування в умовах політичного й конфесійного іноземного гноблення.

Найстаршим і найвпливовішим було в Україні Львівське Успенське братство, при якому було організовано школу.

Історичне значення мали і книжки, у яких прославлялося добре виховання.

Братства з демократичних позицій підходили до читання Біблії, вважаючи за бажане ознайомлення з нею широких кіл своїх одновірців, а тому перекладали й тлумачили біблійні тексти для критики тогочасної дійсності та окреслення утопічного суспільного ідеалу, здійснення якого вони пов’язували з реалізацією принципів рівності, братерства, свободи, ідеалізуючи первісне християнство, апологізуючи бідність і аскетизм. У людині вони підносили духовний початок, з розвитком якого(через виховання і моральне вдосконалення) пов’язували досягнення щастя.

Братства намагалися зберегти притаманний східним слов’янам спосіб філософствування, що ґрунтувався на духовно-практичному освоєнні світу і виходив із розуміння філософії як мудрості і життя в істині.

З під пера українських і білоруських книжників, близьких до братського руху й пройнятих реформаційними ідеями, вийшли Алфавіт духовний І.Копинського, Діоптра Віталія з Дубна, Віртоград душевний Фіакри, передмову до якого написав видатний братський діяч Л.Карпович, та інші твори. З ними перегукуються думки, які розвивав Вишенський – найвидатніший тогочасний публіцист і полеміст демократичного спрямування

У центрі його уваги – людина духовна, адже лише через дух можливе безпосереднє спілкування людини з Богом. Але раціоналістичне осягнення божественного буття розумом не можливе. Справжня визначеність Бога охоплюється лише містичним ірраціональним осяянням душі. Вони абсолютизували духовний початок у людині, а її призначення в земному бутті вбачали в постійному вдосконаленні духу з метою посмертного злиття з Богом. Вишенський розглядав Бога як творця всього сущого, вищу волю, якій підпорядковане усе в світі, як об’єктивний закон буття.